Розглянуто феномен давньої української літератури XVII - XVIII ст. - бурлескну поезію мандрівних дяків. Акцентовано увагу на питанні функціонування різдвяного та великоднього святкових бурлескних циклів, їх зв'язках з книжною літературою та фольклором. Охарактеризовано засоби гуморотворення та з'ясовано функції комічного, проаналізовано взаємозв'язок між сміхом та сакральністю в межах бурлескної поезії.

Уперше проаналізовано пародійну творчість І.С.Тургенєва на підставі розгляду його художньої й епістолярної спадщини з використанням соціально-генетичного, порівняльно-історичного та типологічного методів літературознавчого аналізу. Висвітлено принципові положення сучасної теорії пародійного жанру, запропоновано класифікацію тургенівської пародії та пародіювання, виявлено їх художню своєрідність та функції у творчості письменника. Висвітлено проблематику та художні особливості літературної пародії у митця.

Впервые проанализировано пародийное творчество И.С.Тургенева на основе рассмотрения его художественного и эпистолярного наследия с использованием социально-генетического, сравнительно-исторического и типологического методов литературоведческого анализа. Освещены принципиальные положения современной теории пародийного жанра, предложена классификация тургеневской пародии и пародирования, выявлены художественная своеобразность и функции в творчестве писателя. Освещены проблематика и художественные особенности литературной пародии у художника.

Уперше в українському літературознавстві здійснено комплексне дослідження постмодерністського літературного пастишу. З'ясовано, що гетерогенність, інтертекстуальність, метатекстуальність, ризоматичність тексту-пастишу пов'язані з особливостями репрезентації в постмодерністському художньому тексті. Термінологічно-смислове поле поняття "пастиш" окреслено на основі зіставлення пастишу з центоном, пародією, стилізацією, монтажем і колажем. Запропоновано типологію постмодерністських текстів-пастишів, виокремлено два основних різновиди пастишу: монопастиш і поліпастиш. Визначено, що термін "пастиш", залежно від контексту його вживання, може означати: прийом компонування художнього тексту з елементів чужих текстів; спосіб роботи з "чужим" словом, "позичання" та "перетворення" його; власне текст, який скомпоновано за принципами побудови пастишу, тобто "текст-пастиш"; метажанрове утворення, яке сприяє переходу твору з одного жанру в інший, продукує нові жанри і творить гетерогенні жанрові структури. Виявлено функції пастишу в літературі та естетиці постмодернізму, зокрема функції передачі пам'яті тексту та активізації культурної пам'яті реципієнта, переборення "страху впливу" (Г. Блум), подолання кризи репрезентації, комерціоналізації літератури, трансконтекстуалізації і рециклізації як способів подолання ностальгії за тими естетичними феноменами та творами, які вже відійшли у минуле.

Пародія як літературний жанр - явище багатолике й складне, яке дозволяє поетам і письменникам вирішувати багато творчих завдань. Втім, за поняттям "пародія" немає міцно закріпленого, чіткого й всеосяжного визначення. Єдине, що поєднує численні дефініції, - закріплення за пародією функції висміювання. Але чи можна висміювання вважати ключовою метою всіх пародій? Дане дослідження показує, що ні. Літературну пародію можна розглядати ще й як форму художньої критики, творчої дискусії. А в окремих випадках - і як форму альтернативної актуалізації текстів, на які створюються пародії, з обіграванням їх образів в інших семантичних ключах. Тому поняття "літературна пародія" потребує більш точного і широкого визначення, яке дозволило б правильно оцінити її місце в літературі й осмислити її роль у культурі в цілому.

Рассмотрена литературная пародия как форма творческой дискуссии и как форма сотворчества. Уделено внимание литературной пародии в системе коммуникации текст - читатель. Проанализирована литературная пародия в дискурсе театрализации повседневности. Рассмотрен гендерный аспект социокультурной коммуникации в текстах литературных пародий.

Проведен анализ и сопоставление парадигматического устройства пародий и претекстов с целью определения различий в структуре их гиперпарадигм, обуславливающих понимание текста. При помощи проведенного анализа выявлены определенные специфические черты пародийных текстов по сравнению с претекстами (такие, как меньшее количество парадигм, отсутствие сложных межпарадигматических связей, тенденция к формированию гиперактуальных парадигм), а также сделан вывод об ориентированности пародий на более легкое восприятие читателем.