Исследуется художественный мир французской исповедальной прозы в жанре "личного романа". Рассматривается история жанра в динамике его эволюционного развития, этапах самосознания жанра, выработке им "своего" языка. Изучения жанра "личного романа" в его автономном бытии соединяется и с анализом многообразных жанровых вариантов, оригинальных стилевых решений, созданных разными писателями. Показано специфику "личного романа" как жанра, концепции мира и человека в нем, но также и неповторимость каждого из романтиков, своеобразия воссозданных ими в их книгах художественной картины времени, своеобразия романтического героя.

Висвітлено проблеми модальності художнього тексту, тісно пов'язані з проблемою вираження "образу автора" й авторського світогляду. Проаналізовано концепцію підходу до суб'єктивної модальності, з'ясовано її лінгвістичну сутність. Особливу увагу приділено текстовому модальному виміру.

Проаналізовано романи провідних французьких письменників сучасності. Визначено параметри дискурсу пам'яті в аспекті конструювання суб'єктом (героєм-оповідачем) самоідентичності. Досліджено дієгезу пам'яті сучасної псевдоавтобіографії, яка віддзеркалює просвітницькі та романтичні зразки. Висвітлено особливості часової організації дієгези пам'яті на основі дисперсії, що реалізується у переплетенні різних часових пластів. Визначено специфіку сучасного французького роману, розкрито тему пам'яті у контексті конструювання індивідом самоідентичності.

Досліджено специфіку наукової фантастики (НФ), розглянуто художні та філософські домінанти жанру на матеріалі романів відомих французьких письменників (Ж.-П.Андревона, Р.Баржавеля, П.Буля, С.Вюля, М.Грімо, Д.Дуая, Ф.Кюрваля, Р.Мерля). Визначено, що НФ для відтворення альтернативних світів широко використовує принцип моделювання, а також гіпотези та концепції гуманітарних і природничих наук, порушує філософські та глобальні проблеми сучасності, і не вдається до психологічного аналізу характерів. Катарсис у НФ виникає завдяки інтелектуальному, а не емоційному сприйняттю. У процесі еволюції жанру розроблено специфічні художні домінанти, чільне місце серед яких посідає фантастична реалія-кліше, яка має сюжетокреаційний характер, сполучається з трафаретними сюжетними блоками і традиційними для жанру ідеями та проблемами.

Досліджено проблеми національної своєрідності французького романтизму і у жанрі "особистого роману" та новели-казки ("conte fantastique"). Еволюцію, художній світ "особистого роману" розглянуто через історію жанру від Шатобріана до Фромантена. Досліджено жанрові варіанти "особистого роману" в розмаїтості стильових втілень. Розкрито національну специфіку жанру романтичної новели-казки у Франції. Визначено системні риси французького романтизму, що виявляють його самобутність у низці інших національних романтичних культур. Романтизм досліджено як живу дійову традицію, що набула розвитку також в літературі XX ст.

На підставі застосування комплексного підходу, що поєднує мовознавчий аналіз з елементами літературознавчого, проведено дослідження поетонімів французьких романів XIX - XX ст. Особливу увагу приділено вивченню системи французької ономастичної лексики, її складу, особливостей форми, семантики та функціонування у художньому творі. Досліджено та систематизовано склад художнього ономастикону зазначеного періоду, розроблено його нову класифікацію. Встановлено, що основними типами поетонімів є антропоніми, зооніми, топоніми, хрононіми, назви артефактів, проведено їх детальне дослідження. Встановлено функціональну роль поетонімів у тексті. Виявлено, що дані одиниці можуть іменувати головних актантів твору, бути фоновими, створювати тло розгортання подій, а також характеризувати осіб, предмети, явища, ситуації. Показано, що поетоніми можуть бути своєрідним засобом когезії у тексті шляхом уживання варіантів іменувань і контекстуальних еквівалентів. Показано вплив літературного напряму та індивідуально-авторського стилю письменника на вибір ономастичних іменувань у творі.

Запропоновано новий, комплексний семантико-когнітивний підхід до розгляду текстових концептів французької художньої прози на семантичному, метасеміотичному та метаметасеміотичному рівнях. Вивчено когнітивну та комунікативну динаміку їх розгортання у ракурсі імплікації й експлікації, що дало змогу побудувати ієрархію та визначити функції тексових концептів у французьких романах середини XX ст. Доведено, що структурування даних концептів зумовлено композиційно-тематичною структурою художніх творів. Вибудовано мережу мезоконцептів, макроконцептів та катаконцептів (з концептуальними складниками), підпорядкованих мегаконцептам художніх творів. Представлено фреймові моделі текстових концептів та досліджено наративну організацію французьких романів середини XX ст. Установлено взаємозалежність текстових мегаконцептів та концептів додаткового фокусу, зважаючи на яку простежено розгортання текстових концептів досліджуваних романів. Визначено тенденцію до їх негативного спрямування усіх рівнів ієрархії, а також окреслено функції інтеграції, диференціації та індивідуалізації, властиві дослідженим концептам.

Проведено типологічне дослідження особливостей становлення та розвитку жанру поезії в прозі кінця XIX - початку XX ст. у французькій та українській літературах. Вперше на новій методологічній основі побудовано жанрологічну концепцію поезії у прозі, простежено історію терміна та з'ясовано його семантику. На конкретних прикладах продемонстровано типи сходжень, аналогій, розрізнень у поезіях у прозі французьких та українських митців, зокрема, Т. де Банвіля, Ш. Бодлера, П. Верлена, С. Малларме, А. Рембо, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, Л. Українки, В. Стефаника, М. Черемшини, М. Яцкова (критерієм добору є синхронність). На підставі компаративного зіставлення поезій у прозі українських і французьких майстрів слова виявлено ряд подібностей та відмінностей на генологічному рівні, до яких належать ознаки ліричної семантики. На тематичному рівні виявлено спільність у філософських медитаціях, соціальних мотивах, в інтимній ліриці, образах природи. Визначено актуальні для досліджуваного жанру теми (митця, самотності, мислення). Зроблено висновок, що стилістичні особливості поезії в прозі сформувались під впливом актуальних на кінець XIX - початок XX ст. модерних течій. Доведено, що зображально-виражальні засоби поетичного мовлення тяжіють до сугестивності, символіки. В алюзивних елементах поезій у прозі у французькій та українській літературах виявлено ознаки зближень на рівні інтертекстуальних характеристик, які формують новий комунікативний простір модерного типу творчості.

Інтерпретовано текстовий концепт "жіночність" в аспектах його культурологічного і комунікативно-прагматичного втілення в художньому просторі французьких соціально-побутових романів XIX - XX ст. Розроблено методику комплексного аналізу текстового концепту гендерної спрямованості у творах письменників-реалістів. Побудовано ієрархічну модель досліджуваного концепту, розглянуто його образно-символічний простір, виявлено комунікативно-прагматичні особливості його репрезентації в мовленнєвих актах жіночих персонажів.

Розглянуто особливості словотвірних моделей віддієслівних іменників та їх роль у художньому тексті. Проаналізовано типи словотвірних рядів, твірними яких слугують різні форми дієслова: інфінітив, основа множини, дієприкметник минулого часу. Виявлено фонетичні особливості похідних; взаємодію синтаксичних, лексичних моментів; проілюстровано комунікативну функцію новотворень.

Проаналізовано лінгвопоетичні особливості французької авторської казки та досліджено їх зміни в процесі еволюції жанру. Визначено поняття "французька авторська казка" та проаналізовано основні етапи розвитку цього жанру. З'ясовано лінгвопоетичні, композиційні, архітектонічні особливості авторської казки кінця XVII ст., досліджено вклад Ш. Перро у подальший розвиток жанру. Філософська казка стала ключовим етапом еволюції жанру, важливою особливістю архітектоніки яких є використання паратекстуальних елементів. Проаналізовано субжанр моралізаторської казки, виділено лінгвопоетичні характеристики "референційних", фантастичних казок ХІХ - ХХ ст., розглянуто особливості використання основних художніх засобів. Показано, що жанротвірною універсалією французької авторської казки є концепт "чарівного", який у XIX ст. еволюціонував до фантастичного, а з кінця XX ст. знову набув рис чарівного, повертаючись "по спіралі" до традиційних авторських казок кінця XVII ст. Встановлено, що французька авторська казка кінця XX - початку XXI ст. розвивається у чотирьох основних напрямках: модифікації відомих класичних казок, чарівні казки для дітей, еротичні казки для дорослих, вільні переклади.

Вивчено жанрову природу філософського роману доби романтизму в контексті французької філософської прози. Констатується, що жанрова специфіка філософського дискурсу французького романтичного роману як частини європейської філософської прози розкривається головне через відтворення проблем чи питань універсального змісту (історіософського, культурологічного). Досліджено художньо-естетичну ціліснісність конкретного варіанта такого типу твору - романної дилогії Ж. Санд "Консуело" та "Графиня Рудолштадт". Виокремлено основні складові філософської спрямованості зазначених творів - філософську специфіку хронотопу; романтичне за своєю суттю художньо-філософське осмислення історії; дискурс романтичної філософії та філософію мистецтва.

Досліджено гендерні ознаки образу автора у французькому жіночому автобіографічному романі в композиційно-наративному та стилістико-прагматичному аспектах. Висвітлено теоретичні засади та розроблено комплексне підгрунтя вивчення гендерних ознак образу автора в автобіографічному романі. Встановлено концепцію образу автора як дотекстовий рівень закладання гендерних ознак в образі автора. З'ясовано ідентифікацію образу автора в композиційно сильних позиціях автобіографічного роману. Введено й обгрунтовано поняття ефекту оптичної ілюзії, визначено лінгвостилістичні та прагматичні образотвірні елементи. Охарактеризовано стратегію задуманого образу та залучені нею тактики.

Розглянуто концепцію феномену письма про Себе фікційного суб’єкта. Критична оптика дослідження поєднує культурно-історичні особливості епох (від XVIII до початку XXI ст.), жанрові модуси письма про Себе (лист, щоденник, мнемографія), що дозволяє простежувати трансісторичні константи тексту-письма. Особливу увагу приділено комунікативній рамці та кодам простору письма, що дозволяють вказати на специфіку конструювання ідентичності суб'єкта. Проаналізовано концепт особистісного письма у французькому літературознавстві в історичному аспекті. Акцентовано увагу, що герой в есеїстичній діяльності письма про Себе існує як суб’єкт письма - наратор.

Проаналізовано французький роман, художній простір якого визначено роботою письма героя-оповідача. Запропоновано дослідження, що перевідкриває класику французької літератури, а також вводить у вітчизняний науковий обіг нові імена французьких письменників та актуалізує забуті завдяки прочитанню історії французького роману крізь призму письма про Себе фікційного суб'єкта. Обґрунтовано понятійний апарат дослідження художнього ландшафту особистісного письма, запропоновано поняття ''письмо про Себе фікційного суб'єкта '' як такого, що дозволяє вказати на сукупність особливостей тексту, художній ландшафт якого є письмом героя. Представлено поєднання історії вивчення особистісного письма у французькому літературознавстві, культурно-історичну специфіку епох (від XVIIІ ст. до початку ХХІ ст.), індекси, ознаки та маркери письма про Себе фікціонального суб'єкта (лист, щоденник, мнемографія), що дозволило простежувати трансісторичні константи тексту-письма. Особливу увагу приділено комунікативній арці простору письма.