Наведено аналіз характеру завдань, які виконувались внутрішніми військами за умов введення надзвичайного стану на території колишнього Радянського Союзу і Росії наприкінці другого тисячоліття та запропоновано перелік найбільш характерних завдань, які можуть виникати в районах надзвичайного стану.

Розглянуто історичні передумови створення Сил спеціальних операцій Збройних сил України на прикладі досвіду діяльності формувань спеціального призначення та руху опору на окупованій території в часи Великої Вітчизняної війни та в підготовчий до війни період. Зроблено висновки про недооцінку вищим військово-політичним керівництвом СРСР напередодні та в перші роки війни ролі, місця та потенціалу формувань спеціального призначення.

Мета дослідження - аналіз причин перебіжництва серед червоноармійців-українців під час Другої світової війни. Методологія становить собою поєднання кількісного та якісного методів. Предмет аналізу - написані офіцером контррозвідки 296-ї піхотної дивізії вермахту протоколи допитів перебіжчиків-червоноармійців - як з огляду на характер причин, котрі спонукали їх перетнути лінію фронту, так і на частоту мотивів різних категорій. Ці дані порівнено з показниками більшої групи радянських перебіжчиків різних національностей. Наукова новизна полягає у поєднанні культурної історії з квантитативним підходом і застосуванням методології, розробленої для вивчення проблеми перебіжчиків-червоноармійців у цілому та підгрупи українців зокрема. Джерельна база роботи складається з українських та російських архівних матеріалів, які доповнюють дані німецького військового архіву. Висновки: у цілому мотивація українців не надто відрізнялася від тієї, яку мали радянські перебіжчиків інших національностей. Хоча українці часто були більш політизованими, але назагал соціальні й політичні нарікання, що їх вони висловлювали, поділяли багато радянських громадян. Чимало українських перебіжчиків, які були достатньо політизованими для бажання боротися проти "совєтів", за звільнення "Батьківщини", уявляли під останньою радше багатонаціональний СРСР, аніж суто українську національну територію. Мотиви політизованих українців були власне політичними (відсутність свободи, репресії) або соціальними (колгоспи, жахливі умови життя), а не національними (свобода для України). Українські націоналісти становили меншість серед перебіжчиків і найчастіше походили з колишніх польських територій, анексованих на початку Другої світової війни в Європі.

На основі аналізу широкого кола архівних джерел, періодичних видань, досягнень вітчизняної та зарубіжної історіографії висвітлено явище незаконної міграції, контрабандної торгівлі та диверсійно розвідувальної діяльності на польсько-радянському "збручанському" кордоні у 1921-1939 рр. Окреслено аспект історії першої половини XX століття — "збручанський кордон", означено методологію дослідження та виявлено джерельну базу дослідження. Розглянуто передумови формування східного кордону Республіки Польща та народження "збручанського кордону-1": епоха "пачкарів" (1772-1918). Прослідковано український та більшовицький фактор в усталенні східного кордону II Речі Посполитої (1918-1921). Розкрито оновлення "збручанського кордону-2" (1921-1929). Описано розмежування прикордонної лінії Республіки Польща з Російською Федеративною Соціалістичною Республікою та Українською Соціалістичною Радянською Республікою (1921-1923 рр.). Проаналізовано міграційну кризу на польсько-радянському кордоні в контексті реформування структури його охоронних формацій у 1921-1923 рр.