Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4ВЕЛ)-33 + Ш401.448.2

Рубрики:

Література

Художня біографія <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: ДС49540 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Монография посвящена проблемам своеобразия, интерпретации и типологии писательской биографии (жизнеописания), рассмотренным в контексте теории и практики биографического письма Нового времени. Изучена природа биографического концептуализма, обосновывается роль биографа как автора, текстового руководящего начала - духовного, научного, художественного. Исследованы пути раскрытия "человековедческого" и собственно литературоведческого потенциала биографического письма. Рассмотрен весь комплекс современных проблем биографического изучения Анны Ахматовой (1889 - 1966).

Дисертація являє собою одну з перших спроб дослідження художньої специфіки російського історичного роману другої половини XIX століття в аспекті особливостей белетристичної літератури. Подається концепція розвитку жанру протягом 1850-1900-х рр.; обгрунтована його періодизація, а також внутрішня диференціація історичної романістики за напрямками. Окремо розглядаються складові художньої специфіки, пов'язані з ключовою для жанру категорією часу - хронотоп і історіософія, а також суспільне значення жанру.

Представлено одну з перших спроб розгляду української ліро-епічної прози ХІХ-ХХ ст. в якості явища, неподільного на сегменти з однозначною їх історичною пропискою у часі, що спонукав чи був просто причетним до їхньої першоз'яви. Цим часом автор небезпідставно вважає усе минуле українського народу, котрий якраз цьому різновиду прозового мислення передав виплекану упродовж віків мову, а з тим і художньо-духовні її скарби, які цей народ формували і берегли. Загальноцивілізаційна вартість наголошених скарбів у дослідженні розглядається на доволі широкому філолого-філософському тлі: праці Гегеля, О.Потебні, М.Бердяєва, М.Гайдеггера, К.Ясперса, К.Юнга разом із літературно-критичним спадком Д.Чижевського, С.Єфремова, М.Зерова, Ю.Шереха є органічною складовою авторських міркувань про художній феномен "українського реалізму", його духовну ауру та націєтворчий зміст.

Розглянуто теоретико-методологічні проблеми наукового пізнання епістолярних джерел. Проаналізовано епістолярну спадщину діячів української культури другої половини ХІХ - початку ХХ ст. (Д.Багалія, М.Драгоманова, П.Куліша, І.Франка, Т.Шевченка, М.Гоголя та інших) як соціокультурний феномен.

Представлено матеріали щодо різних поглядів на жанрове визначення повісті і зроблено спробу дещо пояснити її жанрові особливості та відмінність від роману й оповідання.

Исследуется художественный мир французской исповедальной прозы в жанре "личного романа". Рассматривается история жанра в динамике его эволюционного развития, этапах самосознания жанра, выработке им "своего" языка. Изучения жанра "личного романа" в его автономном бытии соединяется и с анализом многообразных жанровых вариантов, оригинальных стилевых решений, созданных разными писателями. Показано специфику "личного романа" как жанра, концепции мира и человека в нем, но также и неповторимость каждого из романтиков, своеобразия воссозданных ими в их книгах художественной картины времени, своеобразия романтического героя.

Дисертація є першою спробою дослідження художньої специфіки російського історичного роману другої половини XIX ст. в аспекті особливостей белетристичної літератури. Розглянуто концепцію розвитку жанру протягом 1850-1900-х рр.; визначено його періодизацію, а також внутрішню диференціацію історичної романістики за напрямками. Окремо розглянуто складові художньої специфіки, пов'язані з ключовою у жанрі категорією часу - хронотоп та історіософію, а також суспільне значення жанру.

Вивчено комплекс дискусійних проблем жанру антиутопії першої половини XX ст. На прикладі зіставлення романів "Ми" Є.Замятіна, "Цей дивний новий світ" О.Хакслі та "1984" Дж.Оруелла з попередньою утопічною традицією робиться висновок про близькість утопії та антиутопії. Запропоновано нарівні з термінами антиутопія та дістопія вживати терміни гіпер-утопія та утопія-інкарната (зверхутопія і втілена утопія), що більш за все відповідають духу епохи першої половини XX ст. Аналіз роману Дж.Оруелла "1984" надає можливість підкреслити генетичну спорідненість з класичними утопіями минулого і антиутопіями сучасності, ідейно-тематичну своєрідність та специфічні художні особливості творчості письменника, як відображення його художнього сприйняття і світогляду. Результати дослідження надають право визначити Оруелла класиком сучасної негативної утопії.

У дисертації досліджується проблема суттєвого жанрового визначення повісті та її сюжетно-композиційних можливостей. Критично розглянуті існуючі визначення повісті, що виникли на підставі поверхових ознак (родової приналежності, кількості сторінок, слів, характеру дії, простору, часу тощо). Автор пропонує визначення повісті на суто жанровій основі - об'єму будови і розвитку сюжету твору. Методологічною основою є цілісно-системний метод дослідження літературних явищ. Віднайдені жанрові принципи повісті (на відміну від роману і оповідання) більш чіткі й точні. Вони перевіряються аналізом багатьох літературно-художніх творів українських та російських письменників кінця XIX - початку XX століття.

Розглянуто еволюцію української малої прози, зокрема, новелістики, її теоретичні проблеми. Вперше досліджено жанрові особливості української малої прози у процесі їх розвитку, засоби поглиблення змістовності жанрових форм та удосконалення й урізноманітнення поетики їх структур. Проаналізовано новелістику Г.Хоткевича, К.Гриневичевої, В.Винниченка, С.Васильченка, М.Коцюбинського, О.Кобилянської, І.Франка, В.Стефаника та інших.

Досліджено проблему визначення новели як самостійної жанрової одиниці з позицій історичної поетики. Визначено суттєві поетичні ознаки жанру новели на різних рівнях системи жанроутворення в процесі історичного розвитку. Погляд на новелу як на рухому жанрову структуру дозволяє пов'язати проблему жанрової трансформації з питанням про її типологію. Дослідження типологічних особливостей жанру новели та її різновидів в залежності від провідних літературних художніх напрямів, уточнення складових елементів жанру на основі вивчення конкретного літературного матеріалу, запропонована типологічна класифікація жанрових різновидів новели - все це допомагає створити більш повну картину "поетичної" еволюції жанру новели.

Визначено особливості роману-притчі та повісті-притчі, дві функції традиційної притчі у структурі великої прози: як ідейного центру твору та засобу поглиблення зображуваного. Виявлено залежність жанрових ознак "вбудованих" притч від функції, яку вони виконують у художньому творі. Розглянуто "химерну" стильову течію в українській літературі, характеристики притчеподібних творів (або нової якості художніх творів - притчевості).

Досліджено та теоретично осмислено родові ознаки наративу в жанрі біографіки. З'ясовано загальні закономірності в історичному розвитку біографічної прози. Проаналізовано співвідношення об'єктивного та суб'єктивного - історичної правди та художнього домислу - у творах літературної біографії. Розкрито жанрову специфіку традиційної та сучасної літературної біографіки.

Розглянуто тематичну і художню своєрідність популярного жанру літератури - фантастики. Досліджено специфіку чеської соціальної, політичної та романтичної фантастики другої половини ХХ ст., її проблематику, своєрідні засоби художнього відображення дійсності. Значну увагу приділено зв'язку наукової фантастики з суспільними процесами. Вперше подано визначення та теоретичну розробку фантастики.

Развитие исторического романа невозможно без использования источников информации об исторических событиях, эпохе. Как правило, эту функцию исполняют исторические памятки: летописи, дневники, мемуары, дипломатические и государственные договора, универсалы, судебные иски, письма. Использование этих источников для написания сочинения даёт возможность автору исторически достоверно отобразить эпоху, личности политических деятелей, создать впечатление "прикосновения к истории".

Рассмотрена специфика построения и функционирования эпистолярных текстов на материале писем А.С.Пушкина, оказавшего огромное влияние на формирование русского литературного языка. Доказано, что письма поэта отличаются жанровым и стилистическим своеобразием, обладают признаками разговорного, художественного, официального и частично публицистического стилей. Представлен результат лингвистического анализа писем, написанных автором официальным лицам (Николаю I, А.Х.Бенкендорфу); бытовых (брату, жене, друзьям); писем, содержащих элементы художественности и публицистики (П.А.Плетневу, И.С.Тургеневу, А.А.Дельвигу), а также стилизованных писем, базой анализа которых является "Роман в письмах", "Марья Шонинг", "Повести покойного Ивана Петровича Белкина".

Наведено результати поетапного дослідження жанру фрагмента та явища фрагментарності як стилістичної і формальної характеристики художнього твору. З позицій фрагментаризму інтерпретовано здобутки Ф.Шлегеля, Новаліса, Г.Гейне, Ф.Тютчева, В.Беньяміна, В.Стефаника, М.Хвильового, завдяки чому виявлено основні поетологічні ознаки фрагмента, форми його історичної трасформації, втілені в здобутках різних епох і напрямків. На підставі проведеного аналізу зроблено висновки стосовно місця і ролі фрагмента в естетичних системах романтизму, модернізму і постмодерну.

Досліджено у порівняльному аспекті проблему національного характеру в українському та російському історичному романі кінця ХХ ст. Розглянуто генезу проблеми національного характеру в літературному процесі України та Росії; жанрові особливості сучасного українського та російського історичного роману. Проаналізовано у компаративістському аспекті романи В.Шукшина "Я пришел дать вам волю" та М.Вінграновського "Северин Наливайко", висвітлено особливості зображення національного характеру та менталітету через систему образів, жанрові особливості та структуру творів, вивчено фольклорні мотиви як спосіб вираження національного, визначено місце та роль культури гумору у структурі романів.

Досліджено прозу М.Чулкова у контексті романного жанру. Простежено особливості форм генетично-контактних зв'язків (запозичення, наслідування, адаптації, алюзії, пародії), що мають місце у романах М.Чулкова "Пересмішник" та "Пригожа кухарка". Вивчено прозу М.Чулкова на рівні синхронії у разі зіставлення з творами М.Попова, В.Лєвшина, В.Карамзіна. Розкрито значення прози М.Чулкова у формуванні "низового" роману. Усвідомлено та оцінено місце літературної спадщини письменника в історико-літературному процесі. Простежено особливості впливу романів М.Чулкова на прозу XIX століття (М.Карамзіна, В.Наріжного, О.Пушкіна, М.Гоголя, М.Салтикова-Щедріна, М.Лескова, І.Нечуй-Левицького) у процесі виявлення спільних тем, мотивів, образів, композиційних структур у творах.