Досліджено специфіку письменницького листування, простежено генезис вітчизняної та європейської епістолографії у спадкоємних зв'язках з епістолярною культурою Стародавньої Греції та Риму, кореспонденцією доби середньовіччя.

Исследована специфика писательской переписки, прослежен генезис отечественной и европейской эпистолографии в наследственных связях с эпистолярной культурой Древней Греции и Рима, корреспонденцией эпохи Средневековья.

Проанализировано жанровое своеобразие произведения А.Герцена "Былое и думы" в контексте многовековой истории развития документально-художественной прозы. Рассмотрены специфика жанровой формы, уникальность содержания, средства отражения главных проблем эпохи и выражения социальных, политических и философских воззрений автора, неповторимость амальгамы документа и художестнной образности его описания в произведениях А.Августина "Исповедь", М.Монтеля "Опыты", Ж.-Ж.Руссо "Исповедь", А.Герцена "Былое и думы".

Вперше комплексно розглянуто українську та західноєвропейську "прозу про землю" кінця XIX - першої третини XX ст. в аспекті її міфопоетичної парадигми. На матеріалі характерних творів української, англійської, норвезької, російської, польської, французької, шведської та німецької літератур визначено загальні закономірності міфопоетичної парадигми цієї прози, її типологію та національні особливості. Доведено, що європейська "проза про землю" даного часу послідовно зберігає пантеїстичні мотиви й інтенції, найчастіше переплетені з біблійними мотивами. Визначено "сюжетотвірну" функцію біблійного складника в ряді творів, а також міфопоетичну інтенційність корелятивів "природа - місто" в аналізованій прозі, особливості в ній міфологеми землі.

Впервые комплексно рассмотрены украинская и западноевропейская "проза о земле" конца XIX - первой трети XX вв. в аспекте ее мифопоэтической парадигмы. На материале характерных произведений украинской, английской, норвежской, русской, польской, французской, шведской и немецкой литератур определены общие закономерности мифопоэтической парадигмы этой прозы, ее типология и национальные особенности. Доказано, что европейская "проза о земле" данного времени последовательно сохраняет пантеистические мотивы и интенции, наиболее часто переплетенные с библейскими мотивами. Определены "сюжетообразовательная" функция библейской составляющей в ряде произведений, а также мифопоэтическая интенциональность коррелятивов "природа - город" в анализируемой прозе, особенности в ней мифологемы земли.

Вперше комплексно розглянуто українську та західноєвропейську "прозу про землю" кінця XIX - першої третини XX ст. у контексті її міфопоетичної парадигми. На матеріалі характерних творів української, англійської, норвезької, а також російської, польської, французької та німецької літератур визначено загальні закономірності міфопоетичної парадигми даної прози, її типологію та національні особливості. Доведено, що європейська "проза про землю" даного періоду послідовно зберігає пантеїстичні мотиви та інтенції, найчастіше переплетені з біблійними мотивами. Визначено "сюжетотвірну" функцію біблійного складника в ряді творів, а також міфопоетичну інтенційність корелятів "природа - місто" в аналізованій прозі, встановлено особливості відображення в ній міфолегеми землі. Акцентовано увагу на варіативності реалізації міфолегеми "золотого віку" в українській та західноєвропейській "прозі про землю" кінця XIX - першої третини XX ст.

  Скачати повний текст

Досліджено європейську модель тексту філософського роману в його численних модифікаціях за різними критеріями (роман культури, антикультури, власне філософський, інтелектуальний; лінійний, параболічний, дискурсивний). Текст філософського роману проаналізовано у широкому універсально-культурологічному та філософсько-естетичному аспектах як полігенетичну художню структуру, як текст культури та літератури. Доведено, що тісний зв'язок культурософських течій XX ст. з естетичною практикою обумовив формування специфічної ознаки літератури, певний тип філософування, що особливо проявляється у тексті філософського роману. З'ясовано, що гетерогенність діалогічної філософії виражена у полілогічному (поліфонічному) типі роману, гомогенність трансцендентальної - в екзистенціалістському, а синкретизм неоміфологізму - в параболічному. З урахуванням специфіки тексту розглянуто його образно-персонажну сферу, акцентовано увагу на особливому типі художнього узагальнення, притаманного саме цьому жанру - типологізації. Досліджено складні й ускладені авторські експлікації суб'єктно-об'єктної ієрархії тексту, виокремлено й описано його наративно-смислові рівні - філософський, художній, есеїстський, зроблено спробу вмотивування "нехудожніх" вкраплень до тексту. Виділено різні типи задоволення від тексту філософського роману. Розкрито малодосліджену природу інтелектуального задоволення, проаналізовано його складну взаємодію з естетичним.

Досліджено особливості вираження урбаністичного хронотопу у творчості В.Пелевіна, Ю.Андруховича, М.Кундери. Показано, що характерними модифікаціями урбаністичного хронотопу в романі "Чапаєв і Пустота" В.Пелевіна є пустота та місто (Петербург), у романі "Перверзія" Ю.Андруховича - карнавалізована Венеція та географічний хронотоп з домінантою України становлять своєрідний центр оповіді, а в романі "Безсмертя" М.Кундери варіацією урбаністичного хронотопу є увічнені славетними майстрами міста та повсякденне буття, які, корелюючись, утворюють складну динаміку взаємопереходу. Встановлено, що постмодерністський роман виявив стійку прихильність до хронотопу як форми художнього мислення. Вперше здійснено спробу синтезу теорії саме урбаністичного хронотопу у постмодерністському романі. Встановлено, що урбаністичний хронотоп постмодерністського роману тяжіє до синкретизації властивостей різних хронотопних моделей, зокрема, легко адаптує карнавальні хронотопи, хронотопи повсякдення та легендарного часу (міфологічного та епічного). Показано, що романний хронотоп в епоху постмодерну набуває нових структуротвірних можливостей і значення оригінального творчого методу.

Досліджено художній твір І.Франка "Для домашнього огнища" з метою виявлення структурного новаторства й експериментальної сутності поетики художньої прози українського письменника. На основі вивчення часопросторового аспекту проблеми у її теоретичному та методологічному плані об'ємно, відкрито щодо традиційних і нових літературознавчих методик розглянуто художню структуру твору "Для домашнього огнища" на тлі тенденцій європейської літератури ХІХ - початку ХХ ст. Внаслідок системного дослідження явища (від створення текстів до реалізації у сприйнятті та відгуках читачів; роман у ракурсі авторського уявлення про жанр; у ракурсі історико-літературного та соціально-історичного хронотопу) виявлено та підтверджено органічне входження І.Франка (як представника української літератури) в європейський історико-літературний і теоретико-літературознавчий контекст.

Охарактеризовано основні положення естетики П.Д.Боборикіна, його історико-літературну концепцію. На підставі аналізу основних положень концепції зроблено висновок, що письменник прагне протиставити тенденційній літературі незвичайне поєднання філософії позитивізму з ідеалістичною естетикою. Зазначено, що естетико-натуралізм Боборикіна - результат свідомого наслідування певних методологічних принципів, генезис яких визначався особливостями світогляду письменника, його розумінням завдань мистецтва.

Проведено компаративний аналіз на основі спільного для трьох авторів прагнення відшукати нові сталі координати в ситуації повоєнної (для Німеччини) чи пострадянської (для України та Польщі) трансформації світу. Визначено, що сучасний пошук "себе в світі" несе в їх творах констатацію драми нового "втраченого покоління" і стикається із смисловим модусом Європи у сприйнятті повоєнних німців. Обгрунтовано, що актуалізація концепту Європи для Ю. Андруховича й А. Стасюка пов'язана з геополітичним переорієнтуванням 90-х рр. ХХ ст. і вказує на неоднозначність авторської оцінки цього явища. Висвітлено, що аналіз позначеної проблеми здійснювався на рівні етико-психологічного, художньо-естетичного та структурного сприйняття. З'ясовано, що концептосферу "Моєї Європи" складають як загальновживані, так і національно константні чинники, що стосуються концептів "мала" і "велика" батьківщина, які в кризовий час приваблюють своєю постійністю. Розкрито, що сприйняття Європи характеризується парадигмальним коливанням між "своїм" і "чужим" і, водночас, прагненням центрувати світ.

Висвітлено сучасну лінгвістичну інтерпретацію концепту та художнього дискурсу. Охарактеризовано категорію простору в парадигмі наукових знань і розглянуто як об'єкт лінгвістичних студій. Запропоновано методику аналізу концепту простору та текстовими асоціативно-смисловими полями, що дозволяє дослідити реалізацію просторової семантики й окремі аспекти сприйняття простору в мовній свідомості авторів як представників культур свого часу. Досліджено експліцитне й імпліцитне вираження концепту в системі його вербалізаторів. Простір розглянуто як частину загальної моделі світу, як створене художніми засобами навколишнє середовище, репрезентоване в макроструктурі концепту, сформованій класифікаційними та диференційними ознаками, ранжованими за інформаційним, образним та інтерлретаційним змістами. Кількісний аналіз польової організації концепту дозволяє охарактеризувати спільні та відмінні риси простору як комплексного уявлення фрагмента світу в сприйнятті представниками різних мовних культур.

Досліджено спільні жанрові елементи в романі Г. Ф. Квітки-Основ'яненка "Жизнь и похождения Столбикова" та поемі М. В. Гоголя "Мертвые души", зокрема риси, характерні для шахрайського роману. Проаналізовано художні засоби вираження авторського ставлення до зображуваного.

Компаративно досліджено основні мотиви казки Шарля Перро "Синя Борода" в літературі XIX - XXI ст. в контексті компаративістики. Визначено провідні закономірності переходу табуйованого в легендах та міфах комплексу "заборони і покарання за непослух" у фольклор і способи його функціонування в літературному просторі інших культурних епох. Установлено, що архетипи входять до фольклорної свідомості, варіюючи архаїчні знаки-символи, що формують мотиваційний код творів художньої літератури. Висвітлено передумови формування іміджу Синьої Бороди в українській, англійській та французькій літературах. З’ясовано основні відмінності реалізації архетипного патерну "хижак - жертва" у межах художніх напрямів.

Реконструйовано «теоретичну історію» проблеми художньої творчості та означено її місце в структурі європейської гуманістики. Зважаючи на концептуальні засади «філософії мистецтва», проаналізовано логіку взаємодії «інтелект — талант — геній», а інтелектуалізацію творчого процесу розглянуто в контексті видової специфіки мистецтва і передусім — літератури. Наголошено, що чинником формування «інтелектуальної прози» виступив фактор «незадоволеності культурою», який визнавала переважна більшість європейських інтелектуалів. Грунтуючись на жанровій специфіці літератури, у монографії показано, що «прогнозування» інтелектуальної прози пов’язано із новелістикою, а есеїстика, натуралістичний, інтелектуальний, постмодерністський романи та жанр автобіографії представлені як авторські моделі «інтелектуалізму».

Досліджено традицію жанру сімейного роману-хроніки в українській літературі, що розвинувся в творчості Г. Квітки-Основ'яненка, А. Свидницького, У. Самчука, О. Стороженка, І. Вільде, Ю. Косача, а також простежено розвиток цього виду роману в світовій літературі. Вивчено теоретичні аспекти цього жанру, наголошено на специфіці історизму та особливостях лінійної побудови сюжету. Особлива романна форма - сімейний роман привертає виняткову увагу дослідників і має уже помітну традицію як в українській, так і світовій літературі. У літературознавстві на позначення сімейного роману-хроніки зустрічаються жанрові визначення "сімейний роман", "родинний роман", "родинна хроніка", "епопея", "сімейна епопея", "роман поколінь", однак найбільш точно жанрові особливості такої романної форми відображає термін "сімейний роман-хроніка". Центральною темою цього виду роману є занепад роду, крім того автори творів подібного типу постійно роблять спроби трансформації жанру в більш сучасні форми за допомогою використання міфологічних парадигм, психологізму та фрагментації, зберігаючи при цьому давні традиції романної оповіді. Константними ознаками жанру вважаємо тему роду в усіх його можливих проєкція: становлення, об'єднання та розпаду. Специфікою хронотопу такого типу романів виступає рух, зміна поколінь у контексті певної історичної епохи, тобто історичну добу зображено крізь призму життя конкретної особистості. Характерними особливостями цієї романної форми вважаємо поєднання історії життя окремої людини з життям та історією всього суспільства. Специфіка романного мислення в жанрі сімейного роману-хроніки полягає у формуванні зображення закономірностей суспільно-історичних змін, що проявляються у становленні героя, особливостях його соціального життя та психології.