Рассмотрены такие темы, как стиль эпохи в чертежах и эскизах Н.П. Краснова из собрания Ливадийского дворца-музея, зодчий Керчи А. Дигби, император Александр ІІ в Ялте, описаны особенности имения "Ореанда", новый архивный документ из истории "Магарача", музей Н. Рахлина.

На підставі аналізу та систематизації історичної, краєзнавчої, мистецтвознавчої, мемуарної літератури, архівних матеріалів здійснено комплексне дослідження дворянської сільської садиби Лівобрежної України XIX ст., визначено її роль у культурно-національногому розвитку країни. Обгрунтовано доцільність застосування дефініції "культурне гніздо" для характеристики форм реалізації світоглядних пріоритетів української знаті у просторі садиби. Визначено етапи соціальної та духовної генези даного феномену за моделями колективної й індивідуальної діяльності. Доведено, що еволюційний розвиток дворянських "культурних гнізд", рівень їх соціальної ефективності обумовлювалися формуванням національної ідеї у середовищі української інтелектуальної еліти. Особливу увагу приділено дослідженню історичної динаміки форм просвітницької та культурно-художньої праці, презентованих дворянською садибою. Сільські маєтки Лівобережної України охарактеризовано як осередки, де відбувалися процеси взаємозбагачення споріднених слов'янських культур та актуалізувалися світові духовні орієнтири. Зроблено висновок, що творча діяльність у межах дворянських "культурних гнізд" виконувала компенсаторну роль відносно державного простору, в якому українська культурно-мистецька спадщина не мала офіційного визнання. Обгрунтовано значення дворянської садиби як "культурної форми" національної самоідентифікації.