Вперше російські й українські прізвища тюркського походження аналізуються з позицій семантичної, афіксальної й основної деривації у мовній системі. Визначено тюркські паралелі в слов'янській антропоніміці. Мовні одиниці досліджено у межах комплексних одиниць словотвору, встановлено своєрідність деривації слов'янських прізвищ, що виникли на тюркській основі.

Вперше представлено прийменниково-відмінкову форму імені (ПВФІ) як самостійну одиницю іменування розчленованого типу. Показано відмінності в сема - й ономасіологічному підходах стосовно прийменників і ПВФІ. Здійснено системне дослідження оснащеності мовних смислів основними ПВФІ, що кваліфікуються як одиниці йменування (ономасіологічні одиниці) з цілісною синтаксичною семантикою, комунікативним змістом, здатністю відбивати певний фрагмент дійсності. Вивчено закони вербалізації мовних смислів за допомогою ПВФІ (як і розчленованих одиниць іменування інших типів), що допомагає наблизитися до розуміння змін під час репрезентації сучасних знань про світ, які відбуваються в мові.

Виявлено семантичне наповнення номінацій груп осіб (НГО), розглянуто функціональні особливості (уточнення власних функцій, особливостей сфер функціонування, мовних структур і моделей НГО у мові), когнітивні конструкти НГО. Визначено поняття та терміни НГО, їх місце в мовній системі, описано ряд подібних і відмінних властивостей НГО, ділових об'єднань людей — ергонімів і найменувань установ (ойкод омонімів). Досліджено функціонування НГО в діахронії мови на прикладі історичних НГО, рівень первинної (на матеріалі НГО - слів) і вторинної номінації (на матеріалі НГО - словосполучень і речень). Виділено рекламну та маніпулятивну функції комерційних НГО. Охарактеризовано ряд "семантичних примітивів" у описі загального значення знака НГО, розвиток значень НГО в семантичних (умовних нейронних) мережах. Виявлено спільні та відмінні ознаки комерційних і некомерційних НГО. Проаналізовано НГО в когнітивному аспекті задля виявлення конструктів когнітивної семантики номінацій, а саме: опису фреймів, типів фреймів, концептів і концептосфер, когнітивних моделей, гештальта в додатку до НГО. Уточнено термін і поняття лінгвістичного гештальту на прикладі матеріалу НГО.

Определено значение и место ономастической лексики в системе языка, дана структурно-семантическая и функциональная характеристика онимов русского и адыгейского языков. Внимание к функциональной стороне имён собственных позволило рассмотреть основные проблемы национально-культурной специфики антропонимов рассматриваемых языков, на основе которых происходит формирование языковой картины мира обучающихся, позволяющих мобилизовать все ресурсы для повышения результативности обучения. Изучение ментально-лингвальных комплексов, национально-специфических языковых единиц помогает обучающимся сориентироваться в их научно-исследовательской деятельности, способствует подготовке к преподаванию русского языка как неродного с учетом связи языка и культуры, помогающим избежать неудач в межкультурной коммуникации.

Цель работы - анализ наиболее значимых критериев разграничения собственных и нарицательных единиц языка, установление закономерностей функционирования антропонимов в языке и речи, исследование различий в их семантике, определение значения философского аспекта в семантике антропонимов как средства характеристики магичности имени и типологических признаков сакрального в собственных именах, определение причин двуименности и специфических действий над именами в старой Руси, природы магического в семантике антропонимов. Объект исследования - собственные имена, антропонимы языка. Предмет исследования - ономастикон языка. Для достижения цели использованы такие методы: анализ и синтез, описательный, наблюдение, лингвостилистический. Философский аспект статьи реализуется в характеристике сложной магии антропонимов (их сакральности), которая, в свою очередь, определяет семантическую специфику собственных имен: повышенную знаковость; склонность к деэтимологизации; особую словообразовательную парадигму собственных имён. Проанализированы признаки симпрактического характера антропонимов, что позволило сделать выводы о тесной связи личных имён с религиозно-обрядовой деятельностью, определяющей все стороны человеческой деятельности. Исследование антропонимической системы языка даёт материал и основания для философского и духовного развития личности, позволяет осмыслить и обобщить наследие тысячелетней христианской культуры.

Мета роботи - аналіз обсягу, структури, семантики твірних основ російських та українських прізвищ, що належать мешканцям міста Вилкове Одеської області. Об'єкт дослідження - прізвищеві антропоніми. У роботі застосовується методика лінгвістичного аналізу, що включає описовий метод, метод зіставного та кількісного аналізу. Результати аналізу дають підстави стверджувати, що за семантичної тотожності структурний склад російських та українських прізвищ значно відрізняється: українські прізвищеві назви більш різноманітні. Авторкою було зроблено висновок, що у місті Вилкове, яке було засноване у XVIII cт. старовірами-некрасівцями, до яких долучилися запорізькі козаки, і яке є історично білінгвальним, переважають російські прізвища, друге місце посідають українські. Установлено, що українські та російські прізвища мають багато спільного: більшість із них патронімічні за семантикою своїх твірних основ, бо позначають іменування сина за власним іменем, родом занять, походженням, фізичними та психічними особливостями батька. Однак в українських прізвищах використовуються більш різноманітні форманти порівняно з російськими. Прізвищева антропонімія міста дала змогу спостерігати географічний чинник у його заселенні українцями, головно з теренів Наддніпрянщини, Полтавщини, Запоріжжя, Волині та Західного Полісся. У Вилковому спостерігається значний шар зукраїнізованих польських прізвищ, тоді як російські прізвища досить компактні і не виявляють особливих територіальних ознак. Показово, що абсолютна більшість російських прізвищевих назв традиційні, створені ще у початковий період їх формування і певною мірою відображають традиційний спосіб життя і світогляд старообрядців - засновників цього населеного пункту.

Представлен анализ функционирования антропонимов в рекламе книг XIX века. Проанализирована структурно-семантическая организация антропонимов. В аспекте структуры выделены простые, сложные и распространенные антропонимы, а также установлено, что антропонимы, которые представлены в ономастическом пространстве рекламы книг XIX века, отражают тесную связь ономастики с историей, культурой и религией. Доказано, что антропонимы является дополнительным источником информации в рекламе книг, они способствуют раскрытию идеи рекламного текста.

Мета статті - полягає в тому, щоб, відновивши первісне значення ономатопеї як майстерності давати імена і спираючись на сучасні дослідження з психоакустики, фоносемантики, виявити вплив звучання власного імені на характер його носія і ще раз підняти проблему про наслідки транспонування антропонімів до іншої мови. Об'єктом є власне ім'я відомого українського лінгвіста Дмитра Семеновича Іщенка (рос. "Дмитрий Семёнович Ищенко"). Предмет дослідження - етимологічні, психоакустичні особливості імені в українському та російському варіантах у співвіднесенні з мовною рефлексією його носія та об'єктивними рисами мовної особистості. Результатом дослідження є виявлення в українському варіанті антропоніму таких протилежних синестетичних характеристик, як ніжність - шорсткість, глибина - піднесеність, енергійність - млявість та інших, які не зберігаються при транспонуванні імені у російську мову. Актуальність проблематики визначається сучасною антропоцентричною парадигмою науки, у необхідності цілісного осмислення особових імен з точки зору етно-, психо-, соціо-, когнітивної лінгвістики та інших аспектів теорії мовного існування особистості, а також потреби у розробці практичних рекомендацій щодо транспонування власних імен до іншої мови. Висновки: особове ім'я, яке надають дитині і яке людина чує протягом життя, своїм звучанням і усвідомленою етимологією впливає на характер мовної особистості, тому за відсутністю істотних фонематичних розбіжностей між мовами його треба передавати за допомогою транслітерації.