Проаналізовано панегірики, присвячені українському гетьману І.Мазепі на основі архівних матеріалів, стародруків, універсалів і епістолярію, описано образ гетьмана та висвітлено духовні цінності українського суспільства. Викладено філософську концепцію побудови українського суспільства у взаємовідносинах з владою від античного періоду Платонівського тлумачення держави, систему цінностей епохи високого бароко, а також сарматську модель української культури.

Проанализированы панегирики, посвященные украинскому гетману И.Мазепе на основе архивных материалов, старопечатных книг, универсалов и эпистолярия, описан образ гетмана и освещены духовные ценности украинского общества. Изложена философская концепция построения украинского общества во взаимоотношениях с властью от античного периода Платоновского толкования государства, система ценностей эпохи высокого барокко, а также сарматская модель украинской культуры.

В дисертації грунтовно досліджено вчення про людину мислителів Чернігівського літературно-філософського гурту, його значення у філософській думці України XVII-XVIII ст. Історико-філософський аналіз людинознавчої проблематики мислителів кола дозволяє конкретизувати шляхи розвитку антропософських ідей на Україні. Вперше комплексно аналізується творчість науковців, які належали до Чернігівського кола і продовжували філософський напрямок Києво-Могилянської колегії на Лівобережній Україні. Дисертант відзначає основні людинознавчі концепції вчених Чернігівського кола, що зберігають свою актуальність при вирішенні сучасних проблем в державі, освіті, вихованні тощо. Вказується на утопічність деяких положень діячів Чернігівського гурту.

У роботі проаналізовано форми прояву образу Божої Матері в літературі XVII-XVIII століть. Досліджено літературні твори українських барокових письменників - Іоаникія Галятовського, Іоана Максимовича, Димитрія Туптала, Іоана Величковського, Антонія Радивиловського, Григорія Сковороди, так і невербальні тексти - ікони, гравюри, емблеми та ін. Особливості функціонування символічних образів Божої Матері розглянуто крізь призму складових семіотики - семантики, синтактики і прагматики. Велику увагауприділено проблемам символу в структурі тексту, залежності символічного значення від поетики бароко та проекції образу Богородиці на людей.

Осмислено світоглядну та художньо-естетичну специфіку феномену художньої словесності у системі українознавства IX - XVIII ст. Розглянуто українську людину та українську землю в контексті національної художньої словесності різних епох - Київської Русі, Ренесансу, доби бароко. Висвітлено літературну діяльність Петра Могили та становлення жанру української барокової агіографії. Увагу приділено з'ясуванню специфіки стилю бароко в Україні, його генези та пов'язаності з попередніми етапами розвитку національної культури.

Розглянуто семантичні особливості лексики на позначення особи Ісуса Христа, що є наскрізним образом поезії українського бароко середини XVII ст. Основними семантичними типами називання Ісуса Христа визначено пряме, перифрастичне та комбіноване називання.

Досліджено типологію жіночих образів у давній українській літературі (XI - XVIII ст.). Розглянуто особливості літературної репрезентації жіночих образів у творах різних жанрів і специфіку їхньої художньої трансформації впродовж усього розвитку давнього письменства. Запропоновано цілісний дискурс жіночих образів, створених у конкретних історичних, соціально-побутових і релігійно-моральних умовах. Окреслено типологію образів жінок, змальованих в українських творах доби середньовіччя та Бароко: історичний, релігійний, тип жінки-грішниці, соціально-побутовий і лірично-побутовий типи. Відзначено, що між цими типами немає чіткої межі, вони нерідко поєднуються, переплітаються. Встановлено певну відмінність між зображенням жінки в середньовічній літературі та в пам'ятках доби Бароко. Вказано на домінуючі засоби літературно-художнього зображення жінок у давніх творах.

Вперше у вітчизняній медієвістиці здійснена спроба комплексного вивчення місця й ролі біблійної герменевтики у творах давньої української літератури Х – ХVІІІ століть. Проаналізовано біблійну герменевтику як об’єкт історико-літературних студій, простежено шлях становлення і розвитку біблійної герменевтики як науки, встановлено рівень вивчення біблійної герменевтики в українському літературознавстві, простежено шляхи запозичення та етапи розвитку біблійної герменевтики в українській перекладній та оригінальній літературі старокиївської доби. Біблійну герменевтику в полемічній та бароковій літературі представлено як синтез східної та західної герменевтичних шкіл з урахуванням засад античної та юдейської риторики, проаналізовано рецепцію західної чотирисенсової біблійної герменевтики українською полемічною літературою на прикладі творчості представників контроверсійних конфесій Мелетія Смотрицького та Іова Заліза з боку православ’я та Петра Скарги та Іпатія Потій з боку католицтва. Проаналізовано ієрофанію біблійного образу каменю в українській бароковій літературі за принципом герменевтичного кола, вивчено способи застосування чотирисенсової методи біблійної герменевтики у творах Стефана Яворського, Дмитра Туптала, Івана Максимовича, Василя Суразького та рівня впливу на неї ісихазму. Розглянуто твори Феофана Прокоповича як приклад буквальної екзегези і його ухилення від традиційної в українській бароковій літературі чотирисенсової біблійної герменевтики під впливом протестантизму. Як альтернатива буквалізму Феофана Прокоповича в дослідженні вивчається алегорична екзегеза Григорія Сковороди.

Розглянуто особливості образу автора в пам'ятках доби Раннього та Високого Середньовіччя, зокрема синтез канонічного й індивідуального в образі автора. Запропоновано чотири типи образу автора: автор-проповідник, автор-літописець, автор авторських творів, автор-агіограф.