Розглянуто питання мовної творчості І.С. Нечуя-Левицького в контексті творення літературних норм мови. Визначено варіанти, які письменник відносить до норми, а які залишає за її межами. З'ясовано, які із запропонованих ним норм стали нормативними для сучасної літературної мови, а які втратили цей статус. Увагу приділено критеріям виділення мовних норм і проблемам нормалізації української мови в лінгвістичних працях І.С. Нечуя-Левицького.

Рассмотрены вопросы языкового творчества И.С. Нечуя-Левицкого в контексте формирования литературных норм речи. Определены варианты, которые писатель относит к норме, а которые оставляет за ее пределами. Выяснено, какие из предложенных им норм стали нормативными для современного литературного языка, а какие утратили этот статус. Уделено внимание критериям выделения языковых норм и проблемам нормализации украинского языка в лингвистических работах И.С. Нечуя-Левицкого.

Досліджено основні тенденції та закономірності становлення правописного та граматичного кодексів української літературної мови у першій третині XX ст., проаналізовано особливості реалізації кодифікованих у них норм у текстах публіцистичного та художнього стилів, а також лексикографічних працях. Визначено основні чинники лінгвокодифікації, розкрито специфіку лінгвістичної свідомості мовознавців першої третини XX ст., досліджено вплив на її формування ідей романтизму та позитивізму, мовної практики Т. Шевченка. Показано роль у даному процесі українських шкіл, театрів, православного духовенства, україномовної періодики. Проаналізовано проблеми становлення правописного кодексу української літературної мови, висвітлено історію формування правописів 1918, 1921 та 1928 рр., розкрито їх особливості. Розглянуто шляхи вирішення основних дискусійних питань орфографії у контексті тогочасної мовної практики. Проаналізовано особливості граматичної кодифікації української літературної мови, зокрема, розглянуто проблеми виокремлення, опису та термінологічного позначення лексико-граматичних класів слів у граматиках різних типів, дискусійні питання відмінювання та вживання окремих частин мови, а також синтаксичної кодифікації.

Розкрито науково-теоретичні засади вивчення динаміки, тенденцій розвитку сучасної української літературної мови, їх виявів, висвітлено типи конкурентів, зокрема, нових іменників і прикметників і конкурентних груп, які вони формують або поповнюють. Наведено класифікацію конкурентів за характером новизни в лексиконі, джерелами походження, стійкістю, формально-семантичною структурою, типом змістових відношень між ними. Простежено тенденції конкурування нової української лексики, зокрема, "боротьбу" номінацій-конкурентів з витісненням якоїсь з них, їх співіснування та семантико-функціональну диференціацію номінацій. Проведено системно-структурний опис конкурентних іменників і прикметників, виявлено семантичні групи української лексики, в яких вони найбільш активні.

Проаналізовано лексико-семантичні, морфологічні та словотвірні процеси в публіцистичному, художньому, конфесійному стилях у взаємозв'язку з тенденціями динаміки літературної норми. Особливу увагу приділено питанням функціонування фонетичних та морфологічних варіантів, обгрунтовано основні напрямки лексичних та граматичних змін, зокрема взаємодії української та запозиченої лексики, розкриття внутрішнього словотвірного потенціалу. Визначено зміни в нормативному статусі, загальні особливості кодифікації різнорівневих мовних одиниць на основі зіставно-порівняльного аналізу даних історичної та сучасної лексикографії і їх функціональних особливостей.

Вперше опрацьовано лінгвістичні погляди І. С. Нечуя-Левицького в контексті творення норм української літературної мови та визначено відповідність його пропозицій нормативному складу сучасної літературної мови. Простежено бачення письменником орфоепічних, лексичних, граматичних і правописних норм, з'ясовано їх особливості у варіанті, пропонованому письменником, а також їх місце серед норм сучасної української літературної мови, таким чином визначаючи місце І. С. Нечуя-Левицького в нормалізаційному процесі.

Розкрито зміст поняття "норма", висвітлено взаємозв'язок понять "нормування" та "кодифікація". Визначено історичні особливості розвитку української мови у даний період. Систематизовано погляди О.Б. Курило, О.Н. Синявського, М.Ф. Сулими, І.І. Огієнка, В.М. Ганцова, М.Д. Гладкого, В.І. Сімовича на шляхи формування єдиних мовних стандартів. Встановлено домінантні процеси унормування лексики у 1920 - 1930 рр., формування реєстрів загальномовних словників. Досліджено варіантні реалізації лексико-семантичної системи, виявлено трансформації у семантичній структурі моно- та полісемічних лексичних одиниць.

Розкрито проблему норми й її ознак у мовознавстві, критерії виділення мовних норм, проблему класифікації мовних норм, норму й її кодифікацію. Охарактеризовано специфіку орфоепічних норм у лінгвістичному висвітленні та художньому втіленні І. С. Нечуя-Левицького, граматичні норми в теоретичному розробленні автора. Встановлено практичне використання письменником орфографічних норм української мови, орфографічні погляди І. С. Нечуя-Левицького в контексті правописних розроблень ХХ ст.

Раскрыта проблема нормы и ее признаков в языкознании, критерии выделения языковых норм, проблема классификации языковых норм, норма, и ее кодификация. Охарактеризована специфика орфоэпических норм в лингвистическом освещении и художественном воплощении И. С. Нечуя-Левицкого, грамматические нормы в теоретическом разрабатывании автора. Установлено практическое использование писателем орфографических норм украинского языка, орфографические взгляды И. С. Нечуя-Левицкого в контексте разрабатываний правописаний ХХ ст.

Предметом обговорення є динамічні процеси в сучасному українському лексиконі, зокрема найбільш показові зміни словотвірної норми, спричинені взаємодією тенденцій націоналізації та інтернаціоналізації.

Зосереджено увагу на феномені чеського пуризму як одного з найбільш потужних процесів європейського мовного розвитку на тлі активізації пуризму в українському культуромовному суспільстві новітньої доби. Пуризм розглянуто як конститутивний складник відчуття мови європейських народів, як шлях до відродження літературної мови за небезпеки її руйнування з боку іншої мови, що набула домінувального характеру, як явище складне і суперечливе у багатомірності його позитивних та негативних впливів на поступальний розвиток мови. У зіставному контексті проаналізовано розвиток пуризму в чеській та українській лінгвоспільнотах з погляду його стимулів, вихідних констант, характеру перебігу, векторів і результатів. Підсумовано, що глибокий і неупереджений аналіз чеського пуризму, його надбань і прорахунків може стати надзвичайно корисним сучасним українцям на шляху до їхньої національно-мовної самоідентифікації.