Висвітлено історію виникнення, поширення та сучасного побутування мішаних українсько-російських форм усного мовлення, відомих під назвою "суржик". Як специфічне явище мовного життя України суржик розглянуто не тільки в мовознавчому, а й соціокультурному та психолінгвістичному аспектах. Окреслено перспективи мовно-культурного розвитку України.

Охарактеризовано історичні та соціальні причини виникнення явища диглосії в українській мові. Розкрито значення слова "суржик", як штучного поєднання елементів двох або кількох мов без додержання норм літературної мови. Розглянуто різні аспекти побутування суржику в Україні, починаючи з ХІХ ст. і донині.

З метою аналізу етномовної ідентифікації суржикомовців - мешканців Сумської області - залучено метод мовних біографій, а також метод дискурсивного аналізу та метод моделювання. Виявлено ідентифікувальні моделі, що репрезентують додаткову етномовну ідентичність з властивими їй ознаками двоїстої та дифузної ідентичностей, яка накладається на основну ідентичність - українці.

На основі розмежування "вищої" компетенції білінгва, розподілено випадки використання суржиків в умовах українсько-російської двомовності на: пов'язані з мовною компетенцією; пов'язані з комунікативною компетенцією; пов'язані з культурною компетенцією. Віднесення випадків використання суржиків до того чи того типу вважаємо умовним, адже в комунікації спостерігаємо лише відносну автономність суто мовних та прагматичних складових. Класифікаційні ознаки кожної описаної нами ситуації невдалої комунікації перехрещуються і накладаються.