Вміщено наукові та критико-публіцистичні праці М.Р.Черкашиної-Губаренко - доктора мистецтвознавства, члена-кореспондента Академії мистецтв України, завкафедрою історії зарубіжної музики Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського. Висвітлено питання музичного та театрального мистецтва, наведено інформацію про концертне життя, фестивалі, симпозіуми, оперні та балетні прем'єри, які відбувалися в 1990-х рр. в Україні та за її межами. Проаналізовано творчість філософа та музиканта Ф.Ніцше, а також поезію А.Міцкевича у творчості українських композиторів.

Помещены научные и критико-публицистические труды М.Р.Черкашиной-Губаренко - доктора исскуствоведения, члена-корреспондента Академии исскуств Украины, заведующей кафедрой зарубежной музыки Национальной музыкальной академии Украины им. П.И.Чайковского. Освещены вопросы музыкального и театрального исскуства, приведена информация о концертной жизни, фестивалях, симпозиумах, оперных и балетных премьерах, которые происходили в 1990-х гг. на Украине и за ее пределами. Проанализированы творчество философа и музыканта Фридриха Ницше, а также поэзия Адама Мицкевича в творчестве украинских композиторов.

Висвітлено деякі сторінки історії театру 1990-х рр., зокрема, постановки опери В.Губаренка на львівській сцені, Ф.Галеві "La Juive" на українській оперній сцені. Розглянуто історію львівського оперного театру. Наведено стислу інформацію про життя та творчість В.Чистякової - української трагедійної актриси Харьківського театру ім. Т.Г.Шевченка. Проаналізовано опери "Поет" Л.Колодуба та "Мойсей" М.Скорика. Вміщено список публікацій М.Черкашиної-Губаренко.

Освещены некоторые страницы истории театра 1990-х гг. , в частности, постановка оперы В.Губенка на львовской сцене, Ф.Галеви "La Juive" на украинской оперной сцене. Рассмотрена история львовского оперного театра. Приведена краткая информация о жизни и творчестве В.Чистяковой - украинской трагедийной актрисы Харьковского театра им. Т.Г.Шевченка. Проанализированы оперы "Поэт" Левка Колодуба и "Моисей" Мирослава Скорика. Помещен список публикаций М.Черкашиной-Губаренко (автора данных трудов).

Розглянуто хорові сцени у порівнянні з образним світом твору у контексті специфічного розподілу двох паралельних планів - світу реальних та світу фантастичних персонажів.

Рассмотрены хоровые сцены в сравнении с образным миром произведения в специфическом распределении двух параллельных планов - мира реальных и мира фантастических персонажей.

The choral scenes in matching with a figurative world of product in specific allocation of two parallel schedules - world actual and world of the fancy characters are surveyed.

Обобщен научно-теоретический и практический опыт работы над различными вариантами концертного исполнения оперного отрывка в сопровождении фортепиано. Проанализирована существующая концертная и педагогическая практика и результаты творческого поиска оптимального, логически выверенного подхода к выделению из оперного клавира сольного номера, способного довольно емко раскрыть в концерте суть драматургии исполняемого отрывка, наиболее удобного для исполнения солистом-вокалистом и пианистом-концертмейстером. Показаны особенности исполнения оперной арии на концертной эстраде. Определены основные функции концертной композиции оперного отрывка. Обоснованы принципы формирования вступления и заключения к арии, приведены характеристика, классификация и методы исполнения "дополнительного материала". Рассмотрены основные этапы работы концертмейстера над фортепианной партией арии.

Розглянуто роботу піаніста-концертмейстера над оперною арією, розкрито особливості її виконання в концерті, наведено різні варіанти концертних композицій, які поєднують арію з речитативним матеріалом. Охарактеризовано функціональні особливості концертної композиції оперного уривка та принципи формування вступу до арії та її завершення.

Рассмотрена работа пианиста-концертмейстера над оперной арией, раскрыты особенности ее исполнения в концерте, приведены разные варианты концертных композиций, объединяющих арию с речитативным материалом. Охарактеризованы функциональные особенности концертной композиции оперного отрывка и принципы формирования вступления к арии и ее завершения.

На основі семіотичної теорії із застосуванням методу "освіченого еклектизму" розглянуто процеси функціонування елементів оперного тексту в текстах інших знакових систем української та російської культур XIX - XX ст. Визначено семантичну функцію зазначених елементів як інтертекстуальних, з'ясовано семантичну роль опери - геральдичної конструкції в текстах художньої культури, досліджено механізм функціонування в культурі міфу оперної примадонни, виявлено специфіку функціонування оперних елементів у контексті ідеологічного міфу.

Вперше в Україні проведено дослідження оперної вистави у контексті семіотичної теорії. Розкрито сутність театрально-сценічного та виконавського текстів як засобів перекодування інформації, закладеної в тексті твору та способів творення нового тексту. Вперше за певними спільними критеріями досліджено достатньо відмінні музичні твори, що репрезентують творчість представників різних національних шкіл першої третини XX ст. - опер "Мадам Батерфляй" Дж.Пуччіні та "Катерина Ізмайлова" Д.Шостаковича у процесі семіозису, в якому усі складові театрально-музничної дії набувають значення певного знакового явища. Встановлено, що кожний компонент музичного театру характеризується багатофункційними властивостями, зміст яких розкривається у синтагматичних і парадигматичних зв'язках. Проаналізовано знакові функції засобів виразності, які використовує оперний актор у процесі створення образу та виконання вистави. Виявлено взаємодію різних культурних кодів в опері "Мадам Батерфляй" Дж.Пуччіні, закладених на рівні лібрето, композиторської партитури, театрально-сценічного тексту та музичної інтерпретації. Розглянуто парадоксальні критичні оцінки опери "Катерина Ізмайлова" Д.Шостаковича, вперше здійснено детальний аналіз двох редакцій даного музичного твору. Другу редакцію опери визначено як семіотичний парадокс. Інтерпретації операціональних і статичних знаків у "Катерині Ізмайловій" розглянуто в процесі утворення нового смислу.

Проведено дослідження феномену трагічного у контексті жанрової поетики опери. Визначено історичні засади та структурно-композиційні особливості семантичної моделі трагедії. Виявлено двоїстість даної моделі, що успадкована від давньогрецького театру й обумовлена двома імовірними шляхами відтворення трагічної антиномії у художній формі. У зв'язку з оперною поетикою висвітлено сюжетно-тематичний та образний зміст античної трагедії, а також античну ідею року. Розкрито естетичне призначення катарсису, розглянуто засоби відтворення естетичного очищення у музичному тексті трагедійної опери. Охарактеризовано основні різновиди жанрової поетики опери на трагедійну тему. Розкрито значення античної теми як необхідного чинника історичної еволюції жанрової форми опери, визначено особливості її інтерпретації, зокрема, у творчості І. Стравінського - як рух від композиційних принципів до стильового узагальнення. Особливу увагу приділено трагедійній спрямованості оперної творчості Дж. Пуччіні, зокрема, опері "Богема". Виявлено вербальні фактори трагедійної семантичної моделі опери на прикладі стильових і композиційних особливостей семантики опери Дж. Пуччіні "Богема", розкрито лірико-трагедійну обумовленість її провідних музичних символів.

Досліджено питання архетипічно зумовленої виразності оперних партій співачок-травесті за допомогою відображення у цій виразній сфері зв'язків з міфологемами "близнюкового" циклу. Створено концепцію художньої органіки двояких структур, визначених архаїчними витоками творчості, яка реалізувалася у класиці його буття в Новий час у вигляді метафоричного з'єднання у художньому елементі як мінімуму пари образів, спільних для різних народів і часів. Церковна основа звучання "quasi-хлоп'ячих" жіночих голосів визначила суто містеріальний тип ролей - тип світлого юнака Вані з "Життя за царя" М.Глінки, "вічно юного Леля" зі "Снігуроньки" М.Римського-Корсакова. Зазначено, що навіть у ролі Октавіана з "Кавалера троянд" Р.Штрауса можливе виявлення "нежіночої" тембральності, що створює додаткову ігрову установку умовності в сюжет, в якій головний герой втілює майже абсурдну штучність стосунків, що затверджується волею "людини-гадгероїні" Маршальши. Міфологічна підоснова виразності виконання співачки-травесті повною мірою розкривається у феномені Шаусинської опери подібно вокально-тембровій драматургії "Фіделіо" Л. ван Бетховена.

Розглядається підхід Лисенка і Римського-Корсакова до слов'янської міфології та її вплив на процес національного та індивідуального стилеутворення. Підкреслюється значення російської міфологічної школи і українських досліджень з міфології в процесі звернення обох композиторів до світу давнього слов'янства. Простежується вплив і вияв міфу як світоглядної моделі в "Різдвяній ночі" та "Ночи перед Рождеством". Для цього застосовано неусталений метод пошуку міфологічного архетипу і віддзеркалення його в музичній драматургії обох опер.

Досліджено проблему семантики басового вокалу, яка склалася в оперній класиці XIX - XX ст. у контексті архаїчних засад чоловічого співу у низькому регістрі, у взаємозв'язку з культово-містеріальною практикою Європи та Китаю. Наголошено на наявності мислительного порубіжжя міфологічно-релігійного синкрезису та раціоналізму у філософії пантеїзму, що зумовлило ідеологічний контекст втілення оперного вокалу на "штучному" диханні, а також розкриття повноти прояву можливостей людського голосового звучання. Обгрунтовано двоїсту природу вокального мистецтва, наявну у басовому вокалі, а саме: похідність від містеріальної-релігійної, ритуально-церемоніальної сфер та одночасно представництво світської театральної природи співу. Значну увагу приділено аспекту використання достоїнств виразного співу басів у давньоцерковній традиції в операх російських композиторів і взаємопов'язаних з цим виразним комплексом творів західноєвропейських авторів. Значну увагу приділено архетиповим, співвідносним з міфологемами Сходу, образно-сюжетним розкладам опер М.Глінки, О.Бородіна, М.Лисенка.

Розглянуто проблеми оперного синтезу, проведено комплексний аналіз опорно-драматургічної функції хорових сцен в оперному спектаклі та його органічного входження в контекст сучасної музично-театральної культури. Широкий спектр взамодії хору з іншими компонентами вистави, її актуальну змістову якість висвітлено з позицій феноменологічно спрямованого музикознавства через механізм темпо-ритму - об'єднувальний опорний стрижень художньої цілісності вистави. Це дозволяє осмислювати й узагальнювати проблеми оперного жанру в цілому та вузькопрофесійні питання специфіки оперно-хорового виконавства. Результати дослідження, його наукові положення втілено у практику оперних театрів і використано у теоретичних курсах хорознавства та музичної культурології.

Раскрыты проблемы драматургического использования ансамблево-хорового комплекса в операх и музыкальных драмах немецкого композитора Р. Вагнера. Рассмотрены почти все его оперы в контексте использования ансамбля и хора, за исключением оперы "Запрет любви", весьма далекой от реформаторских устремлений композитора. Проанализированы высказывания самого Р. Вагнера об использовании хоров и ансамблей в опере прошлого и произведениях "искусства будущего". На материале опер 1830 - 1840-х гг. продемонстрировано, как, осваивая традиции, композитор стремится выйти за пределы декоративного использования хора и сделать его одним из основных элементов драматургии. Обосновано данное положение на материале опер "Риенци", "Летучий голландец", "Тангейзер" и "Лоэнгрин", раскрывая структуру и драматургическую функцию ансамблево-хоровых сцен в названых операх. Рассмотрение поздних опер ("Нюрнбергские мейстерзингеры", "Парсифиль") позволяет сделать вывод об органическом претворении традиций оперного жанра в условиях вагнеровской реформы. Сделан вывод о важной роли хора в лейттематической драматургии опер как характерной черте творчества композитора, развивающейся от ранних опер к поздним.

Исследовано преломление фольклорной традиции в опере С. Слонимского "Виринея". Проблематика включает композиционно-драматургическое своеобразие сочинения, особенности творческого прочтения литературного первоисточника, трактовку образа главной героини. Обнаружены влияние фольклорного мышления на оперную драматургию, жанровую специфику "Виринеи", её образно-символическое решение.

Досліджено відображення фольклорної традиції в опері С. Слонимського "Виринея". Проблематика включає композиційно-драматургічну своєрідність твору, особливості творчого прочитання літературного першоджерела, трактування образу головної героїні. Розкрито вплив фольклорного мислення на оперну драматургію, жанрову специфіку "Виринеї", її образно-символічне рішення.

The folkloric traditionТs interpretation in S. Slonimsky's opera "Virineya" is researching in the article. The range of problems outlines the compositionТs and drama's originality of the work, peculiarity of the creative reading of literary originthe version of the main heroine's image. The influence of the folkloric thinking on to the opera's drama, on to the genre specific of the opera, on to its image and symbolic interpretation is revealed in the process of the researching.

Висвітлено провідні напрямки й актуальні аспекти музикознавчої моцартіани, де головною рисою моцартівської оперної культури стає не її завершеність, а постійна динамічність з тенденцією до протиставлення протилежностей. Надано визначення моцартівської оперної культури як естетичного і стильового еталона. Розкрито головні структурно-семантичні особливості оперного тексту, який функціонує у двох своїх іпостасях - як принцип і як форма. Зазначено, що складність розуміння тексту будь-якого театрального жанру полягає у володінні ним специфічною мовою, на якому відбувається спілкування між усіма сторонами сценічного діалогу. У разі оперного спектаклю завдання суттєво ускладнюється, оскільки, з одного боку учасників діалогу стає більше - до них додається диригент, оркестр, в деяких випадках балет, з іншого - до мови сценічної дії додається складна семіотична система - мова музики. Розглянуто провідні принципи організації музичного тексту в хорових і ансамблевих оперних сценах. Показано, що осередком оперної семантики Моцарта є феномен ансамблевості - як комплекс, що включає в себе сольні, хорові та ансамблеві сцени. Даний феномен яскравіше інших музично-виконавських оперних форм демонструє перетворення безпосередньої виконавської комунікації в складно-опосередкований умовний художній діалог. Обгрунтовано значення «психологічного контрапункту» Моцарта як підходу до образного відтворення в музиці почуттів і взаємин героїв.

Визначено передумови, предметні підстави, методичні принципи музикознавчої інтерпретації явища кохання та шляхів його втілення в музиці. Розкрито питання діалогічної природи образу кохання в музиці, жанрово-стильової двоїстості втілення теми кохання в оперній творчості. Розглянуто жанрово-естетичні тенденції інтерпретації теми кохання в європейській опері, що дозволяє визначати парадигматичні аспекти теми кохання в її оперному втіленні та у єдності з актантною моделлю оперного жанру. Введено до музикознавчого обігу поняття актантної моделі оперного жанру, що допомагає теоретичній формалізації персонажно-ролевого змісту оперної дії, яке відображається у музичній мові опери і дозволяє залучати останню до концептуальної сфери кохання. Доведено значення ліричного як естетичної та музично-інтонаційної домінанти образу кохання в опері, розкрито явище "мовної концептуалізації" феномену кохання в європейській опері романтичного напряму. На основі вивчення музикознавчого дискурсу становлення та еволюції оперного жанру, типологічних рис оперної поетики та творчості західноєвропейських та російських композиторів, твори яких складають основу репертуару китайських оперних співаків (О. Бородіна, Х.-В.Глюка, Ш. Гуно, К.-М. Вебера, Д. Верді, Р. Вагнера, К. Монтеверді, М. Мусоргського, Г. Перселлі, Дж. Пуччіні, М. Римського-Корсакова, П. Чайковського) висвітлено історико-типологічний контекст розвитку теми кохання в опері, а також розкрито взаємозумовленість та взаємодію духовно-змістового, жанрово-естетичного та стильового аспектів явища кохання в оперній музиці.

Вперше у вітчизняному музикознавстві проблему оперного героя розглянуто в контексті музично-естетичної теорії та у проекції на явище ліричного; виявлень безпосередній взаємозв'язок ліричної спрямованості оперної семантики і специфічного призначення героя в опері. Уперше поставлено питання про своєрідність жанрового синтезу в опері як здійснюваного на основі мелодрами. Розглянуто феномен мелодрами як композиційний та смисловий еквівалент явища лоперності» в музиці та в музичній мові. Визначено природу оперної мелодійності - як текстової галузі музики, що зумовлює особливості оперної драматургії. Виявлено своєрідність інтерпретації образу ліричного героя в російській опері в її класичних взірцях, особливе призначення басових і баритонових партій в оперних творах російських композиторів у їх зв'язку з образом ліричного героя. Досліджено теоретичне значення розвитку музикознавчої теорії героя у її спорідненості з проблемою ліричного як естетичної парадигми музики. Увагу преділено утворенню нового контексту вивчення жанрової форми опери та оперної мови як музично-текстологічного феномена.

Розроблено стратегію вокально-сценічної інтерпретації, виявлено й описано її складові, визначено етапи в процесі роботи над твором. Розглянуто типологічні риси жанру моноопери XX ст., на їх основі здійснено корекцію алгоритму створення вокально-сценічної інтерпретації. В плані жанрової генези окреслено магістралі, які визначають напрям і особливості становлення жанру і обумовлюють специфіку композиторського рішення (комплекс жанрових ознак, що становить неповторність моноопер). Досліджено категорію персонажної особистості стосовно жанру моноопери, виявлено її значущість в процесі вокально-сценічної інтерпретації. Розглянуто явище поліперсонажності й особливості його прояву в моноопері. Проведено розгорнутий аналіз моноопер Ф. Пуленка "Голос людський" і В. Губаренка "Листи кохання" згідно зі сформульованими етапами вокально-сценічної інтерпретації: виявлено специфіку персонажної особистості їх героїнь, досліджено закономірності драматургії творів, розкрито специфіку їх часових параметрів. Проаналізовано особливості розвитку вокальної інтонації відповідно до розгортання змістовно-смислового плану, виявлено специфіку інтонаційного фонду вокальних партій, закономірності розвитку інтонації. На прикладі постанов різних театрів та виконавських версій визначено основні напрямки вокально-сценічної інтерпретації.

Введено поняття "танцювальний комплекс", "танцювальна система", у теоретичному та історичному ракурсі проаналізовано елементи, що складають ці поняття та досліджено процес їх формування. Вперше розглянуто витоки та сутність танцювальних рухів, принципи їх втілення в оперно-сценічному жанрі відповідно до генетичного зв'язку з ментальністю певної національної школи. Розглянуто розвиток різних танцювальних комплексів як внутрішніх жанрових елементів, що впливають на цілісну драматургію оперного твору. Обгрунтовано поняття "сюїтної танцювальної форми", "малої танцювальної форми", "великої танцювальної форми", "танцювального жанрового синтезу", "коду танцю" та "ментального коду танцю". Досліджено специфічні особливості впливу народно-сценічного танцювального комплексу на становлення та розвиток оперно-театрального мистецтва України. Виявлено органічний зв'язок танцю з ментальністю українського народу, її вплив на конкретні танцювальні жанри (козак, гопак, козачок, хороводи), які використовують композитори в опері та інших сценічних жанрах.

Вивчено жанрову традицію французької ліричної опери. Узагальнено наукові положення та спостереження, які стосуються opéra lirique у музикознавчій літературі. Розглянуто 15 французьких ліричних опер Ш. Гуно, А. Тома, Ж. Бізе, Ж. Массне, Л. Деліба, К. Дебюссі. З методологічних позицій сучасної лібретології (термін Г. Ганзбурга) переглянуто стереотипні оціночні судження щодо ідейного рівня французької ліричної опери, чому сприяє порівняльна характеристика лібрето цих творів з їх літературними першоджерелами. Зроблено висновок щодо дбайливого ставлення лібретистів до оригінальних художніх текстів. Визначено семантичну сутність жанру, яка полягає у домінуванні ліричного начала, та притаманній йому поетиці станів. Виявлено константні фабульно-сюжетні та композиційно-драматургічні засади opéra lirique, що реалізуються у динаміці конкретних художніх рішень, розкрито характер динаміки її жанрової традиції.