Досліджено історичні, ідеологічні та суспільно-політичні процеси й явища, які впливали на формування військово-політичних переконань С. Петлюри. З'ясовано історичні обставини формування світогляду С. Петлюри, розкрито його роль в еволюції українського державотворення від автономії до самостійництва. Визначено значення діяльності С. Петлюри у відродженні та творенні українського війська, його вплив на розробку тактики та стратегії збройної боротьби Армії УНР в ході першої та другої українсько-більшовицької війни. Розглянуто військово-дипломатичну діяльність на завершальному етапі боротьби УНР за незалежність, підкреслено значний внесок С. Петлюри у розробку основ національної військової доктрини.

Досліджено та проаналізовано створення полку ім. П. Полуботка та наслідки його збройного виступу у Києві в 1917 р., ставлення до цієї події різних українських політичних сил.

Досліджено проблему підготовки старшинських кадрів армії Української Народної Республіки у теоретичній спадщині та практичній діяльності військової еміграції міжвоєнного періоду.

Проаналізовано стан наукової розробки цієї проблеми вітчизняними дослідниками.

На базі історіографічного та джерельного матеріалу проаналізовано цілеспрямовані національно-демократичні та регулярні засади реорганізації Армії УНР після розпаду Директорії.

Надано узагальнений портрет військової еліти України доби визвольних змагань 1917 - 1921 рр., а саме - командувачів Дієвої Армії УНР.

Розглянуто відносини Директорії УНР з повстанським рухом під час національно-визвольних змагань 1919 - 1921 рр. Обгрунтовано висновок, що Директорія не змогла створити боєздатну армію через відсутність чіткої політичної лінії у цьому питанні.

Розглянуто військово-політичну діяльність Симона Петлюри у період Центральної Ради. Акцентовано увагу на ролі С. Петлюри у процесі українізації армії, проаналізовано його діяльність на посаді голови Українського Генерального Військового Комітету, простежено генезис поглядів щодо засад формування армії: від концепції народної міліції як регулярної армії до ідеї розбудови боєздатної регулярної Української армії.

Проаналізовано військово-політичну ситуацію, яка склалася на території Волинської губернії восени 1918 р., коли війська Директорії УНР через низку причин не змогли ліквідувати більшовицьку агресію на північноукраїнських землях. Досліджено події, які відбувалися на Волині під час українсько-більшовицького протистояння в добу Директорії.

Досліджено та проаналізовано діяльність одного з військових формувань Осадного корпусу Січових Стрільців. Показано бойову майстерність Ударної Групи полковника Р. Сушка у боротьбі проти більшовиків на ст. Гребінка під Полтавою під час бойових дій Дієвої армії УНР на Лівобережній Україні у січні 1919 р.

Розглянуто та проаналізовано ті фрагменти з мемуарної літератури генерала Греківа О. П., що стосуються питань військового будівництва Армії УНР. Наголошено на особливій цінності цих матеріалів, вказано на необхідність детальнішого дослідження спогадів генерала.

На підставі вивчення документів фондів Центрального державного архіву вищих органів державної влади та державного управління України, праць діаспорних і сучасних істориків проаналізовано розпорядчу документацію та процеси правових реформ Збройних сил Директорії УНР за умов ведення бойових дій.

Розглянуто правовідносини держави та армії, що виникли у період тимчасового уряду та їх правове закріплення. Проведено класифікацію нормативно-правових актів, що регулювали відносини між державою та армією.

Досліджено провідні тенденції розвитку знань з історії перебування Армії УНР у таборах Польщі та Румунії у 1921 - 1924 pp. Розглянуто становище інтернованих вояків армії УНР у таборах Польщі та Румунії як об'єкт історіографічного дослідження. Приділено увагу історіографічному аналізу праць сучасних вітчизняних фахівців, які плідно працюють на ниві наукового осмислення одного з найтяжчих періодів в історії Збройних Сил УНР - періоду інтернування. Вивчено дискусійні питання історіографії проблеми, виділено сюжети, які потребують подальшого вивчення та наукової інтерпретації.

Досліджено зміни політичних лояльностей військових діячів, які стали на службу гетьманату П. Скоропадського. Висвітлено вплив революційних подій на процеси національної самоідентифікації частини офіцерства, яке взяло участь в українізації армії, ставши першими командними кадрами військових формувань УНР. Розкрито фактор ситуативності політичної позиції військовиків щодо національних державних утворень, роль соціальних імперативів у виборі місця служби, нівелювання військової присяги під впливом зміни політичних обставин. Показано домінування у свідомості колишнього імперського Генералітету ідеї відродження "великої Росії", котра зумовила після падіння гетьманської держави їх перехід до лав Добровольчої армії. Персоніфіковано зміни політичної лояльності Генералів та адміралів Української Держави на рівні керівництва військового й морського міністерств, корпусів і дивізій. Визначено стримуючу роль німецького військового командування щодо розбудови української армії. З'ясовано погляди гетьліана П. Скоропадського на кадрові засади створення збройних сил України, зокрема їх військово-морського сегмента.

Проаналізовано обставини оголошення та проведення загального призову до польського війська, у тому числі представників національних меншин, влітку 1920 р., коли польсько-більшовицька війна сягнула кульмінаційного моменту. Розкрито чинники, які вплинули на проведення та результати мобілізації - дезертирство, панічні настрої, провоковані солдатами-утікачами, більшовицька пропаганда. Охарактеризовано зусилля командування Дієвої армії УНР, спрямовані на мобілізацію галичан, які мали на меті компенсувати понесені втрати, а також перемовини з воєнно-політичним керівництвом Речі Посполитої з цього приводу.

Шляхом комплексного та багатоаспектного аналізу мемуарної спадщини старшин армії УНР, де містяться повідомлення про селянський повстансько-партизанський рух, розкрито колізії у взаємовідносинах між регулярними й іррегулярними збройними формуваннями періоду Української революції. На основі мемуарних джерел виявлено нові відомості про ідейно-політичний, військовий, господарський, гендерний та конфесійний аспекти селянського повстансько-партизанського руху 1918 - 1922 рр. З'ясовано взаємні оцінки регулярних та іррегулярних збройних сил, простежено еволюцію їх взаємовідносин; розкрито інформаційний потенціал мемуарів офіцерів і старшин армії УНР, окреслено перпективи їх використання для уточнення і перевірки існуючого та створення нового наукового знання з історії Української національної революції.