Вперше в українській фольклористиці всебічним дослідженням усних снотлумачних наративів, зафіксованих упродовж другої половини XIX - початку XXI ст. Розглянуто специфіку їх функціонування в комунікативному, соціокультурному та ритуальному контекстах. Виявлено особливості наративної структури магічно-сакральних снотлумачних текстів, вставних наративів фольклорної епіки - українських народних дум та балад. Проаналізовано дискурсотворчі концепти "віщий сон", "душа", "потойбіччя", що виявляють потужний кумулятивний потенціал у сюжетах чарівних казок, оповідей "завмиральників", міфологічних меморатах та фабулатах. Узагальнено багатий польовий досвід з вивчення українського народного сонника, накопичений в межах міжнародного українсько-англійського проекту 1925-1928 рр., зініційованого К. Грушевською. Також уведено до наукового обігу невідомі раніше архівні матеріали початку XX ст. та сучасні польові записи.

Вперше в українській фольклористиці всебічно досліджено субкультури скарбошукачів. Уперше було введено корпус сучасних фольклорних текстів представників субкультури скарбошукачів України та Чехії, що складається з власних польових матеріалів, які стосуються скарбів та скарбошукання від представників досліджуваної і спорідненої субкультур; фольклорних текстів, зафіксованих у інтернет-мережі, у яких зберігається тісний зв'язок із традиційним фольклором, народними уявленнями та віруваннями. Визначено місце фольклору про скарби та фольклору субкультури пошуковців в традиційному та сучасному суспільстві. Проведено порівняльний аналіз української та чеської субкультури скарбошукачів, причини його виникнення та особливості реалізації. Аналіз специфіки й особливостей функціонування сучасних фольклорних текстів України та Чехії показав, що досліджувана субкультура є достатньо розвиненою та продукує власні фольклорні тексти. Шляхом аналізу, зіставлення, виявлення спільних та відмінних рис та з'ясування причин виникнення було досліджено специфіку світоглядних констант, відображених у фольклорних текстах субкультури скарбошукачів України та Чехії. Окрему увагу було приділено особливостям специфіки структури та будови картини світу скарбошукачів обох країн. В результаті проведеного аналізу було з'ясовано чому і яким чином вона сформувалася, як втілюється у фольклорних текстах, яку прагматичну функцію виконують останні.

Охарактеризовано лексико-семантичні особливості бойківських, гуцульських, покутських, наддністрянських і перехідних говірок, які відображені у корпусі Франкових паремій, записаних ним у 120 населених пунктах цих регіонів. Звернено увагу на тематичний аналіз приповідок під кутом зору ментальності їх носіїв і лінгвістичних коментарів автора збірника.

Розглянуто текстово-дискурсивну природу народної загадки в осмисленні внутрішньодинамічних процесів її структурно-граматичної, образно-композиційної, власне поетичної організації, у взаємозв'язках з іншими фольклорними та літературними текстами.

Здійснено аналіз метафоричної взаємодії "свійська тварина - людина" на матеріалі українських паремій у проекції на психокогнітивні структури етносвідомості. Встановлено, що в основу концептуалізації тваринного світу покладені наївні уявлення людей про стереотипи поведінки тварин, а також аксіологічні маркери етносвідомості. Здатність до метафоричної номінації індивіда в паремійній картині світу виявляють усі без винятку назви свійських тварин: баран, вівця, ягня, бик, віл, корова, кінь, лоша, коза, козел, свиня, осел, кіт, собака. У семантиці зооморфних метафор домінує пейоративна емоційно-оцінна ознака як один із найбільш потужних експресивних способів, спрямованих на пониження статусу адресата. Негативно-оцінна зооморфна номінація пов'язана передовсім із тими рисами характеру, поведінки, інтелекту, фізичних чи психологічних особливостей, соціального статусу людини, які уподібнюють її до тварини.

Описано особливості синтаксичної структури текстів українських загадок, схарактеризовано типи речення цих текстів, наведено приклади загадок, специфіка яких полягає в тому, що опис предмета надано завуальовано, за допомогою використання різних художніх засобів, а саме це зумовлює різноманітність синтаксичної будови таких текстів і робить структуру загадок цікавим об'єктом лінгвістичних досліджень. Мета роботи - характеристика типів речень, що використовуються для мовленнєвого жанру української народної загадки. Об'єкт вивчення - синтаксична структура текстів українських народних загадок. Предмет дослідження - специфіка синтаксичних зв'язків і компонентний склад речень, які передають українські народні загадки. Матеріалом слугували 246 народних загадок про небо, небесні світила, землю та природні явища. У результаті проведеної роботи встановлено, що прості речення в українських народних загадках є більш поширеними, ніж складні. Така структура сприяє лаконічному висловлюванню думки та ліпшому запам'ятовуванню загадки. Адже найголовнішими ознаками специфіки загадок як різновиду паремій є конкретність теми, лаконізм, конденсованість думки. Практична цінність роботи зумовлена можливістю використання її результатів у базових курсах викладання української мови, а саме під час викладання лінгвістики тексту, лексикології, а також у спецкурсах з лінгвокультурології.

Надано комплексний аналіз мовного представлення позитивної естетичної оцінки на матеріалі українських паремій. Встановлено, що поняття краси взаємопов'язане із концептом людина, ключовим для будь-якої культури, що зумовлює антропоцентричне тлумачення сутності краси, існування якої пов'язують з особливостями світосприйняття людини, з її здатністю бачити цю ознаку в об'єктах дійсності. Відзначено, що в українській паремійній картині світу жіноча врода має переваги над фізичною силою та працьовитістю. Основними засобами формування естетичної оцінки зовнішності людини в українських прислів'ях є зорові відчуття та синестезія. Передовсім позитивна естетична оцінка дівочої вроди в українських прислів'ях, як і у фразеологізмах загалом, змодельована за допомогою порівнянь і метафор, які виражають народні асоціації, пов'язані з красою людини. Донорськими зонами, що постачають засоби вираження естетичної оцінки, є насамперед царини рослина, природні явища, артефакт. На підставі аналізу досліджуваного мовного матеріалу можемо стверджувати, що цінність краси в традиційній українській народній культурі, імовірно, була відносною, оскільки вроду сприймали як тимчасове явище, ознаку молодої дівчини, що з часом утрачається, залишається в минулому. З'ясовано, що позитивна естетична оцінка зовнішності людини, репрезентована в паремійному фонді української мови, нерозривно пов'язана з поняттям молодості, здоров'я, сили, а також внутрішніми рисами характеру - добротою, щирістю, радістю. Естетична меліоративність виражена згідно з єдиним українським ідеалом краси (дівчина як калина, очі як вуглини, чорнобрива, коса як калач, пишно тіла, кругловида, рум'яна тощо; парубок, як дуб, станом стрункий, чубатий тощо).

Розглянуто комплексний аналіз прагматичних та семантичних особливостей українських паремій, що реалізують значення поради. Пораду кваліфіковано як різновид мовленнєвих директивних актів, що містить рекомендацію щодо того, як треба розв'язувати проблеми. Цей мовленнєвий акт є не лише відображенням особистісного досвіду, роздумів і розмірковувань адресанта, передаваних адресатові з метою змінити його спосіб думок чи дій, а й попередженням про небезпеку, запобіганням, рекомендацією, консультацією. Принципову відмінність поради від інших директивних актів убачаємо в тому, що вона каузує бажану, корисну для адресата дію. Адресант поради переважно представлений імпліцитно, його образ можна реконструювати зі змісту прислів'я. Паремії, що належать до паремій-наказів є категоричним виявом спонукання, опосередкованого намаганням вплинути на діяльнісну поведінку адресата й змінити або зберегти наявний стан речей. Прислів'я-поради зі значенням застереження реалізують інтенцію адресанта попередити небезпечну чи несприятливу для адресата ситуацію. У таких мовленнєвих актах комунікативний намір адресанта орієнтований на слухача з метою спонукати останнього діяти певним чином. Паремії-рекомендації містять настанову діяти саме так, бо це може мати позитивні наслідки. Така модифікація поради доцільна як із погляду мовця, так і слухача щодо виконання зазначеної дії. Рекомендація зумовлена наміром мовця надати компетентну пораду кому-небудь, зробити щось належним чином, пояснити наперед, які результати матиме її дотримання.

Досліджено специфіку відтворення полонізмів у "Галицько-руських народних приповідках", укладених І. Франком. Розглянуто не лише безпосередні запозичення з польської лінгвокультури в лінгвокультуру галицьку, але й існування відповідних паралелей, еквівалентів, відтворення слов'янських архетипів, особливостей прагматики; прокоментовано випадки розширення чи звуження значень паремій, утворення паремій на основі актуалізації прецедентних виразів.

Визначено мовний статус і специфіку паремій, уточнено концепцію лінгвістичної сутності й ідентифікації прислів'я як одного із різновидів паремій. Виокремлено прислів'я, що репрезентують риси характеру та відображають особливості ментальності українців. Охарактеризовано систему мовних засобів вираження ментальності на лексико-семантичному рівні. Особливу увагу приділено ключовим концептам української мовної картини світу. З'ясовано типові й окремі риси характеру українця, виділено риси характеру з позитивною та негативною оцінкою. Здійснено спробу комплексного дослідження лексико-семантичної структури концептів "жінка" й "чоловік" та виявлення гендерно зумовлених рис характеру. Розкрито соціально-культурну значущість ономасіологічної лексики у вираженні ментальності українського народу. Запропоновано семантико-синтаксичні моделі, за якими побудовані прислів'я на означення рис характеру людини.

Досліджено особливості побутування малих фольклорних жанрів у процесі весільних обрядодій на Луганщині. Аналіз слобожанських весільних традицій засвідчує, що цей пласт народної творчості (прислів'я та приказки, загадки) не пішов у небуття, продовжує функціонувати, проявляючись, зокрема, у структурі весільного обрядового комплексу. Зазначено щодо характеру відтворення загадок у весільній церемонії.

Досліджено специфіку вторинної концептуалізації дійсності у свідомості носіїв української та англійської мов, що актуалізується у народних загадках. Установлено статус загадки як одиниці вторинної номінації об'єктів довкілля. Висвітлено проблему категоріального розмежування загадки та прислів'я як паремійних різновидів. Проаналізовано двокомпонентну структуру загадки та взаємозв'язок її композиційних елементів (описової частини та відгадки). Визначено амбівалентний аспект досліджуваних паремійних одиниць та з'ясовано основні прояви амбівалентності, лінгвальну та метафоричну, що координують структуру звукових і смислових загадок. Проведено зіставне дослідження специфіки лінгвальних стратегій кодування об'єктів дійсності в загадках на фонологічному, морфологічному та синтаксичному рівнях на матеріалі українських та англійських текстів. Простежено взаємовплив лінгвальних і метафоричних засобів кодування інформації в загадках. На основі контрастивного аналізу особливостей мовної об'єктивації космонімів у текстах двомовних народних загадок в етнолінгвокультурному аспекті змодельовано їх кваліфікативну схему з універсальними та національно маркованими атрибутивними та предикативними характеристиками. Розглянуто асоціативні паралелі досліджуваних образів, що дозволяє спроектувати колективні уявлення носіїв української та англійської мов про СОНЦЕ, МІСЯЦЬ, ЗІРКИ, образно переосмислені в зіставлюваних паремійних одиницях.

Проаналізовано особливості реалізації лінгвістичної категорії оцінки в українських прислів'ях, що характеризують людину. Визначено, що основним засобом вираження оцінного значення в прислів'ях є порівняння різної граматичної будови. Такі прислів'я залежно від їх структури об'єднано в 3 групи: прислів'я з однією порівняльною конструкцією; прислів'я з двома порівняльними конструкціями, між якими наявні відношення протиставлення; та прислів'я, які містять розгорнутий коментар - пояснення до порівняльних конструкцій. Серед засобів вираження оцінки розглянуто також іронію, гіперболу та алогічні вислови.

Проаналізовано трансформи традиційних прислів'їв, уживані в мові засобів масової інформації. Доведено, що способи трансформації не виходять за межі вже відомих, вони описані в науковій літературі: це розширення компонентного складу стійких сполучень слів, скорочення його, заміна окремих лексичних одиниць чи всіх компонентів, інверсії компонентів, мовна гра; збереження моделі, за якою побудоване прислів'я, наявність образу, який легко співвіднести з традиційним висловом, допомагає читачеві вловити прямий чи прихований зміст трансформи, впізнати конотацію.

Зазначено, що у Україні одним із завдань збереження культурної спадщини є переведення в електронну форму, одна з яких - лексикографічна база даних, національних надбань у галузі культури та мистецтва, серед яких чимало лексикографічних праць. До таких надбань належить збірка М. Т. Номиса "Українські приказки, прислів'я і таке інше". Мета роботи - побудова концептуальної моделі бази даних для цієї збірки.

Проаналізовано особливості мовної репрезентації концепту СЕРЦЕ в українських пареміях, виявлено основні закономірності його вербалізації. Встановлено домінантні ознаки, які характеризують серце.

Критично проаналізовано дефініції загадки, наявні у найбільш знакових мовознавчих і культурологічних її дослідженнях. Проаналізовано ключові слова дефініцій та охарактеризовано визначальні риси цього мовленнєвого утворення. На базі опрацьованого матеріалу запропоновано власну робочу дефініцію загадки.

Досліджено структуру збірки М. Номиса "Українські приказки, прислів'я і таке інше" з метою створення її електронної версії. Запропоновано структурну інформаційну модель лексикографічної бази даних та технологію перетворення збірки з паперової форми у цифрову.

Визначено компоненти глибинної структури загадок. Досліджено антропоморфні загадки, об'єктом кодування яких виступають образи явищ природи, рослин, тварин і предметів. Визначено в загадках про людину лексичні одиниці з семантичних сфер, пов'язаних з явищами природи, рослинами, тваринами та предметами, назви яких ужиті для кодування образу людини. Охарактеризовано механізм створення метафоричного та метонімічного кодування. З'ясовано, що загадки як одиниці, якими кодуються образи відгадок за допомогою опису певної життєвої ситуації, змодельовано та класифіковано у вигляді фреймів. Обгрунтовано розмитість категорій буття у мовному просторі даних текстів. Показано аніропоцентризм людського світобачення та поглиблено вивчення семантики паремійних текстів, культурних стереотипів і механізмів категоризації дійсності в мові.

Установлено структурну, семантичну та прагматичну специфіку українських і німецьких народних загадок, що вивчаються шляхом поєднання структурального, лінгвокультурологічного та когнітивно-дискурсивного підходів до цих текстових явищ. З'ясовано статус народної загадки як лінгвокультурного феномена та виявлено засоби й особливості вербалізації національно-культурного компонента її змісту у зіставлюваних мовах. Запропоновано розглядати народну загадку як текст, який належить до нерозгорнутих форм втілення фольклорної свідомості, що репрезентують культурно значущі смисли як неподільне ціле. Відзначено, що специфіку функціонування аналізованих народних загадок у мовленні визначають прагматичні особливості їх організації. Розкрито задіяні у загадках шляхи та засоби концептуалізації та лігвокультурної інтерпретації навколишнього світу українською та німецькою спільнотами, які подано як відповідні концептосистеми. Встановлено базові концептуальні структури, які одержують мовну актуалізацію у корпусі текстів українських і німецьких народних загадок.