Проаналізовано генологічні джерела поезії київських митців-неокласиків О.Бургардта, М.Драй-Хмари, М.Зерова, М.Рильського, П.Филиповича. Проведено паралелі між двома феноменами класицистичного типу: українською неокласикою та античним класицизмом. Визначено типологічні сходження в літературно-мистецькому житті Риму "золотого віку" Августа II (I ст. до н.е. - I ст. н.е.) та України 1920-х рр. періоду "розстріляного Відродження", розглянуто основні аспекти естетико-поетологічної спадкоємності. Проаналізовано проблему трансформації в оригінальній поезії неокласиків таких античних жанрів, як елегія, епіграма, ідилія та жанрів панегіричної типології. Визначено та досліджено основні напрямки трансформації жанрів античної лірики: стилізацію (оду); карнавально-сміхову стилізацію та пародію (епітафію, елегію); наслідування (епіталаму, сколій, мім, буколіку); архаїзуючі інновації - суміщення античної жанрової домінанти з "молодшими" жанрами сонета (у випадку елегії) та сонетоїда (епіграми); інтерсеміотичну інтерпретацію жанрів - включення нелітературних дискурсів (архітектурного, скульптурного) у текст літературного твору (екфрасис).