З'ясовано теоретико-правові аспекти укладення, тлумачення та реалізації міжнародних договорів як джерела права в Україні. Розкрито поняття, сутнісні ознаки та ґенезу нормативного договору як джерела права. Визначено особливості нормативного договору в міжнародному праві. Надано характеристику міжнародного договору як зовнішньої форми буття міжнародно-правових норм. З'ясовано роль і значення договору як джерела права ЄС у контексті перспектив євроінтеграції України. Визначено роль і місце міжнародних договорів у системі джерел права України. Продемонстровано вплив міжнародних договорів на національне законодавство України. Розкрито основні проблеми тлумачення міжнародних договорів і перспективні шляхи їх подолання. Надано загальнотеоретичну характеристику договорів між Україною та ЄС і їх впливу на розвиток вітчизняної правової системи. Визначено роль Угоди про асоціацію з ЄС у правовому забезпеченні реформ в Україні. Сформульовано пропозиції за предметом дослідження щодо вдосконалення механізму правового регулювання в Україні. Визначено, з огляду на новітні світові тенденції, перспективні напрями реформування вітчизняного законодавства щодо дії міжнародного права в межах національної системи права.

Історія європейсько-арабських відносин насичена неспокійними, трагічними, напруженими, але також оптимістичними подіями. Протягом століть, народи Європи та Близького Сходу жили разом і взаємодіяли, торгуючи, домовляючись і завойовуючи одне одного. Однак, що постійно розвиваються норми міжнародного права, дипломатії та загальної поваги, тому співпраця та партнерство є основними принципами сучасних відносин між європейськими країнами та країнами Перської затоки. Цих принципів дотримуються дві регіональні організації, а саме: Європейський Союз і Рада співробітництва країн Перської затоки, які мають унікальні інституційні характеристики. За останні 3 десятиліття ці дві організації зробили багато для налагодження взаємовигідних економічних зв'язків, практикували дуже цінну комерційну взаємодію та досягли значного поступу у політичній сфері. Втім ще не час говорити про повне порозуміння та гармонію у відносинах. Через багато перешкод, дві організації не змогли скористатися всіма можливостями для повноцінного співробітництва. Тому характер двосторонніх відносин між Європою та країнами Перської затоки набув надзвичайно ексцентричної та дивної форми, яка є одночасно потужною та конкретною, а також слабкою та ненадійною. Тим не менше, незважаючи на всі недоліки та перешкоди, можна передбачити більш позитивні наслідки такої співпраці та бути оптимістичним щодо майбутнього стану співпраці між європейськими країнами та країнами Перської затоки. Тому проаналізовано відносини між ними на інституціональному рівні в контексті позитивних і негативних наслідків міжнародного співробітництва на основі правових договорів та інших офіційних документів.

Розглянуто теоретичні та законодавчі аспекти визначення понять "зовнішньоекономічний договір" і "контракт". Проаналізовано співвідношення термінів "зовнішньоекономічний договір" і "контракт" в доктрині, національному законодавстві, міжнародно-правовій практиці та законодавстві деяких закордонних країн. Сформульовано пропозиції по вдосконаленню нормативних дефініцій у вітчизняному законодавстві.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х914

Рубрики:

Міжнародний договір

Шифр НБУВ: РА440658 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Комплексно досліджено міжнародні договори України про правову допомогу в цивільних справах як актів міжнародного права, зокрема, особливості їх укладення, реалізації та припинення. З'ясовано особливості правонаступництва України щодо цієї трупи договорів з огляду на вимоги ст. 7 Закону України "Про правонаступництво України". Розглянуто сучасні світові тенденції договірно-правового регулювання надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах та звернуто увагу на такі новели, як поява органів міжнародного контролю за дотриманням норм досліджуваних багатосторонніх договорів. Звернуто увагу на характерні ознаки двосторонніх, регіональних і загальних договорів про правову допомогу в цивільних справах, укладених за участю України, зокрема встановлено, що всі вони мають спільні риси, що забезпечує формування єдиних міжнародно-правових просторів правової допомоги в різних сферах її надання. Розглянуто питання імплементації в Україні норм міжнародних договорів про правову допомогу в цивільних справах, зокрема, з урахуванням того, що надання згоди на їх обов'язковість не завжди відбувається шляхом ратифікації, а також враховуючи сприйняття українським законодавством та судовою практикою концепції самовиконуваних міжнародно-правових норм. З огляду на ст. 27 Конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. в роботі надано міжнародно-правову оцінку клаузулам про "публічний порядок", "національну безпеку", "суверенітет" та "національне законодавство" в договорах про правову допомогу в цивільних справах.

Досліджено способи (форми), види та особливості надання згоди на обов'язковість міжнародного договору від імені держав і міжнародних міжурядових організацій на універсальному та регіональному (європейському) рівні, а також у національній правовій теорії та практиці України. Досліджено генезу інституту надання згоди на обов'язковість міжнародного договору. Встановлено зміст основних нормативно-правових актів України, що регулюють питання надання згоди на обов'язковість міжнародного договору. Досліджено повноваження Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших державних органів України у питаннях надання згоди на обов'язковість міжнародного договору. Дослідження грунтується на конкретних прикладах надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів за участю України.

Розглянуто положення "Протоколу за підсумками консультацій Тристоронньої контактної групи стосовно спільних кроків, спрямованих на імплементацію Мирного плану Президента України П. Порошенка та Президента Росії В. Путіна" та "Комплексу заходів з виконання Мінських домовленостей" з точки зору дотримання національних інтересів під час імплементації заходів із припинення збройного конфлікту на території Донецької та Луганської областей, збереження політичної стабільності та повноти суверенітету України. Обгрунтовано тезу про неможливість досягнення тривалого і стійкого миру у разі послідовного виконання Україною Мінських домовленостей під зовнішнім тиском. Запропоновано втілення низки заходів законодавчого та управлінського характеру, які враховували б існуючі ризики та можливості Мінських домовленостей, для захисту інтересів України у переговорному процесі.

Проаналізовано міжнародні договори за участю України з приводу правового регулювання процедур визнання та виконання рішень українських судів у країнах СНД. Встановлено вимоги до клопотання, підстави для відмови, виокремлено етапи екзекватури та виявлено існуючі колізії між регулюванням за цими договорами та деякі інші проблеми їх застосування.

Розглянуто основні проблеми правового статусу міжнародних договорів у системі джерел конституційного права України. Досліджено форми взаємодії конституційного права України та міжнародних договорів. Проаналізовано проблеми чинності міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких була надана в інший спосіб, ніж ратифікація Верховною Радою України.

Робота є результатом досліджень автора у царині Війни за незалежність США. Наданий матеріал актуалізується в контексті юридичного оформлення системи угод між Францією та щойно проголошеними на той момент Сполученими Штатами Америки. Досліджувані події у своєму роді є унікальними для світової історії, особливо як один з дискусійних кластерів історії нового часу. Визначено умови укладання угоди між Францією та США, визначені фактори зближення сторін та проаналізовані результати співробітництва. Джерельною базою під час підготовки дослідження стали офіційні публікації зазначених угод, мемуари та архів Міністра закордонних справ Франції часів Людовика XVI - Шарля Верженна.

Проаналізовано правову модель конструкції двостороннього співробітництва як специфічної форми міждержавного співробітництва на прикладі українсько-польських міждержавних відносин з використанням нових, більш сучасних норм міжнародного права. Розкрито особливості, сутність і структуру двостороннього співробітництва України та Польщі. Аналіз українсько-польських дипломатичних, політичних та економічних відносин у сучасний період дозволяє зазначити, що їх стан, динаміка та інтесивність великою мірою залежать від зовнішньополітичних пріоритетів Києва та Варшави, а також від впливу на них інтегрованої позиції впливових країн Заходу. Зважаючи на те, що Польща та Україна діяли у напрямку зближення з європейськими та євроантлантичними інтеграційними системами, західні країни значним чином корегували співробітництво цих країн.

Досліджено характерні ознаки та особливості сучасної системи джерел муніципального права України та міжнародного договору як особливого виду джерел муніципального права України. Проведено моніторинг чинних міжнародних договорів України та виявлено і досліджено положення тих з них, які є джерелами муніципального права України. Встановлено, що переважна більшість міжнародних документів розширює коло прав муніципалітетів. Запропоновано принципово нову класифікацію міжнародних договорів України - джерел конституційного права України за критерієм відповідності норм системи джерел національного права до європейських вимог. Запропоновано ряд пропозицій щодо вдосконалення законодавства стосовно процедури імплементації міжнародних договорів та деяких питань здійснення місцевого самоврядування в Україні.

Досліджено міжнародний договір в системі права ЄС як правовий феномен та особливості його правового застосування на сучасному етапі. Виявлено характерні риси використання терміна "міжнародний договір" у межах права ЄС, розкрито формулювання правового статусу та особливостей таких груп документів, як міжінституційні угоди, рішення Ради ЄС та додатки до установчих договорів. Проаналізовано зміни, впроваджені до установчих договорів Лісабонською угодою 2007 р. Розглянуто специфічні риси міжнародного договору як інструменту регулювання відносин між державами-членами ЄС. Досліджено основні тенденції та перспективи розвитку сучасного стану договірних відносин між Україною та ЄС.

На сьогоднішній день поняття національних інтересів в Антарктиці не визначено в жодному директивному законодавчому акті. Виходячи з цього, дослідження грунтується на припущенні, що національні інтереси Сторін Договору про Антарктику (в т.ч. й України) полягають у забезпеченні універсальних цінностей, які асоціюються міжнародною спільнотою з Антарктикою і систематизовані ініціативною групою СКАР з соціальних наук у 6 категорій: природоохоронні, суспільні, економічні, наукові, естетичні та політичні цінності (з відповідними підкатегоріями). Хоча зазначені цінності мають якісну природу, їх ранжування та інтерпретація одержаних результатів можливі шляхом залучення математичного апарату. Визначено кількісні характеристики цінностей Антарктики за допомогою методу експертних оцінок, якого успішно впроваджено у суспільно-політичні дослідження проф. Томасом Сааті у другій пол. XX ст. Дослідження здійснювалось у 3 етапи: підготовка матриці з переліком досліджуваних цінностей (національних інтересів); заповнення елементів матриці експертними оцінками шляхом послідовного попарного порівняння важливості кожної цінності відповідно до рангу від 0 до 9; обчислення задачі власних значень складеної матриці, які після процедури нормалізації надають кількісні характеристики важливості кожної цінності. У процесі оцінювання національних інтересів використовувались такі нормативно-правові документи: Державна цільова науково-технічна програма проведення досліджень в Антарктиці на 2011 - 2020 рр.; укази Президента; акти Кабінету Міністрів України; а також робочі та інформаційні документи України, надані для розгляду на щорічних Консультативних Нарадах з Договору про Антарктику, починаючи з 2000 року. Одержано такі результати експертної оцінки національних інтересів за порядком їх важливості: наукові - 47,2 %; політичні - 18,1 %; економічні - 15,2 %; природоохоронні - 10,5 %; суспільні - 6,4 %; естетичні - 2,6 %. Запропонований метод можна застосувати для аналізу національних інтересів інших держав і Сторін Договору про Антарктику. Одержані результати слугують аналітичним підгрунттям для прийняття органами виконавчої влади політичних рішень щодо діяльності України в Антарктиці на найближчу і віддалену перспективу, а також для обгрунтування політичної позиції нашої держави у відповідних міжнародних органах Договору про Антарктику.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х914.13 + Х910.15 + Х917.122.2

Рубрики:

Двосторонні та багатосторонні договори

Міжнародна відповідальність держав. Санкції

Міжнародний суд ООН

Шифр НБУВ: РА398652 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Обгрунтовано правомірність відновлення державно-територіального статусу регіону з огляду на норми чинного міжнародного права. Розглянуто процеси встановлення українсько-молдовського міжреспубліканського кордону на його південному відрізку (серпень 1940 р.) та подальшу зміну кордону границі в листопаді того ж року. Висвітлено місце та роль вищих і місцевих органів влади, а також компартійних структур, які діяли в Союзі PCP, Українській PCP та Аккерманській (Ізмаїльській) області в досліджуваний період, розкрито їх компетенцію, принципи взаємодії. Показано діяльність радянських правоохоронних органів і карально-репресивних структур.

Досліджено розвиток концепції міжнародного договору у процесі історичного формування та становлення української держави. Розкрито сутність і логічну основу розвитку концепції міжнародного договору. Встановлено витоки міжнародно-договірної практики української держави. Здійснено аналіз міжнародно-договірної практики історичних міжнародних правосуб'єктів Східної Європи й її значення в українському історичному процесі. Приділено увагу міжнародно-договірним правовідносинам Київського князівства й особливо його першому міжнародному договору з Візантією у 860 р. Запропоновано періодизацію розвитку концепції міжнародного договору. Проведено аналіз недоліків у процесі формування міжнародного договірного права України. Встановлено можливі перспективи розвитку концепції у майбутньому.

На підставі підписаних між Республікою Польща та її сусідами угод, договорів та конвенцій, що стосуються проблем, пов'язаних із кордоном до 1934 р. і надрукованих у виданнях Законів і "Польських Моніторах", представлено не опублікований до сьогодні синтетичний матеріал, у якому проаналізовано широко обговорюване сприйняття державного кордону. Його сферу навмисно звузили до однієї теми, щоб у такий спосіб показати прикордонні проблеми через призму тогочасних документів. Потрібно наголосити, що кордони Республіки Польща загалом охороняло два формування: північний, західний і південний - Прикордонна служба, а східний (із 1924 р.) - Корпус охорони прикордонної зони. Важливою є Конвенція, підписана з Королівством Румунії про так званий малий прикордонний рух.

Розглянуто таке джерело в регулюванні цивільно-правових відносин в Київській Русі як договори Русі з греками. Увагу зосереджено на питанні щодо можливості починати історію розвитку правового регулювання у спадкових відносин в Україні з зазначених договорів.

Проаналізовано міжнародно-правові договори періоду Київської Русі. Виявлено закономірності впливу внутрішньодержавних кримінально-правових приписів на зміст норм міжнародних договорів кримінально-правового характеру.