Рассмотрены различные варианты осмысления модели мира в художественном тексте, показана неоднозначность трактования данной проблемы в современных литературоведческих изысканиях. Дано определение модели мира как восприятия, видения и сотворения художественной реальности на разных структурных уровнях. Рассмотрен статус модели мира в различных типах литератур (от средневековой до постмодернистской). Интерпретирована авторская, жанровая, экзистенциальная модели мира, способствующие осознанию коллективной, индивидуальной, культурной и литературной идентичности. Проанализированы особенности художественного выражения модели мира в авторском мифе, поэзии XVII - XVIII ст., произведениях В.Ф. Одоевского, Э.А. По, А.Н. Островского, Л.Н. Толстого, Д.С. Мережковского, У. Голдинга, А. Проханова, Д. Липскерова, М. Павича, И.А. Гончарова, В.П. Катаева, С.Н. Сергеева-Ценского, М. Цветаевой, В. Розанова, Л. Шестова, а также в одноактной драматургии украинских и польских модернистов и в русских пословицах.

Рассмотрена теория функционирования традиционных художественных моделей в литературе, проанализирована трансформация их онтологических, аксиологических и поведенческих доминант. Проведено исследование формирования и развития фаустовского архетипа в контексте мировой легендарной традиции. Раскрыты закономерности и своеобразие трансформации архетипических констант в разные культурно-исторические периоды. Проанализированы "неомифологические" процессы в литературе XX ст. в контексте кризиса позитивистского мировозрения, раскрыта роль романтической поэтики в формировании данной тенденции. Раскрыты особенности осмысления фаустовской традиции в русской литературе, в частности, проанализированы роман Н. Евдокимова "Трижды Величайший..." и драматические произведения А.В. Луначарского ("Фауст и Город"), С. Алешина ("Мефистофель"), И. Сельвинского ("Читая Фауста").

Досліджено специфіку відображення концептів "добро" та "зло" в російській мовній картині світу. Доведено, що інформація про добро та зло репрезентується в одиницях номінації, символах, а також словах, які логічно або асоціативно пов'язані з номінуванням. Охарактеризовано модель логічної та семасіологічної структури лексико-семантичних груп іменників і прикметників на позначення добра та зла. Встановлено причини відсутності дзеркального співвідношення лексичних парадигм "добро" та "зло". Виявлено корпус символів добра та зла. Визначено шляхи формування символічних значень. Запропоновано оригінальний підхід до розмежування символічних та образних значень. Висвітлено мовні засоби репрезентації концептів добра та зла в художньому тексті. Відображено індикатори - мовні засоби, які сприяють пізнаванню концептів у тому випадку, коли номінанти "добра" та "зла" відсутні.

На підставі вивчення модифікацій образної моделі "героя-естета" в російській літературі XVIII - XX ст. визначено й охарактеризовано знакові тексти, в яких найбільш повно та послідовно представлений даний герой. Проаналізовано різні етапи та підходи щодо теоретичного, наукового, стильового та власне літературного осмислення образу героя-естета, який найчастіше реалізується у двох основних типах - творчої особистості та денді. Вперше літературний процес досліджено у контексті концепції певного літературного героя. Простежено еволюцію образу героя-естета від пародійних реалізацій у літературі XVIII ст. ("чепурун" - рос. "щеголь") - до класичного денді XIX ст. з витонченістю персоніфікацій естетично свідомої особистості, від поета-естета, артиста "деміурга" межі XIX - XX ст. - до постмодерністської моделі, яка ще не має свого чіткого визначення.

Рассмотрены различные концепции осмысления авторских миров в художественном тексте. Актуализация проблемы связана с необходимостью расширить смысловое поле понятий "авторское сознание", "авторское мышление", "модель мира автора". Авторские миры в художественном тексте исследованы на эстетическом и текстообразующем уровнях. Индивидуальные особенности авторского мира связываются с классическими и неклассическими стратегиями, которые соответствуют определенным культурным и литературным эпохам.

Розглянуто початок процесу трансформації світогляду соціуму Давньої Русі, що знайшло своє втілення у "Повісті про Горе-Злощастя", "Житії протопопа Аввакума". Зазначено, що явище суспільно-світоглядної трансформації утверджує новий погляд на людину, що був відображений не лише у творах XVII ст., але й XVIII - XX ст. Зокрема автор звертається до трилогії Д. Мережковського "Христос і Антихрист".

Исследовано художественное воплощение исторически обусловленных модификаций культурного феномена любви в русской литературе XVIII - XX ст. Внимание уделено поиску ответа на вопросы, почему тема любви всегда сопровождает мировоззренческие споры, почему решение глобальных проблем бытия невозможно без решения пола, почему эти решения столь различны. Отмечено, что разгадка этого странного и по своей природе универсального феномена заключена внутри человеческой сущности. Биологическая любовь определена инсктинктом продолжения рода, но как культурный феномен выходит далеко за его пределы, сопрягая противоположные начала индивидуального и общественного, телесного и духовного, интимного и универсально значимого. Приключения Эроса образуют один из самых занимательных сюжетов культуры. Оказавшись в эпицентре природного и культурного конфликта в человеке, любовь предстает как фундаментальная основа бытия, тесно увязанная с любыми проявлениями человечности. В пестрой и причудливой, иногда зловещей, порою весьма пикантной или легкомысленной истории сексуальности обнаруживается глубоко трагический по своей сути опыт отыскания человеком смысла своего существования. Изменяющиеся смыслы жизни меняют и смыслы любви, а выявить и осмыслить эти изменения в русской литературе - цель настоящего исследования.

Предложена для дискуссии тема отношения индивида и социального порядка. Теоретическое развитие темы "нормы" ведется параллельно с анализом трех ситуаций девиантного поведения, описанных в русской классической литературе. Сделана попытка проанализировать, определить степень сопротивления социализации, почувствовать огромную тяжесть "нормы" и цену нравственной автономии. Сформулирована экзистенциальная задача индивида: подтвердить и отстоять свою уникальность, заданную уже на уровне природного бытия и в общественной жизни. Триада условий "уединение" - "спонтанные действия" - "разнообразие" - таков путь решения экзистенциальной задачи каждого индивида. Утверждается, что сопротивление индивида социализирующим усилиям - это зов природы, а на рефлексивном уровне - жажда подлинности. Рассмотрены уединение, социальная самоизоляция как избегание норм, безразличие к игре, называемой общением. Отмечено неприятие общественными институтами этих поведенческих, "девиантных", с точки зрения общества, состояний, амбивалентный характер феномена одиночества, который в современном обществе технологического и социального порядка имеет тенденцию к накоплению деструктива.

Запропоновано для дискусії тему відносин індивіда та соціального порядку. Теоретичний розвиток теми "норми" ведеться паралельно з аналізом трьох ситуацій девіантної поведінки, описаних в класичній російській літературі. Зроблено спробу проаналізувати, визначити ступінь опору соціалізації, відчути величезну тяжкість "норми" і ціну моральної автономії. Сформульовано екзистенційне завдання індивіда: підтвердити і відстояти свою унікальність, задану вже на рівні природного буття і в суспільному житті. Тріада умов "усамітнення" - "спонтанні дії" - "різноманітність" - такий шлях вирішення екзистенційного завдання кожного індивіда. Стверджується, що опір індивіда соціалізованим зусиллям - це поклик природи, а на рефлексивному рівні - прагнення автентичності. Розглянуто усамітнення, соціальну самоізоляцію, як уникнення норм, байдужість до гри, званої спілкуванням. Відзначено неприйняття громадськими інститутами цих поведінкових, "девіантних", з точки зору суспільства, станів, амбівалентний характер феномену самотності, який в сучасному суспільстві технологічного та соціального порядку має тенденцію до накопичення деструктиву.

In the article theme of tense relationships between individual and social order is discussed. Attention of author is concentrated on what could be tentative determine as resistance to socialization. Existential task of individual is formulated, that is to confirm and defend his/her uniqueness, already given on level of natural life and in social life, too. Individual's resistance to the efforts to socialize is the call of nature or, on the reflective level is the thirst of authenticity. Theoretical development of theme is given simultaneously with the analysis of three situations from world of fiction.

Вперше концептуально осмислено тему любові як структурований дискурс, Текст Еросу, що сюжетно зіштовхує різні смисли любові в історично розгорнутому просторі російської літератури. Проаналізовано трансформації екзистенційних смислів любові, зумовлені парадигмальними змінами художніх концепцій світу й людини. Простежено трансформацію смислів любові в їх алгоритмічній динаміці. Здійснено пошук логіки внутрішніх сутнісних процесів, що тісно пов'язують проблеми людської екзистенції із зовнішніми культурологічними тенденціями, втіленими у літературно-художніх творах.

Розглянуто основні варіанти мотивацій жіночої та чоловічої крос-гендерної травестії у західноєвропейській і російській літературах (від античності до романтизму). Зроблено висновок, що для дівчини візуальна зміна статі часто пов'язана із самопожертвою, коханням, прагненням самореалізації (художні твори) та бажанням послужити Богу (агіографія). А для чоловіка - із прагненням любовних пригод та порятунку власного життя.

Розглянуто історичний світоглядно-філософський контекст поглядів і полімодальність у вченні Г. Сковороди. Приділено увагу мотиву спасіння та відродження в еросно-танатосній парадигмі Долі О. Пушкіна. Вивчено універсально-культурні аспекти українських народних уявлень про Долю. Обгрунтовано дохристиянські народні витоки поглядів Т. Шевченка на кореляцію Бога і Долі. Надано методологічні зауваження щодо виявлення світоглядно-категоріальних інваріантів Долі М. Кириєнка-Волошина.

Сделана попытка проследить эволюцию образа святого Сергия Радонежского - одного из самых почитаемых святых, устроителя духовной культуры, который является идейным вдохновителем победы в Куликовской битве. Своей беспримерной скромностью и даром чудотворения он снискал любовь и современников, и потомков. Сергий Радонежский почитается Русской православной церковью в лике святых как преподобный и считается величайшим подвижником Православной церкви.