У контексті концепції екзистенціальної семіотики, на підставі розгляду категорій межових підставин як універсалій культури в творчий розвиток теоретичних засад Київської школи філософії описано структуру культурних дискурсів - казки й обряду. На багатому фольклорному матеріалі доведено, що універсалії культури утворюють стійкий структурний інваріант казкових і обрядових текстів, детальний аналіз яких показав, що даний інваріант складає їх стійке смислове ядро. Доведено, що календарні обряди й обряди життєвого циклу структуровані за допомогою базисної світоглядної формули "ствердження життя - подолання смерті - прагнення до безсмертя". Наведено перспективи парадигмізації універсально-культурного аналізу структури текстів культури з метою їх несуперечливих класифікацій.

В контексте концепции экзистенциальной семиотики, на основе рассмотрения категорий граничных оснований как универсалий культуры в творческое развитие теоретических основ Киевской школы философии описана структура культурных дискурсов - сказки и обряда. На основе обобщения большого количества фольклорного материала доказано, что универсалии культуры создают устойчивый структурный инвариант сказочных и обрядовых текстов, детальный анализ которых показывает, что данный инвариант составляет их устойчивое смысловое ядро. Доказано, что календарные обряды и обряды жизненного цикла структурированы с помощью базисной мировоззренческой формулы "утверждение жизни - преодоление смерти - стремление к бессмертию". Приведены перспективы парадигмизации универсально-культурного анализа структуры текстов культуры с целью их непротиворечивых классификаций.

Уперше на матеріалі фольклорних записів XVIII - початку XXI ст. проведено багатоаспектний аналіз характеру функціонування усної епічної традиції та її регіональної специфіки. Висвітлено основні шляхи трансляції фольклорної спадщини Запорожжя, характер зміни жанрової картини світу в легендах і переказах регіону. Проаналізовано соціально-утопічні, соціогонічні мотиви в усній прозі Нижньої Наддніпрянщини, динаміку змін топонімічних мотивів. Досліджено специфічні особливості історичних пісень Запорожжя, характер трансформації традиційних для Запорожжя пісенних творів у посткозацький період, сучасний стан прозової та історикопісенної традиції на теренах колишнього Дніпрового Низу.

У розвідці досліджено концепцію еволюційної моделі розвитку героїчного епосу як продуктивної системи, що постійно вдосконалюється. З'ясовано політичні акценти інтерпретації розвитку героїчного епосу, заперечення професійного походження билин, дум та козацьких пісень. Проаналізовано вказівки фольклористів на тенденцію згасання героїчного епосу, що закладали основи нової нелінійної концепції його розвитку.

Йдеться про казкову екологічну етику, в основі якої лежать древні міфологічні уявлення про невіддільність людини від навколишнього середовища, з яким вона взаємодіє як суб'єкт з суб'єктом. Дбайливе ставлення до природи в казці у пізніші часи набирає морального спрямування.

Мета роботи - обгрунтування терміна "анти-патерн" в аспекті фольклористики. Проведене дослідження доводить наявність когнітивних "анти-патернів" у текстах казок, які дозволяють "познайомитися" з вчинками героя та одержати відображення розгортання подій у випадку неправильного (з точки зору спільноти) вчинку. Проаналізовано казки, фігурантами яких є представники інших етносів.

Предпринята попытка изучения путей преодоления отрицательных последствий межкультурной коммуникации. Для преодоления негативных последствий межкультурного общения, вызванных столкновением различных туннелей реальности, необходимо выйти за рамки собственной символической территории, воспринимаемой как единственная истинная реальность. Расширению жизненных горизонтов, выходу за границы личного туннеля реальности может способствовать, в частности, использование такого нарратива, как притча. Знакомство с притчей помогает расширить набор моделей восприятия мира и изменить позиции участников процесса коммуникации. Притчи выступают в качестве посредников между людьми разных культур и менталитетов. Притча служит открытой и гибкой моделью мира и моделью индивидуального "Я". Притча требует отказа от ее интерпретации в оппозициях, присущих данной культуре, и пересмотра самого способа понимания мира. Отказ от оппозиций дает возможность преодолеть любую односторонность и воспринимать мир как целостность, единство в многообразии. Понимание притчи способствует изменению личной позиции адресата, более широкому осознанию реальности и актуализации творческого начала. Притчи могут успешно трансплантироваться различными культурами и функционировать как связующее звено, оптимизирующее межкультурный диалог.

В свете созданной М. М. Бахтиным концепции памяти жанра проанализирована жанровая специфика богатырских поэм Н. А. Радищева "Алеша Попович" и "Чурила Пленкович" и характер проявления в их структуре элемента былины как одного из жанров-предшественников.

Розкрито суть поняття тексту чарівної казки, як знакової репрезентації культурного досвіду та картини світу і розглянуто типи знаків у казковому тексті, а саме: знаків-символів, знаків-ікон та знаків-індексів. Доведено, що інформація, яка транслюється через знаки, уможливлює розкриття культурних архетипів.

Досліджено походження теоретично-критичних проблем у казках як у художньому тексті. Казка як один із найпопулярніших жанрів усної епічної традиції вивчена лінгвістами досить ретельно. Показово, що виникнення фольклористики як навчальної дисципліни багато в чому пов'язане з дослідженням казок. Казковий текст є своєрідним видом спілкування, адже поряд з комунікативно-інформаційною функцією він має комунікативно-естетичну функцію. Внаслідок втілення думок письменника, феєричний текст постає перед читачем як суб'єктивно намальований результат художнього образу відображення об'єктивного світу.