Досліджено ідентичнісну проблематику в художньому просторі - ідентичність жанру й ідентичність фігури. Висвітлено традиційні погляди на жанр. Досліджено зв'язок між жанровою проблематикою та проблематикою художніх фігур. Введено в український теоретичний дискурс напрацювання німецьких і англо-американських теоретиків, а також залучено розробки вітчизняних учених. Увагу приділено межовим видам літератури - літературі спогадів (автобіографічній літературі, мемуаристиці) та подорожній літературі. Відзначено, що ці два види дозволяють показати еволюцію жанру в художньому просторі на матеріалі австрійської літератури другої половини XX ст. Виокремлено тенденції - до нефікційного використання традиційно фікційних жанрів і фікціоналізації літератури факту. Теоретично обгрунтовано потребу розрізнення понять "фікційний" і "художній". Фігура в системі художнього мовлення цілком підпорядковується ідентичнісній проблематиці. У процесі дослідження ідентичності фігури вперше прокладено межу між ідентичністю "я" як художньої фігури та її ідентичностями як фіктивної (для фікційного мовлення) та реальної (в нефікційній літературі) особи. На підставі аналізу текстів показано неможливість досягнення чистоти жанру в сучасному художньому мовленні. Зауважено, що письменники свідомо дбають про поліжанрову структуру їх текстів. Досліджено ідентичність художнього тексту й ідентичність книжки, а також метаморфози, яких зазнає текст як цілість у разі його перетворення на цілість книжки. Відзначено, що особлива увага австрійських авторів другої половини XX ст. до подорожньої та автобіографічної літератури вважається панівною