Висвітлено основні положення з організації медичного забезпечення населення в умовах ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного, техногенного та соціально-політичного походження. Розглянуто питання, які стосуються основних положень міжнародного гуманітарного права, організації та функціонування Державної служби медицини катастроф, основних принципів організації лікувально-евакуаційного, санітарно-гігієнічного і протиепідемічного забезпечення населення в умовах ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Мета роботи - висвітлити позитивні аспекти в стані створеної моделі надання екстреної медичної допомоги (ЕМД) в надзвичайних ситуаціях (НС) та шляхи оптимізації діяльності Державної служби медицини катастроф та функціональної підсистеми медичного захисту населення в єдиній державній системі цивільного захисту населення в нашій державі. Матеріали та методи. У дослідженні використані нормативно-правові документи України, наукові публікації, матеріали науково-практичних конференцій. Дослідження здійснено за допомогою бібліографічного, аналітичного методів та системного підходу. Результати. Проведений детальний аналіз нормативно-правового та матеріально-технічного забезпечення в процесі організації та надання ЕМД в НС в державі, визначені фактори позитивного та негативного впливу на результати діяльності. Висновки: проведеними заходами створено всебічно збалансовану Службу, спроможну забезпечити суттєве поліпшення показників якості та доступності екстреної медичної допомоги усім громадянам, хто її потребує при НС. Створена служба відповідає вимогам світових стандартів та вимогам сьогодення, рівню розвитку нашого суспільства та перспективам інтеграції нашої країни в ЄС.

Подолання медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій воєнного характеру обумовлює потребу впровадження системи цивільно-військової взаємодії. Серед основних напрямів цивільно-військової взаємодії з питань медичного забезпечення визначено: розробку концепції і плану взаємодії; надання медичної допомоги на основі стандартів, що базуються на доказовій медицині; організацію сталого функціонування лікувальних закладів охорони здоров'я і медичних підрозділів військових формувань; міжвідомче логістичне, матеріально-технічне й кадрове забезпечення на всіх етапах медичної евакуації. Проте в Україні питання міжвідомчої взаємодії при наданні екстреної медичної допомоги постраждалим унаслідок надзвичайних ситуацій воєнного характеру розкриті не достатньо й потребують подальшого опрацювання. Мета дослідження - визначити принципи цивільно-військової взаємодії при наданні екстреної медичної допомоги на територіях, прилеглих до району бойових дій, і в зоні проведення спеціальних операцій в Україні. Відповідно до реформування системи охорони здоров'я України і практики його реалізації, у тому числі в особливий період держави, на основі бібліографічного й семантичного методів пізнання проведено системний аналіз міжнародного законодавства, у тому числі стандартів і директив Північно-Атлантичного альянсу (НАТО) і нормативно-правових актів України, які регламентують етапи реформування підсистеми екстреної медичної допомоги й особливості міжвідомчого адміністративно-правового регулювання. Об'єкт дослідження - система екстреної медичної допомоги України в умовах надзвичайних ситуацій воєнного характеру; предмет дослідження - цивільно-військова взаємодія в системі екстреної медичної допомоги України відповідно до вимог медичного захисту військовослужбовців і цивільного населення на територіях, прилеглих до району бойових дій, і в зоні проведення спеціальних операцій. Висновки: на основі аналізу організаційних основ медичного забезпечення збройних сил країн - членів НАТО визначені особливості запровадження в системі медичного забезпечення Збройних сил України чотирьох рівнів лікувально-евакуаційного забезпечення, а саме: забезпечення на тактичному, оперативному й стратегічному рівні вимог адміністративно-правового регулювання в уніфікації стандартів з надання екстреної медичної і кваліфікованої допомоги. Впровадження механізмів цивільно-військової взаємодії обумовлює потребу розробки й упровадження єдиних для цивільної і військової систем охорони здоров'я протоколів надання екстреної медичної допомоги, лікування й реабілітації хворих і поранених.

Подолання медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій воєнного характеру обумовлює потребу впровадження системи цивільно-військової взаємодії. Серед основних напрямів цивільно-військової взаємодії з питань медичного забезпечення визначено: розробку концепції і плану взаємодії; надання медичної допомоги на основі стандартів, що базуються на доказовій медицині; організацію сталого функціонування лікувальних закладів охорони здоров'я і медичних підрозділів військових формувань; міжвідомче логістичне, матеріально-технічне й кадрове забезпечення на всіх етапах медичної евакуації. Проте в Україні питання міжвідомчої взаємодії при наданні екстреної медичної допомоги постраждалим унаслідок надзвичайних ситуацій воєнного характеру розкриті не достатньо й потребують подальшого опрацювання. Мета дослідження - визначити принципи цивільно-військової взаємодії при наданні екстреної медичної допомоги на територіях, прилеглих до району бойових дій, і в зоні проведення спеціальних операцій в Україні. Відповідно до реформування системи охорони здоров'я України і практики його реалізації, у тому числі в особливий період держави, на основі бібліографічного й семантичного методів пізнання проведено системний аналіз міжнародного законодавства, у тому числі стандартів і директив Північно-Атлантичного альянсу (НАТО) і нормативно-правових актів України, які регламентують етапи реформування підсистеми екстреної медичної допомоги й особливості міжвідомчого адміністративно-правового регулювання. Об'єкт дослідження - система екстреної медичної допомоги України в умовах надзвичайних ситуацій воєнного характеру; предмет дослідження - цивільно-військова взаємодія в системі екстреної медичної допомоги України відповідно до вимог медичного захисту військовослужбовців і цивільного населення на територіях, прилеглих до району бойових дій, і в зоні проведення спеціальних операцій. Висновки: на основі аналізу організаційних основ медичного забезпечення збройних сил країн - членів НАТО визначені особливості запровадження в системі медичного забезпечення Збройних сил України чотирьох рівнів лікувально-евакуаційного забезпечення, а саме: забезпечення на тактичному, оперативному й стратегічному рівні вимог адміністративно-правового регулювання в уніфікації стандартів з надання екстреної медичної і кваліфікованої допомоги. Впровадження механізмів цивільно-військової взаємодії обумовлює потребу розробки й упровадження єдиних для цивільної і військової систем охорони здоров'я протоколів надання екстреної медичної допомоги, лікування й реабілітації хворих і поранених.

Особливу актуальність набуває подальший технологічний та організаційний розвиток використання можливостей новітньої екстреної тестової маркерної лабораторної діагностики в удосконаленні організації та наданні екстреної медичної допомоги постраждалим при надзвичайних ситуаціях мирного й воєнного характеру, що обгрунтовує мету дослідження - визначення нагальної потреби забезпечення сучасним діагностичним лабораторним обладнанням цивільних і військових медичних служб. Досліджена та проаналізована вітчизняна й іноземна фахова медична наукова література, нормативно-правова база з організації екстреної медичної допомоги та використання сучасного діагностичного лабораторного обладнання маркерної лабораторної експрес-діагностики point of care технології. Дослідження проводились методами контент-аналізу джерел інформації та узагальнення спостережень. Узагальнення світового досвіду використання різноманітних експрес-тестів маркерної лабораторної діагностики дозволяє дослідити і пов'язати їх з різними станами організму людини, використати в удосконаленні організації та наданні екстреної медичної допомоги постраждалим і пораненим з цивільного населення та військовослужбовців у поліпшенні системи лікувально-евакуаційного забезпечення в дошпитальному і шпитальному періодах.

Особливу актуальність набуває подальший технологічний та організаційний розвиток використання можливостей новітньої екстреної тестової маркерної лабораторної діагностики в удосконаленні організації та наданні екстреної медичної допомоги постраждалим при надзвичайних ситуаціях мирного й воєнного характеру, що обгрунтовує мету дослідження - визначення нагальної потреби забезпечення сучасним діагностичним лабораторним обладнанням цивільних і військових медичних служб. Досліджена та проаналізована вітчизняна й іноземна фахова медична наукова література, нормативно-правова база з організації екстреної медичної допомоги та використання сучасного діагностичного лабораторного обладнання маркерної лабораторної експрес-діагностики point of care технології. Дослідження проводились методами контент-аналізу джерел інформації та узагальнення спостережень. Узагальнення світового досвіду використання різноманітних експрес-тестів маркерної лабораторної діагностики дозволяє дослідити і пов'язати їх з різними станами організму людини, використати в удосконаленні організації та наданні екстреної медичної допомоги постраждалим і пораненим з цивільного населення та військовослужбовців у поліпшенні системи лікувально-евакуаційного забезпечення в дошпитальному і шпитальному періодах.

Викладено основні принципи навчання студентів і курсантів основ тактичної медицини. Наведено медико-тактичну характеристику надзвичайних ситуацій. Розглянуто фізіологію та анатомію людини, зокрема описано загальні реакції організму на ушкодження. Висвітлено сучасні підходи до організації ліквідації або часткової ліквідації наслідків будь-яких травм. Описано та розкрито основні завдання і вимоги щодо надання медичної допомоги та проведення евакуацій із міст катастроф або поля бою. Подано інформацію про препарати, показання та протипоказання щодо їх застосування, а також дозування та шляхи введення.

Висвітлено актуальні питання щодо організації роботи судово-медичної служби під час ідентифікації загиблих осіб за умов надзвичайних ситуацій з масовими жертвами людей в Україні.

Наведено результати розроблення і наукового обгрунтування необхідності комплексного трансфузійного забезпечення військово-лікувальних закладів Міністерства оборони України гемотрансфузійними засобами, включаючи селекцію донорів, одержання якісних компонентів крові, оптимізацію структури трансфузіологічної служби і визначення критеріїв її ефективності. Служба крові - одна із найважливіших складових охорони здоров'я військовослужбовців, що забезпечує надання необхідної трансфузійної допомоги у військово-лікувальних закладах.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ц96-524.1 + Р11(4УКР)23

Рубрики:

Медичне забезпечення в умовах надзвичайних ситуацій. Медична служба цивільної оборони

Організація охорони здоров'я

Шифр НБУВ: Ж15767 Пошук видання у каталогах НБУВ 

З метою покращання надання екстреної медичної допомоги постраждалим під час проведення контртерористичних операцій в Україні шляхом здійснення аналізу та визначення проблемних питань щодо розбудови сучасної системи медичного захисту населення України, що відповідатиме завданням євроатлантичної інтеграції, виконано дане дослідження. Матеріал дослідження - законодавчі та нормативні акти України урядового та відомчого рівнів стосовно медичного захисту населення в надзвичайних ситуаціях та в особливий період, а також накази та інструкції, чинні в Україні, із питань надання екстреної медичної допомоги. Розробка організаційної моделі та нормативно-правової бази застосування медико-організаційних заходів із мінімізації наслідків у разі зростання загроз здоров'ю громадян України в особливий період надає змогу визначити концептуальну стратегію щодо впровадження адаптованих медико-організаційних технологій до складових системи екстреної медичної допомоги під час проведення контртерористичних операцій з урахуванням сучасних засобів ведення воєнних дій та їх медико-санітарних наслідків. Висновки: система медичного захисту за обсягом матеріально-технічного та кадрового забезпечення повинна розглядатись як складова національної безпеки держави.

Мета роботи - вивчення структури та динаміки формування психологічної готовності у фахівців цивільного захисту, які працюють у галузі охорони здоров'я. За адаптованою методикою діагностики емоційного вигоряння В. В. Бойко (1999) обстежено 53-х спеціалістів, які працюють у сфері цивільного захисту та належать до фахівців цивільного захисту другого рівня (інженер штабу цивільної оборони, начальник штабу цивільної оборони, інженер з охорони праці) в закладах охорони здоров'я м. Харків та області. У 14-ти (26,4 %) із 53-х обстежених виявлено окремі ознаки синдрому емоційного вигоряння. На підставі порівняння цих результатів з даними аналогічного дослідження (І. М. Шурма, 2013) встановлено, що у фахівців другого рівня, які працюють у сфері цивільного захисту, стресостійкість майже втричі вища, ніж у керівників і начальників (заступників начальника) цивільного захисту об'єкта охорони здоров'я. Висновки: готовність до виконання повсякденних завдань за фахом у спеціалістів цивільного захисту другого рівня (інженер штабу цивільної оборони, начальник штабу цивільної оборони, інженер з охорони праці) втричі вища, ніж у керівного складу цих же лікарень.

Розглянуто проблеми надання медико-санітарної допомоги населенню за умов воєнних конфліктів. Виділено найважливіші фактори, що визначають особливості медичного забезпечення населення при надзвичайних ситуаціях воєнного характеру. Визначено роль спеціальних медичних формувань, що беруть участь у ліквідації медико-санітарних наслідків за умов збройних конфліктів. Підкреслено важливість дотримання міжнародних угод щодо прав і обов'язків медичних працівників, яких залучають до надання медико-санітарної допомоги населенню в надзвичайних ситуаціях воєнного характеру.

Наявне суттєве зростання ролі експертизи професійної придатності особового складу аварійно-рятувальних формувань (АРФ) МНС України, що зумовлено необхідністю пошуку ефективних методів експертизи професійної придатності особового складу АРФ, які залучаються до рятувальних робіт та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій за екстремальних умов підвищеної відповідальності за людські життя та матеріальні ресурси; реальною потребою подальшого удосконалення процедури експертизи професійної придатності особового складу АРФ, особливо формування її клініко-організаційних засад, та необхідністю формування професійного добору особового складу АРФ з метою створення зміцнення дисципліни та підвищення боєздатності у аварійно-рятувальних підрозділах. Мета роботи - дослідження зв'язку медичних наслідків проходження служби особовим складом АРФ та визначення професійної придатності. Використано дані Медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) МНС України за 2008 - 2011 рр. у загальній кількості 476 випадків, в яких було встановлено зв'язок між виникненням захворювань або отримання травм з проходженням служби в органах і підрозділах служби цивільного захисту. Дослідження проведено за загальними методами медичної статистики. Захворювання і травми, пов'язані з проходженням служби в органах і підрозділах цивільного захисту, мають певні, досить специфічні, клініко-епідеміологічні характеристики, що полягають насамперед в тому, що є притаманними особам працездатного віку та пов'язані з виконанням посадових обов'язків співробітника, який працює за екстремальних умов, коли на нього впливає цілий спектр негативних і небезпечних факторів надзвичайної ситуації, а саме: температура, вологість, загазованість, задимленість, висота, тиск. Результати аналізу клініко-нозологічних характеристик захворювань і травм, пов'язаних з проходженням служби в органах і підрозділах цивільного захисту, свідчать про безпосередній вплив небезпечних умов праці за екстремальних умов на стан здоров'я начальницького й особового складу АРФ, що підтверджується фактами встановлення зниження рівня професійної придатності у разі виконання професійних обов'язків співробітниками служби цивільного захисту.

У практиці професійного відбору особового складу аварійно-рятувальних формувань використовуються різноманітні методики оцінки професійної придатності, серед них - спостереження, бесіда та експертна оцінка за низкою критеріїв. Згадані методи надають змогу зробити глибокою, але переважно якісною, описову оцінку професійно важливих якостей особистості. Крім того, перші з них потребують тривалого обстеження, інші - всебічних відомостей про кандидата, про його поведінку за реальних, у т.ч. й екстремальних умов. Мета роботи - дослідити особливості визначення критеріїв професійної придатності особового складу аварійно-рятувальних формувань для проведення подальших обстежень кандидатів на проходження служби в органах і підрозділах цивільного захисту та встановлення рівня їх працездатності. Матеріалом дослідження були 1213 випадків проходження військово-лікарської комісії співробітниками системи МНС України протягом 2008 - 2011 рр. та 467 випадків після започаткування проведення психо-фізіологічної експертизи під час проходження чергового медичного огляду. Таке перевищення до впровадження психофізіологічної експертизи зумовлене тим, що після проходження регіональних військово-лікарських комісій особи начальницького та рядового складу аварійно-рятувальних формувань направлялися до Центральної медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) МНС України, а також тим, що медична допомога надавалася в різних лікувальних закладах протягом 2008 - 2011 рр. Травми та хвороби, пов'язані з проходженням служби в органах і підрозділах цивільного захисту, співвідносяться з активною життєдіяльністю осіб, які обрали таку екстремальну професію, що потребує в свою чергу подальшого більш ретельного вивчення розподілу масиву постраждалих за віковою ознакою та патологічними станами, що виникли у них як наслідок проходження служби в органах і підрозділах цивільного захисту до особового складу аварійно-рятувальних формувань.

Розглянуто питання управління процесом надання гуманітарної допомоги постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій мирного часу. Наведено характеристику гуманітарної діяльності у контексті миротворчих заходів ООН, аналіз прикладів надання медичної допомоги Україною постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій природного характеру в складі міжнародних гуманітарних місій.

Проаналізовано проблеми медичного захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій. Досліджено теоретико-методологічні й практично-прикладні засади державного управління системою медичного захисту як складової єдиної державної системи цивільного захисту населення і території України. Наведено Концепцію державного управління медичним захистом у зоні надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру як компоненти системи медичного захисту. Розкрито головні критерії діяльності системи медичного захисту, основу якої становлять характеристики самої надзвичайної ситуації, адекватність заходів з подолання її медико-санітарних наслідків, адаптивність існуючої системи реагування на виникнення надзвичайної ситуації, оперативність управління. На сучасному етапі реформування медичного захисту населення розроблено та впроваджено систему підготовки окремих категорій немедичних працівників з надання домедичної допомоги як складової цілісної системи цивільного захисту. Зазначено, що в основу державного управління медичним захистом за умов надзвичайних ситуацій покладено принцип, згідно з яким держава має забезпечити всі необхідні підстави для збереження життя і здоров'я людей. Висвітлено головні чинники формування концепції медичного захисту населення за умов надзвичайних ситуацій, зокрема: гарантії держави щодо надання безоплатної адекватної медичної допомоги, залучення сил і засобів незалежно від відомчого підпорядкування та форми власності, організація надання екстреної медичної допомоги за умов надзвичайних ситуацій на загальних підставах охорони здоров'я з урахуванням специфіки цих умов та створення особливого виду аварійно-рятувальних служб - служби медицини катастроф. Проаналізовано дефініції категорійно-понятійного апарату державного управління медичним захистом за умов надзвичайних ситуацій та введено в науковий обіг удосконалене поняття "медичний захист постраждалих за умов надзвичайних ситуацій".

Подано детальну інформацію про ядерну зброю, зокрема, історію її створення, характеристику радіоактивності та іонізуючого випромінюваня, описання ядерних боєзарядів та уражаючих факторів, видів вибухів, методи оцінювання радіаційної обстановки. Значну увагу приділено радіаційній зброї, її технології одержання та техніці застосування, радіаційним інциндентам та аваріям, можливим наслідкам радіаційного теракту. Описано біологічні наслідки дії іонізуючого випромінювання на організм людини, питання організації медичної допомоги ураженим, деякі складові системи захисту від уражаючих факторів ядерної зброї (дозиметричний контроль і види медичного захисту). Акцентовано на питаннях медичного захисту особового складу у випадку ядерного вибуху.

Проанализирован многолетний опыт кафедры гражданской защиты и медицины катастроф по подготовке врачей Государственной службы медицины катастроф Украины.

Розглянуто питання управління медичним захистом населення та території України за умов надзвичайних ситуацій мирного часу. Викладено практичні аспекти організації й управління заходами з ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру. Розглянуто питання функціонування мобільних медичних формувань у процесі надання екстреної медичної допомоги постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій, зокрема досліджено специфіку функціонування мобільного госпіталю. Висвітлено окремі питання надання гуманітарної допомоги постраждалим внаслідок потужних стихійних лих.