Досліджено філософський аналіз проблем теорії й історії культури, спрямований на розробку концептуально-методологічного апарату сучасної соціальної філософії, філософії освіти та педагогічної антропології стосовно аналізу проблем освітньої культури. Встановлено, що освітня культура - це культура, яка сприяє успішному здобуттю освіти, а як основні складові освітньої культури визначено знаннєві, ціннісні та поведінкові якості, які людині необхідно мати для успішного одержання освіти. Освітня культура є собою передусім тією культурою, яка характеризує суб'єкт, що здобуває освіту. Якщо освіта є частиною культури у широкому сенсі слова, то освітня культура є складовою освіти та виступає як передумова набуття нової освіти.

Розкрито теоретичні засади нового навчального курсу "Антропологічна педагогіка", висвітлено історію формування даної дисципліни в Україні та за кордоном. Висвітлено філософські та методологічні проблеми соціально-культурної та педагогічної антропології. Проаналізовано філософсько-антропологічний та історико-педагогічний аспекти виховання й освіти молоді. Розглянуто філософію справедливості як необхідний компонент педагогіки свободи. Увагу приділено особливостям тлумачення поняття "соціальне відхилення" у філософсько-педагогічних дослідженнях проблем свободи та необхідності, які визначають вибір молоддю життєвого шляху.

Проаналізовано освітній ландшафт у предметному полі філософії освіти, під яким розуміється філософський концепт для позначення сукупності просторових, соціально-економічних, політичних, культурних та антропологічних характеристик освіти, що змінюються у межах певного регіону у процесі збереження, передачі та виробництва знань. Описано ознаки, які відрізнять це поняття від інших способів репрезентації освітньої реальності: пластичність, динамічність, антропологічність, вітальність, просторовість, композиційність, семантичність, символічність, темпоральність, ритмічність, полімасштабність, гібридність, контекстуальність, ситуативність. Запропоновано загальну парадигму дослідження освітнього ландшафту як соціального явища. Показано три полюси, навколо яких центруються дослідження освітніх ландшафтів: суб’єктивний ("індивідуум"), інтерсуб'єктивний ("суспільство"), символічний ("культура"). Виявлено п’ять основних підходів: індивідуальний, типологічний, метафоричний, конструктивістський та міфологічний. Окреслено перспективи досліджень у галузі типології та методів дослідження освітніх ландшафтів. Досліджено історичну генезу освітніх ландшафтів аграрного, індустріального й інформаційного суспільств. Виявлено діалектику впливу глобалізації та регіоналізації на освітні ландшафти XXI ст. Особливу увагу приділено змінам у європейському освітньому ландшафті. Досліджено вплив цивілізаційних викликів на національні освітні ландшафти. Окреслено проблемне поле модернізації вітчизняної освіти та обгрунтовано шляхи удосконалення освітніх ландшафтів України.

На основі комплексного підходу до проблем сучасного освітнього процесу здійснено теоретичне обгрунтування біфілософської домінанти освітньої концепції в умовах становлення громадянського суспільства в Україні. Розроблено біофілософську освітню концепцію, що має прагматичну спрямованість у контексті становлення вітчизняного громадянського суспільства й полягає в розумінні сучасної освіти не тільки як процесу здобуття, накопичення та засвоєння знань, формування вмінь і навичок, а й як інструменту удосконалення адаптаційного механізму людини до постійно змінюваних умов навколишнього середовища. Розроблено теоретичну модель біосоціальної компетентності особистості в вітчизняному освітньому просторі, що охоплює певний комплекс базових параметрів, кожен із яких зумовлює формування конкретної компетенції, і розглядається як міра природовідповідності й адекватності людини сучасному рівню суспільного розвитку, стану матеріальної та духовної культури.

Здійснено філософську концептуалізацію феномену освітньої політики. Розглянуто інтерпретації освітньої політики сучасними напрямами філософії освіти. Досліджено зміну трендів освітньої політики у контексті сучасних цивілізаційних процесів, зокрема показано, що людська цивілізація входить в епоху "нової політики" у сфері освіти, обумовленої впливом глобалізації та віртуалізації на освітні системи усіх країн. Визначено, що головним трендом сучасної освітньої політики є комерціалізація усіх аспектів навчання і виховання, який суттєво делегітимізує принцип рівного доступу до якісної освіти, що в свою чергу додатково актуалізує пошук адекватних відповідей світового та національного освітніх просторів головними стейкхолдерами - державою, комерційними структурами та громадянським суспільством. Запропоновано принципи ефективної української освітньої політики майбутнього, так головним є формування державної освітньої політики України на основі національної ідеї у форматі "Україна як берегиня гармонії між східною та західною Європою", що має ґрунтуватися не тільки на сучасній антропологічній методології, а й на масштабному цивілізаційному баченні місця України і її громадян у розвитку планетарного суспільства. Також важливими принципами є децентралізація та лібералізація освіти на всіх рівнях, становлення нелінійного мислення педагогів, підвищення ефективності освітньої системи, підвищення якості освіти, ураховуючи сучасні цивілізаційні процеси.

Висвітлено концептуалізацію впливу інформаційно-комунікаційного потенціалу гуманітарної освіти в умовах глобалізації. На основі комплексного, системного, соціоаксіологічого, інформаціологічного, синергетичного методів та підходів розглянуто вплив інформаційно-комунікаційного потенціалу на розвиток гуманітарної освіти в умовах глобалізації. Окреслено епістемологічні виміри інформаційно-комунікаційного потенціалу гуманітарної освіти. Проаналізовано концепт інформаційно-комунікаційного потенціалу гуманітарної освіти. Визначено методологію дослідження інформаційно-комунікаційного потенціалу гуманітарної освіти. Досліджено місце і роль культурних маркерів інформаційно-комунікаційного потенціалу гуманітарної освіти в умовах глобалізації. Розкрито сутність віртуалізації як нової форми світоглядної культури та взаємодії у мережевому просторі. Сформовано концепцію впливу інформаційно-комунікаційного потенціалу на розвиток гуманітарної освіти в умовах глобалізації. Розроблено напрями вдосконалення впливу інформаційно-комунікаційного потенціалу на розвиток гуманітарної освіти в умовах інформаційного суспільства та глобалізації. Обґрунтовано багатовимірну сутність універсалій інформаційно-комунікативного потенціалу гуманітарної освіти. Виявлено напрями вдосконалення впливу інформаційно-комунікаційного потенціалу на розвиток гуманітарної освіти в інформаційному суспільстві та глобалізації. Означено концептуальні засади сучасного гуманізму як культурної парадигми в умовах трансформації сучасного соціуму.

Відображено теорію і практику розвитку ноосферної освіти в світлі гуманітарних ідей академіка В. І. Вернадського та діяльність наукового самоврядування в особі Науково-дослідної лабораторії з вивчення і розроблення гуманітарних ідей академіка В. І. Вернадського, яка діє під егідою НАН України та у колі своїх прибічників - Кременчуцького педагогічного коледжу імені А. С. Макаренка та Департаменту освіти Кременчуцької міської ради Кременчуцького району. Розглянуто соціально-психолого-педагогічну систему А. С. Макаренка як модель розвитку і діяльності громадянського суспільства та особистості громадянина на демократичних засадах. Досліджено проблему впровадження компетентнісного підходу в закладах вищої педагогічної освіти. Розкрито проблему проєктування регіонального компоненту змісту освіти в сучасній школі. Проаналізовано сакрально-синергетичний сенс педагогічної системи А. С. Макаренка. Охарактеризовано особистісну готовність психологів до надання професійної допомоги постраждалим під час воєнного стану. Визначено сутність середовищного підходу у контексті ноосферної педагогіки.

Представлено навчальний посібник, який охоплює надзвичайно широкий спектр відповідей на запитання про сутність освіти, беручи за перспективу новітню тенденцію у науці: синтез педагогіки з різними напрямами сучасної філософії. Запропоновано погляди філософів на освіту з позицій позитивізму, персоналізму, екзистенціалізму, прагматизму, постмодернізму. Акцентовано увагу на таких філософсько-педагогічні синтезах, як: педагогіка культури, критична педагогіка, емансипаторська педагогіка, педагогіка постмодернізму, негативна педагогіка.

Здійснено філософське обґрунтування діалогу і толерантності як концептуально-методологічних принципів розгортання сучасного культурно-освітнього простору і розкрито їх конструктивний потенціал на інституційному та особистісному рівнях освітньої практики. На цих підставах розроблено метатеоретичну концепцію діалогічного конструювання сучасного культурно-освітнього простору на основі системної інтеграції принципів діалогу і толерантності у його розгортання та використання конструктивного потенціалу інформативної і екзистенціальної взаємодії суб'єктів простору у становленні культурно-освітнього континууму.