Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-319 + Ч612.161

Рубрики:

Література

Публіцистика (Преса)

Шифр НБУВ: Ж69017 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-319 + Ч612.3(4УКР)6-52

Рубрики:

Література

Історія преси

Шифр НБУВ: Ж68513 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено проблему формування художнього стилю неоромантизму в середовищі письменників-вісниківців, які об'єднувалися навколо націоналістичного журналу "Вісник" (у 1922 - 1932 рр. - "Літературно-науковий вісник"), що виходив у Львові за редакцією критика і політичного ідеолога Д. Донцова у 1922 - 1939 рр. Обгрунтовано необхідність поняття "вісниківство" як такого, що повніше та точніше пояснює культурне та літературне явище, яким була різноманітна творчість співробітників "Вісника": істориків, філософів, політичних ідеологів, культурологів, критиків, письменників, мистецтвознавців, соціологів, етнографів. Вісниківський неоромантизм був течією у масштабному комплексі художніх явищ у напрямі неоромантизму в українській літературі кінця XIX - першої половини XX ст. Рекомендовано поняття "Празька школа" використовувати для означення підтечії у вісниківстві - творчості кількох письменників-неоромантиків, які менше політизували свою творчість. Відзначено роль Є. Маланюка, Л. Мосендза, О. Ольжича, О. Теліги, Ю. Липи, Ю. Клена, "пражан" - Н. Лівицької-Холодної, О. Лятуринської, М. Чирського, Зореслава, І. Ірлявського. Зазначено, що світогляд неоромантиків-націоналістів формувався на засадах філософії ірраціоналізму та волюнтаризму. Тому вони не сприймали ні позитивістських теорій народництва (побутового реалізму), ні раціоналістично-експериментаторських аспектів естетики модернізму (декадентства й авангардизму); у творчості орієнтувалися на європейських неоромантиків і парнасців - К. Гамсуна, Р. Кіплінга, П. Валері, Ш. Морра, Ж. Ередіа, А. Сюллі-Прюдома, засвоїли водночас деякі моменти

Головним предметом дисертаційного дослідження є визначення місця й ролі журналу "Червоний шлях" у літературному процесі 20-30 рр. ХХ ст. в Україні. У роботі розглянуто історико-культурні та суспільно-політичні передумови виникнення часопису; показано зв'язки "Червоного шляху" з періодичними органами - попередниками й сучасниками. Проаналізований і зведений в позначену деякими закономірностями систему значний за обсягом і кількістю назв літературно-критичний матеріал. Завдяки цьому стало можливим висвітлити ті напрями, в річищі яких розвивалась українська естетична думка того часу, встановити основні тенденції українського літературного процесу 20-30 рр., показати їх значення для всього подальшого розвитку літератури ХХ ст.

Дисертацію присвячено вивченню досвіду журналу "Слово і час" у формуванні концепції історії української літератури з метою виокремлення сутнісних характеристик її творчої реалізації. Зроблено спробу висвітлити ще не досліджений, але принципово важливий аспект сучасної української літературної науки - закладання методологічних засад новаторської концепції історії української літератури, пошук її системності. Об'єктом дисертаційного дослідження стали публікації журналу "Слово і час" 1990 - 1998 рр., а також ряд попередніх публікацій журналу "Радянське літературознавство". Зроблено узагальнення набутків журналу "Слово і час", констатовано його еволюцію в соціокультурному контексті часу.

Здійснено комплексне дослідження західноукраїнської літературної преси 1920 - 1930 рр., простежено роль літературних видань у розвитку культурного життя та національної літератури. Проаналізовано процес становлення та розвитку літературної періодики на Галичині, Закарпатті та Буковині, з'ясовано її роль у функціонуванні української національної системи, показано вплив даної періодики на розвиток національного та, зокрема, літературного життя. Розглянуто специфіку, ідейні та естетичні засади її функціонування.

Висвітлено історію створення та генезу "Літературно-наукового Вісника" (1898 - 1932 рр.), редакторами якого у різні роки були І. Франко, М. Грушевський, Д. Донцов. Проаналізовано роль журналу у суспільно-культурному житті України. Увагу приділено проблемам розвитку етнологічних і літературно-мистецьких процесів, формуванню особистості елітного письменника, публіцистичній моделі національних свобод, динаміці світових національно-літературних явищ.

Освещены история создания и генезис "Литературно-научного вестника" (1898 - 1932 гг.), редакторами которого в разные годы были И. Франко, М. Грушевский, Д. Донцов. Проанализирована роль журнала в общественно-культурной жизни Украины. Уделено внимание проблемам развития этнологических и литературно-художественных процессов, формированию личности элитного писателя, публицистической модели национальных свобод, динамике мировых национально-литературных явлений.

Розкрито зміст літературно-мистецького журналу "Ми" за 1933 - 1939 рр., зокрема, поетичних, прозових, драматичних творів українських письменників і перекладних публікацій з української та зарубіжної літератури, драматургії та публіцистики, літературознавства, критики, мистецтвознавства.

Висвітлено роль митців - безпосередніх учасників становлення й утвердження України на позиції незалежної держави й оцінка ними зміни вектора історичного розвитку України. З'ясовано жанрову систему публіцистичних творів письменників, використовувана ними для втілення державотворчих ідей. Розглянуто класифікаційні особливості заголовкового комплексу публіцистичних текстів і проведено їх типологію за державотворчим змістом.

Проаналізовано особливості біо-бібліографічних відомостей та текстів українських і закордонних письменників в українськомовній пресі Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя на різних етапах їх становлення та розвитку у взаємозв'язку з іншими українськими етнічними територіями та в контексті загальносвітових історичних процесів ХХ ст.

Розглянуто сучасну українську літературно-мистецьку журнальну періодику як медіасуб'єкт, що є посередником у соціальних комунікаціях щодо літератури як соціокультурного простору, котрий за умов сучасності - культури тотальної інформаційності - змінює свій ціннісно-функціональний статус. З використання концептуальної моделі літературно-мистецького журналу проведено системний моніторниг цього мас-медійного сегменту. Наведено результати розгорнутого контент-аналізу наповнення та формату 10-ти українських видань, для яких література є провідною проблемно-тематичною сферою інформаційної діяльності.

Рассмотрена современная литературно-художественная журнальная периодика как медиасубъект, являющийся посредником в социальных коммуникациях относительно литературы как социокультурного пространства, которое в условиях современности - культуры тотальной информационности - изменяет свой ценностно-функциональный статус. С использованием концептуальной модели литературно-художественного журнала проведен системный мониторинг этого масс-медийного сегмента. Приведены результаты развернутого контент-анализа наполнения и формата 10-ти украински изданий, для которых литература является ведущей проблемно-тематической сферой информационной деятельности.

Проаналізовано художній світ окремих прозових творів Леоніда Мосендза (1897 - 1948), Юрія Липи (1900 - 1944), Юрія Клена (1891 - 1947). Окрім загальних зауваг до творів, аналізу художнього світу новел наведено їх повні тексти ("Людина покірна (Homo Lenis)" та "Брат"Л. Мосендза, "Рубан", "Ганнуся" та "На варті" Ю. Липи, "Пригоди архангела Рафаїла" Ю. Клена). Зазначено, що вісниківська літературна традиція, до якої належали письменники, незаслужено майже забуті в сучасній культурі, є одним з найпотужніших ідейно-естетичних явищ української культури XX ст., належно не оціненим та недостатньо проінтерпретованим у літературознавчвій науці.

З урахуванням специфіки розвитку західноукраїнського культурного середовища 1920-х рр. проаналізовано літературні журнали "Наука й письменство" (1924) і "Літературні Вісті" (1927 - 1928), естетичні ідеї яких були новаторськими і радикально коригували художні пошуки письменників молодшого і старшого покоління. Досліджено видавничо-редакторську діяльність і художню творчість Я. Цурковського, його полеміку з відомим тогочасним критиком М. Рудницьким. Увагу звернено на резонанс, який періодичні видання Я. Цурковського здійснили у 1920-і рр.

В ідейно-естетичній концепції "вісниківства" та, зокрема, "художньої ідеології" Д. Донцова інтерпретовано деякі вектори поезії Є. Маланюка та О. Лятуринської, їх творчі взаємини. Окремий "сюжет" відведено вісниківцям і неокласикам - М. Зерову та Є. Маланюкові. Висвітлено літературознавчі маловідомі оцінки та погляди літературознавчої еліти з української діаспори.

На матеріалі одного з найвизначніших досягнень української журналістики - часопису "Літературно-Науковий Вістник" ("Вістник") (1898 - 1939 рр.) - досліджено детерміновані специфікою мовної ментальності комунікаторів особливості комунікаційної системи автор - дискурс - реципієнт. З'ясовано, як через вісниківський дискурс транслюються соціуму мовноментальні домінанти провідних журналістів періодичного видання, яким чином І. Франко, М. Грушевський та Д. Донцов враховують у публіцистичному дискурсі певні ознаки мовної ментальності українських реципієнтів. Окрему увагу приділено на зафіксовані в дискурсі "Вістника" спроби головних редакторів журналу відкорегувати мовноментальні характеристики читачів-етнофорів.

Розглянуто особливості творення й функціонування першого україномовного журналу на Наддніпрянській Україні "Молода Україна", підкреслено провідну роль письменницько-видавничої діяльності Олени Пчілки у формуванні дитячої літератури як різновиду творчості крізь призму нового романтичного сприйняття та розуміння дитинства. Акцентовано увагу на поглядах романтиків щодо національної ідеї, одухотвореної природи й дитинства як повноцінної чи навіть ідеальної фази людського розвитку.

З'ясовано світоглядні та естетичні засади письменників із середовища журналів "Літературно-науковий вістник" (1922 – 1932 рр.) і "Вістник" (1933 – 1939 рр.), які яскраво відрізнили цю літературну та інтелектуальну течію в міжвоєнній добі. Вперше переосмислено добу середньовіччя як феномен всеєвропейського сплеску релігійних почуттів, настроїв лицарства і мистецької готичної піднесеності в аспекті стилю і форми. Послідовно доведено, що вісниківців єднав тип героїчної свідомості, неоромантичні поетико-стильові імпульси та способи творчості, історико-націософський характер мислення. Виявлено, що вони були вельми близькими на жанрово-формальному рівні, насамперед в аспекті засвоєння стильових елементів героїчного епосу. Широко і всебічно інтерпретовано низку естетичних та культурологічних категорій із мистецьких традицій середньовіччя, які залучаються до аналізу художніх відкриттів письменників-вісниківців. З теоретичного погляду вдосконалено розуміння філософії вісниківського традиціоналізму. Удосконалено теоретичне розуміння поетико-естетичної концепції неоготики, яку успішно застосовували у своїй творчій практиці поети вісниківського кола.

Висвітлено складні умови створення літературно-мистецької групи "Гроно". Розглянуто тематичну спрямованість видання групи - альманаху "Гроно". Показано роль українських письменників і художників у становленні національної преси.

In the proposed article the author sets forth the complicated conditions of the formation of the "Grono" literary and art group. The subject area of the publication of the group - the "Grono"almanach - is investigated, the role of the Ukrainian writers and artists in the establishment of the national press is ascertained.

Публікація присвячена історії громадського літературно-наукового щомісячника “Життя й революція”, який виходив в Києві у 1925 – 1934 рр. і згуртував навколо себе письменників різних напрямів і поколінь. Під час редагування часопису О. Дорошкевичем він став органом неокласиків і розгорнув на своїх шпальтах диспут щодо літературної дискусії 1925 – 1928 рр.

The publication is devoted to history of social, literary – scientific monthly “Life and Revolution”, published in Kiev in 1925 – 1934 years and rallied writers from different areas and generations. While editing a magazine O. Doroshkevych body is neoclassical and deploys on its pages literary debates on literary discussions 1925–1928 years.

Здійснено комплексне дослідження публіцистичного дискурсу журналу "Культура" в контексті українсько-польського порозуміння. Вперше виокремлено матеріали, які стали основою концепції УЛБ (Україна, Литва, Білорусь) та спричинили дискусію довкола моделей відносин між українським і польським народами. Окреслено внесок Літературного інституту у збереження українського літературного спадку XX ст. Досліджено роль антології "Розстріляне відродження" у появі руху шістдесятників і примиренні між двома народами. Удосконалено схеми формалізації публіцистичного дискурсу, представлені Б. Бердиховською та М. Сенич. Набули подальшого розвитку концепції аналізу медійного дискурсу А. Смоляра, В. Кулика, А. Менцвеля. Визначено внесок журналу "Культура" в порозуміння між українським і польським народами. Досягнення такого консенсусу створило підгрунтя для міждержавних відносин нового рівня, а розроблена Ю. Мєрошевським та Є. Гедройцем концепція відносин між Києвом та Варшавою, як відомо, була прийнята обома державами після здобуття незалежності.