Монографія є дослідженням музичної культури Кримського півострова із урахуванням її генетичної природи. З метою осмислення культури Криму у екзистенціонуванні між Заходом та Сходом звернено увагу на проблему діалогу як ключової категорії філософського знання, закцентовано діалог Заходу з країнами Близького Сходу, передусім, у творчій сфері. Створено періодизацію музично-історичного процесу півострова. У світлі регіонально-географічних контактів кінця XIX — початку XX ст. на прикладі науково-дослідницької та композиторської творчості виокремлено український контекст розвитку кримської культури, проаналізовано композиторські твори, семіосферу яких формує кримський orient.

У колективній монографії представлені результати наукових до¬сліджень, присвячених актуальним проблемам культури і мистецтва XXI століття, особливостям змін та трансформацій, що відбуваються під впливом новітніх цифрових технологій, та підвищенню ролі і значення гуманітарних знань у сучасному глобалізованому світі.

Запропоновано концепцію україноцентризму як системи світогляду життєтворчості Михайла Кречка. Виявлено багатовекторну діяльність митця у сфері диригентської, композиторської, педагогічної, публіцистичної, громадської діяльності. Розглянуто питання україноцентричності як системи поглядів свідомих громадян держави. Запропоновано нову концепцію терміну "україноцентризм" - консолідуючої світоглядної системи справжнього патріотизму як любові до своєї Батьківщини та щирого націоналізму як утвердження власної національної ідентичності. Охарактеризовано вплив діяльності М. Кречка на процеси розвитку, реінтеграції української національної культури. Визначено роль митця у збереженні культурної спадщини України.

Представлено більшість тем із дисципліни ''Історія мистецтва, архітектури та дизайну'' від періоду первісного мистецтва до епохи класицизму включно. Розкрито основні теми: мистецтво палеоліту, неоліту та бронзи на території України, мегалітичні споруди, мистецтво Передньої Азії (IV тис. до н. е - VII ст. до н. е.), стародавнього Єгипту (IV тис. до н. е. - 332 р. до н. е.), звіриний стиль скитів (VII—III ст. до н .е.), і сарматів (III ст. до н. е. - III ст. н. е.). Висвітлено деякі аспекти протоантичного й античного мистецтва, а саме: Егейське (ХХХ - ХІІ ст. до н. е.), Стародавньої Греції (XII - серед. IV ст. до н. е.), Елліністичне (серед. IV - 1 ст. до н. е.), Етруське (IX—II ст. до н. е.), Стародавнього Риму (VII ст. до н. е. - V ст. н. е.), а також стилі епохи Середньовіччя, Відродження, стилі XVII -1 пол. XVIII ст.

Проаналізовано роль античної філософсько-естетичної думки в осмисленні феномену активності мистецтва. Акцентовано увагу на тому, що, насамперед, потрібно чітко поставити питання про те, що можемо покласти в основу аналізу історичної генези загальнотеоретичного розуміння процесу активності мистецтва. Інакше кажучи, потрібно з точки зору теорії і логіки визначатись із чого, власне, потрібно розпочинати аналіз історико-теоретичної основи проблеми. Доведено, що важливою у філософсько-теоретичному відношенні є постановка в добу античності проблеми цільового впливу мистецтва на практичне життя людини. При цьому нерідко мистецтво, його доцільність і практичну значимість порівнювали з іншими формами творчої духовної й матеріальної діяльності людини: наукою, історією, ремеслом тощо. Фундаментальну постановку даної проблеми з філософсько-естетичної точки зору чи не найперше знаходимо в Платона. Зазначається, що найважливіші витоки інтерпретації активності мистецтва в системі Платона слід шукати, насамперед, у його загальнофілософських теоретичних принципах. Аристотелівська концепція активності мистецтва, значною мірою грунтується не лише на філософських, а й на естетичних засадах. Відомо, що Аристотель інтерпретує прекрасне в активно-діяльному аспекті. Діяльнісний аспект прекрасного логічно випливає з обгрунтованої Стагіритом ієрархії форм духовної діяльності. Філософ порівнював мистецтво з такими формами діяльності, що здатні, з одного боку, передавати людині певний життєвий досвід, а з іншого - виховувати її.

Окреслено мистецькі практики, що виникають у сучасному українському культурному просторі. Визначено специфіку війни як феномену, що відбувається не лише у фізичному, а й інформаційно-віртуальному просторі. Наголошується, що відбувається реактуалізація мистецьких творів, створених у довоєнні часи, що набувають нового життя. Виникають нові візуальні та аудіальні артефакти, тематика яких висвітлює актуальні для сучасної української культури теми. Основою для них постають фрагменти бойових дій, перемоги та героїчні вчинки, страждання та мрії українського народу. Мистецькі практики у воєнні часи чинять потужний вплив на реципієнтів, дозволяючи об'єднати їх у спільній боротьбі. Їх ідеологічний потенціал, що реалізується через художньо-емоційну форму, виступає одним із шляхів спротиву, засобом прояву тих почуттів, які є спільними для усіх громадян України та європейської спільноти. Мистецькі практики є не лише сублімацією для багатьох українців, а й ефективним засобом комунікації, що дозволяє донести власні страждання та біль, віру та сподівання до представників інших країн. Навіть оффлайн-заходи неодмінно висвітлюються через мережу інтернет, роблячи їх надбанням світового культурного простору.

Досліджено образотворчу та педагогічну спадщину М. Стороженка. Вперше вивчено еволюції образної системи митця в соціокультурному зрізі 1945–2015 рр., зроблено мистецтвознавчий аналіз його живописних, графічних та монументальних творів, а також проведено систематизацію педагогічної спадщини. За результати аналізу та узагальнень визначено витоки живописної манери, мистецького універсалізму, стилістичних змін образності митця. Простежено еволюцію авторського почерку в книжковій графіці художника, виявлено особливості пластичної концепції, синтезу традиції та інновацій в монументальних формах мистецтва. Висвітлено громадську діяльність художника, проаналізовано його теоретичний доробок. Систематизовано навчально-методичну спадщину М. Стороженка, визначено основу його системи викладання та вплив майстра на пластичний світогляд молодих митців. Розглянуто громадську діяльність художника й охарактеризовано теоретичний доробок митця. Виявлено, що тексти митця репрезентують його філософський підхід до проблематики сучасного мистецтва. Дослідження дають змогу сформувати цілісне уявлення про універсалізм творчості М. Стороженка в українському мистецтві середини ХХ – початку ХХІ ст.

Подано широкий комплекс матеріалів курсу "Історія мистецтв" для студентів спеціальностей 014.13 "Середня освіта (музичне мистецтво)" та 024 "Хореографія" закладів вищої освіти України. Викладено детально лекційно-теоретичний масив, використану та рекомендовану наукову та навчально-методичну літературу, контрольні запитання та тестові завдання для самоперевірки студентів із кожної теми, широкий ілюстративний матеріал, що унаочнює як теоретичний, так і фактологічний матеріал, інформативний глосарій, теми для індивідуальних навчально-дослідних завдань. Розкрито зміст усіх історичних періодів розвитку провідних культурних регіонів світу, що включає характеристику найважливіших здобутків у літературі, архітектурі, образотворчому мистецтві, освіті, театрі тощо. Увагу приділено знаковим історичним постаттям і видатним діячам мистецтва різних країн світу, світоглядним уявленням і стильовим характеристикам кожної конкретної епохи, а саме: архаїчному мистецтву та мистецтву давнього часу, мистецтву у східних культурах.

Розглянуто широке коло питань, пов'язаних із розвитком національних ідентичностей крізь призму мистецтва: мистецтвознавчі та етнографічні розвідки, а також студії, присвячені мистецькій освіті. Висвітлено мистецькі, філософські та психологічні аспекти людської життєдіяльності. Розглянуто неофольклоризм в українському мистецтві другої половини XX - початку XXI ст. Розкрито образно-пластичні можливості художнього текстилю у сучасній українській сценографії. Досліджено методи стилізації та інтерпретації в архітектурній композиції. Розкрито особливості технології виготовлення традиційної кераміки. Увагу приділено проблемам стилістичного створення образу соліста-вокаліста. Висвітлено національно-культурні рефлексії мистецької освіти. Розглянуто креативність як важливу складову особистості викладача образотворчого мистецтва.

Здійснено дослідження розвитку акціонізму наприкінці ХХ – початку ХХІ ст., окреслено основні його типологічні види, з’ясовано специфіку його формування та становлення у світовому та вітчизняному мистецтві. Охарактеризовано основні зміни у мистецтві другої половини 1960–1970-х рр., що полягали в поєднанні мистецтва з життям та появою гепенінгу, перформансу, об'єкту, асамбляжу та бодіарту. Описано творчість знакових для акціонізму постатей. Простежено витоки формування акціонізму в українському мистецтві, що сягають філософсько-теоретичних засад авангарду, а також мистецтва андеграунду 1960–1980-х рр. Окреслено особливості інтеграції світових тенденцій постмодернізму в українське мистецтво. Зроблено системний мистецтвознавчий аналіз проєктів українських митців кінця ХХ – початку ХХІ ст. за типологічними напрямами акціонізму: гепенінг, перформанс, інсталяція, лендарт, бодіарт, медіаарт. Також схарактеризовано основні етапи розвитку українського акціонізму. Зазначено, що масштабний розвиток перформативних практик спостерігається від початку 2000-х рр. з об'єднанням сучасних формотворчих засобів, новітніх технологій та стрімкою динамікою міжкультурних практик.Виокремлено та систематизовано основні теми у творчості митців-акціоністів. Проєкти українських акціоністів розглянуто через призму пошуку нових форм виразу, суспільної та національної ідентифікації, культурного дискурсу та спроб євроінтеграції.

Подано широкий комплекс матеріалів курсу "Історія мистецтв" для студентів спеціальностей 014.13 "Середня освіта (музичне мистецтво)" та 024 "Хореографія" закладів вищої освіти України. Викладено детально лекційно-теоретичний масив, використану та рекомендовану наукову та навчально-методичну літературу, контрольні запитання та тестові завдання для самоперевірки студентів із кожної теми, широкий ілюстративний матеріал, що унаочнює як теоретичний, так і фактологічний матеріал, інформативний глосарій, теми для індивідуальних навчально-дослідних завдань. Розкрито зміст усіх історичних періодів розвитку провідних культурних регіонів світу, що включає характеристику найважливіших здобутків у літературі, архітектурі, образотворчому мистецтві, освіті, театрі тощо. Увагу приділено знаковим історичним постаттям і видатним діячам мистецтва різних країн світу, світоглядним уявленням і стильовим характеристикам кожної конкретної епохи, а саме: мистецтву середньовіччя та відродження, культурі нового часу (XVII - XVIII ст.) та її художнім світоглядам.

Подано широкий комплекс матеріалів курсу "Історія мистецтв" для студентів спеціальностей 014.13 "Середня освіта (музичне мистецтво)" та 024 "Хореографія" закладів вищої освіти України. Викладено детально лекційно-теоретичний масив, використану та рекомендовану наукову та навчально-методичну літературу, контрольні запитання та тестові завдання для самоперевірки студентів із кожної теми, широкий ілюстративний матеріал, що унаочнює як теоретичний, так і фактологічний матеріал, інформативний глосарій, теми для індивідуальних навчально-дослідних завдань. Розкрито зміст усіх історичних періодів розвитку провідних культурних регіонів світу, що включає характеристику найважливіших здобутків у літературі, архітектурі, образотворчому мистецтві, освіті, театрі тощо. Увагу приділено знаковим історичним постаттям і видатним діячам мистецтва різних країн світу, світоглядним уявленням і стильовим характеристикам кожної конкретної епохи, а саме: європейській культурі XIX століття, мистецтву XX - початку XXI століття.

Досліджено чинники та наслідки парадигмальних трансформацій, що призвели від початку XX ст. до виникнення у світовому масштабі феномену посткультури. Вперше у вітчизняному науковому дискурсі розкрито особливості становлення образотворчого мистецтва, зокрема української скульптури, які детерміновані стильовими парадигмами модернізму, постмодернізму та post-постмодернізму, зокрема в аспекті contemporary art, що у просторі вітчизняного культуротворення віддзеркалилося ентропійними процесами реїфікації мистецької свідомості та формотворчих принципів. Аналітичний фокус на феномені поглиблення кризи мистецтва посткультури детермінований актуальністю в умовах пізньої фази розвитку капіталізму методологічних традицій Франкфуртської філософської школи та світосистемного аналізу І. Валлерстайна, які ефективно діагностують зміни соціально-історичних і культурно-мистецьких явищ. З'ясовано ризики процесів реїфікації, нівелюючих тенденції самоідентифікації національного образотворення, що деформує культурну пам'ять суспільної свідомості, внаслідок чого сучасна світова та вітчизняна скульптура, позбавлена вітальної аури, трансформується у розсудливий дизайн-проєкт, факт чого маніфестує public art post-постмодернізму, що врешті веде до культурної ентропії суспільства споживання. Між тим протягом історичного шляху еволюції української скульптури реєструються закономірності циклового повторення стильоутворювальних стратегій, що графічно візуалізується еволюційною моделлю на засадах Теорії Ф. Шміта. Це верифікує у підсумку твердження, що еволюційний шлях української скульптури ХХ - ХХІ ст. демонструє сталий імператив парадигмально-стильового ресайклінгу, за яким стильовий гештальт доби трансформується та повертається на новому щаблі завдань у загальному русі законоутворювальних енергій методологічної і стилістичної свідомості. Тож знання закономірностей еволюції мистецтва дозволяє кожній національній культурі послідовно опрацьовувати трансцендентні та позитивістські формотворчі стратегії, де саме духовні інтенції формотворення у вільному часі складають пріоритетний напрям творчо-плідного розвитку мистецтва як окремої нації, так і мультикультурної європейської спільноти.

Здійснено поглиблене теоретичне узагальнення інсталяції як візуально-комунікативної практики творення сучасного мистецького простору. Висвітлено історичні аспекти, джерела й історіографію інсталяції як мистецького феномену, зокрема стан світового та формування українського досвіду інсталяцій як мистецьких практик, а також не досліджені раніше аспекти розвитку мистецької інсталяції у загальних культуротворчих процесах. Визначено, що інсталяція як візуально-комунікативна практика створення сучасного арт-простору та як образ художнього мислення у світоглядній системі сучасних художніх практик відкриває широкі можливості для реалізації інноваційних мистецьких проєктів, залучення новітніх технологій у практичну діяльність художників. Виявлено, що специфічним проявом соціально адаптованої суті інсталяції як візуально-комунікативної практики створення сучасного арт-простору є те, що художники використовують для своїх творів різні матеріали, в тому числі побутові об'єкти сучасного світу. Висвітлено типологію інсталяцій за різними аспектами впливу на глядача. Охарактеризовано теоретичні, термінологічні та методологічні засади формування проєктів крізь призму аналізу сучасного візуального мистецтва як культурного чинника новітньої візуально-мистецької діяльності. Простежено періодизацію становлення інсталяційних проєктів в Україні та світі, висвітлено методи вивчення інсталяцій. Досліджено різноманітні аспекти інсталяцій в інтерпретації сучасного візуального мистецтва. Проаналізовано історико-культурні шляхи формування світових інсталяційних практик, установлено їх вплив на розвиток інсталяцій на українському мистецькому та соціальному ґрунті. Розкрито мистецькі особливості інсталяційних проєктів як форми художньої реалізації образу в Україні початку XXI ст.

В монографії подається спроба осмислення перформативних практик XX та початку XXI ст. У першому та другому розділах книги проаналізовано загальні процеси, що визначають культурологічне та літературознавче функціонування перформативних стратегій. Наступні розділи присвячено безпосередньому аналізу виявів перформативності у різних видах мистецтва на основі спостережень авторками явищ української, польської та російської культур у широкому цивілізаційному контексті.

На численних прикладах із візуальних мистецтв дослідено візуальні й мульмодальні метафори з перспективи інтераційної теорії метафори та теорії концептуальної метафори. Крім аналізу принципів побудови візуальних і мультимодальних метафор, а також особливостей сприйняття та інтерпретації таких метафор із боку реципієнта в критичному контексті розглянуто популярні серед сучасних метафорологів когнітивістські ідеї, прагнучи очистити теорію концептуальної метафори когнітивізму. Книжка зацікавить не лише вчених, що досліджують комунікаційні аспекти візуальних мистецтв, а й митців, що працюють із візуальними матеріалами. Звернено увагу на аплікацію інтеракційної теорії метафори та теорії концептуальної метафори до візуальних зображень і творів візуальних мистецтв, домени концептуальної метафори та відмову від них. Описано гібридну візуальну метафору, контекстуальну візуальну метафору, мультимодальні метафори, метафоричні перцепції та готові візуальні метафори.

Здійснено комплексний аналіз ролі Бориса Лятошинського у процесі взаємодії культур. Зазначено, що біографічний і соціокультурний складники синтезують і поетапно репрезентують роль митця в українсько-польських крос-культурних комунікаціях довоєнного й повоєнного часу. Уперше досліджено значення Лятошинського як культурного діяча у міжкультурних комунікаціях. На підставі вперше представлених або наново переглянутих архівних матеріалів окреслено раніше не відомі життєві факти, що підтверджують визначальну роль митця у просуванні українського мистецтва в європейський культурний простір. Введення до наукового обігу корпусу нових фактів, визначальних для художнього і громадського життя Лятошинського зрілого та пізнього етапів, збагачує знання про культурний контекст повоєнної епохи та в цілому прояснює вектори культурної історії України XX століття. У дослідженні порушено питання комунікативних форматів соціокультурного і художнього простору. Взаємозалежність сприйняття творчості та її вписування у текст культури актуалізує прихований буттєвий наратив Б. Лятошинського як людини Європи. Через власну модерну художньо-виражальну систему європейського зразка Б. Лятошинський вибудував комунікаційні містки, завдяки чому вперше в історії радянської України було презентовано й згодом включено у соціокультурний простір іншої європейської держави український мистецький компонент. І вперше ці надважливі процеси було ініційовано не імперським центром, а культурним діячем із регіонального осередку.

Досліджено багатоаспектні контакти творів українських письменників XX - XXI ст. В. Стефаника, Марка Черемшини, Лесі Українки, М. Яцківа, 0. Довженка, Б.-І. Антонича, П. Ар'є, В. Корнійчука, Л. Білик, І. Роздобудько, М. Жулинського, Т. Сидоренко та ін. з музикою, кіно, театром, хореографією на різних рівнях - архітектонічному, проблемно-тематичному, сюжетотворчому, хронотопічному, образотворчому, наративному, ритміко-інтонаційному тощо. За допомогою міжмистецького підходу з'ясовано художню самобутність, естетичну вартість літературних творів.

Розкрито закономірності формування і розвитку авангардного мистецтва в Україні, простежено еволюцію його художньо-естетичних засад. Виявлено та проаналізовано національну, естетичну, художню самобутність вітчизняних напрямів авангарду XX ст., розкрито значення творчості українських митців у відкритті й розвитку новітніх європейських художніх напрямів. Визначено місце та роль українського авангарду у європейській мистецькій революції XX ст.

Розглянуто сучасні медіатехнології як чинник розвитку культурно-мистецького середовища, образної презентації інформації в медіакультурі. Проаналізовано взаємодію медіатехнологій і мистецтва у графічному дизайні, виставковій діяльності музеїв і галерей, особливості артпростору естради і шоу-бізнесу, а також образних презентацій під час фестивальних заходів. Визначено й охарактеризовано тенденції у взаємодії мистецтва й медіатехнологій на рівні універсальних і локальних артефактів та структурно-функціональних ознак комунікації, розкрито жанрові і видові особливості синтезу мистецтв і медіатехнологій у виставковій діяльності музеїв і галерей, у графічному дизайні, в шоу-бізнесі, сценічних артпрезентаціях. Охарактеризовано форми образної презентації інформації як ігрову реальність; визначено основні концепти образних комунікацій в середовищі сучасного міста; показано вплив інсталяцій, образних презентацій інформації на формування віртуального простору. Медійні технології утворюють комунікативне поле, в якому поєднуються комунікації і сценічний простір образної презентації інформації, насичений візуальними ефектами, танцювальними, пластичними мізансценами.