Індекс рубрикатора НБУВ: Щ317.413(4Укр)5 + Щ313(4Укр)5-81

Рубрики:

Історія опери

Історія музики

Шифр НБУВ: Ж27482 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто особливості відбиття сюжету "Майської ночі" М.Гоголя в операх М.Лисенка та П.Сокальського, а також процесу формування української музичної гоголіани як частини загальної панорами історії української опери в культурно-історичному контексті доби. Висвітлено проблеми українського у М.Гоголя, визначено причини популярності сюжетів його "Вечорів на хуторі біля Диканьки" у композиторів.

Рассмотрены особенности отражения сюжета "Майской ночи" Н.Гоголя в операх М.Лисенко и П.Сокольского, а также процесса формирования украинской музыкальной гоголианны как части общей панорамы истории украинской оперы в культурно-историческом контексте эпохи. Освещены проблемы украинского у Н.Гоголя, определены причины популярности сюжетов его "Вечеров на хуторе возле Диканки" у композиторов.

Розглянуто хорові сцени у порівнянні з образним світом твору у контексті специфічного розподілу двох паралельних планів - світу реальних та світу фантастичних персонажів.

Рассмотрены хоровые сцены в сравнении с образным миром произведения в специфическом распределении двух параллельных планов - мира реальных и мира фантастических персонажей.

The choral scenes in matching with a figurative world of product in specific allocation of two parallel schedules - world actual and world of the fancy characters are surveyed.

Дисертацію присвячено питанням музично-сценічної творчості М.В.Лисенка, яка розглядається у повному обсязі. Розроблено новий теоретичний напрямок, який грунтується на категорії "картина світу". Встановлено, що "Наталка-Полтавка" - твір культури усного типу в межах авторської творчості, інваріант жанру співогр, який є національним жанром професійної музично-театральної культури України. Твір "Сапфо" вперше розглядається як нова художня концепція "відкритої картини світу". Аналізується клавір "Тараса Бульби" як самодостатній твір М.Лисенка. Пропонується загальна періодизація творчості композитора, вказується на її залежність від процесу національної самоідентифікації ХІХ ст. та історико-культурної ситуації ХХ ст.

Розглянуто ліризм як жанрову основу оперних творів і жанрово-стильову особливість української школи оперного співу. Визначено зміст категорії "лірика" та похідних від неї понять естетики, літературознавства та музикознавства. Вивчено особливості духовної культури України, національного художнього менталітету. Розглянуто аспект втілення образів ліричної модальності в оперному мистецтві Європи й України. Виявлено взаємозв'язки між українським оперним вокалом і попередніми історичними жанровими стилями співу (візантійським культовим співом, народним інтонуванням творів лірико-епічного жанру, стилем італійського бельканто). Проаналізовано властивості вокального мистецтва видатних українських оперних співаків, зокрема, О.Мишуги, С.Крушельницької, Б.Гмирі. Установлено специфіку втілення ліричної образності. Розроблено принципові положення педагогічного методу виховання вокалістів, які базуються на артистичному та педагогічному досвіді видатних оперних співаків України та враховують специфічну лірикоцентричність національного художнього менталітету.

Досліджено становлення нового жанрового різновиду опери - акапельної хорової опери в контексті стилістичних та жанрових пошуків останньої третини XX ст. в українській музиці. Висвітлено специфіку використання фольклорних джерел (зокрема архетипних) українськими композиторами, виявлено їх вплив на типові жанрово-стилістичні моделі. Визначено стильові тенденції в творчості вітчизняних композиторів; висвітлено оригінальну модифікацію жанрової парадигми опери у процесі еволюції її різновиду - акапельної хорової опери. Застосовано новий методологічний підхід щодо аналізу драматургії музичних творів, виявлено специфічні закономірності у її зразках. Досліджено хорову акапельну оперу "Золотослов". Окреслено концепційні засади стилістики Л.Дичко та багаторівневі зв'язки її творчості з українським фольклором у контексті сучасних композиторських пошуків. Висвітлено специфічні прояви музичного мислення, характерні для останніх десятиліть минулого століття, що суттєво доповнює уявлення про активні чинники сучасної музичної творчості.

Проаналізовано неофольклорний напрямок розвитку українського музичного театру кінця XX - початку XXI ст. Вперше проведено комплексне дослідження фольк-опери Є.Станковича "Цвіт папороті" в аспекті цілісності її словесно-музичного та сценічно-виконавського змісту. Розкрито сутність поняття оперний неофольклоризм й охарактеризовано його індивідуально-стилістичні музичні вияви у творчості композитора. Виявлено та охарактеризовано основні жанрові ознаки "Цвіту папороті" Є.Станковича як особливого, новаторського та етапного для свого часу мистецького явища. Встановлено стильову логіку формування національного варіанта неофольклористичного напрямку в сучасній українській музиці. Проведено змістовні історичні паралелі з музичними театром Б.Бартока, І.Стравінського, К. Орфа, М.Равеля, Л.Яначека. Встановлено нерозривний зв'язок фольк-опери з національною музично-театральною традицією М.Лисенка, М.Леонтовича, Б.Лятошинського. Визначено якісні стильові ознаки оперного неофольклоризму Є.Станковича, що утверджується шляхом використання комплексних поліжанрових технологій сценічної театральної форми.

Висвітлено феномен українського оперного мистецтва (ОМ) в історії національної художньої культури другої половини XIX - першої третини XX ст. Охарактеризовано соціокультурний простір України означеного часу, передумови виникнення українського ОМ, а також процес формування національного ОМ у другій половині XIX ст. і проблеми його розвитку у першій третині XX ст. Розглянуто оперну творчість українських композиторів, особливості оперних лібрето, режисерських постановчих рішень і сценографії, вокальну майстерність відомих оперних співаків. Проаналізовано сценічну долю оперних творів, їх значення для подальшого розвитку національного ОМ. Увагу приділено діяльності провідних українських оперних театрів даного періоду.

Проаналізовано діяльність Одеського національного театру опери та балету 1810 - 2005 рр. Визначено провідні хронологічні та жанрово-стильові параметри діяльності Одеського театру. Здійснено цілісний метод вивчення історії оперного театру. Систематизовано основні факти історії театру. Виокремлено явище антрепризи та визначено його актуальність щодо явища менеджменту сьогодні. Визначено основні жанрово-стильові пріоритети та тенденції оперної діяльності театру. Досліджено тісні зв'язки італійської й української оперних традицій у формуванні та розвитку принципів творчої діяльності Одеського театру, музично-стильова спорідненість італійської й української оперних шкіл. З'ясовано принципову важливість для Одеського оперного театру творчості B.C. Губаренка як стильової парадигми сучасної української опери.

Вперше досліджено розвиток українського оперного мистецтва 1860-х рр. - першої третини XX ст. у вітчизняній історії та теорії культури в аспекті виявлення загальної логіки та головних соціокультурних чинників його історичного становлення. Виокремлено рівні вивчення українського оперного мистецтва: філософсько-культурологічний, історіографічний та історичний, етнокультурний, жанровий, сюжетно-тематичний, музично-критичний. Визначено описово-характеристичну (дескриптивну) та ціннісно-узагальнювальну сторони наукового вивчення - відтворення історичного оперно-мистецького процесу. Виявлено основні сфери практично-творчого досвіду українського оперного театру, зокрема, розкрито роль лібрето, словесно-літературної сторони оперного твору, особливості оперної режисури та специфіку інтерпретації українських оперних творів українськими режисерами, еволюційні особливості оперної сценографії у постановках українського оперного репертуару на театральних сценах у досліджуваний період.

Розроблено стратегію вокально-сценічної інтерпретації, виявлено й описано її складові, визначено етапи в процесі роботи над твором. Розглянуто типологічні риси жанру моноопери XX ст., на їх основі здійснено корекцію алгоритму створення вокально-сценічної інтерпретації. В плані жанрової генези окреслено магістралі, які визначають напрям і особливості становлення жанру і обумовлюють специфіку композиторського рішення (комплекс жанрових ознак, що становить неповторність моноопер). Досліджено категорію персонажної особистості стосовно жанру моноопери, виявлено її значущість в процесі вокально-сценічної інтерпретації. Розглянуто явище поліперсонажності й особливості його прояву в моноопері. Проведено розгорнутий аналіз моноопер Ф. Пуленка "Голос людський" і В. Губаренка "Листи кохання" згідно зі сформульованими етапами вокально-сценічної інтерпретації: виявлено специфіку персонажної особистості їх героїнь, досліджено закономірності драматургії творів, розкрито специфіку їх часових параметрів. Проаналізовано особливості розвитку вокальної інтонації відповідно до розгортання змістовно-смислового плану, виявлено специфіку інтонаційного фонду вокальних партій, закономірності розвитку інтонації. На прикладі постанов різних театрів та виконавських версій визначено основні напрямки вокально-сценічної інтерпретації.

Рассмотрен творческий путь режиссера, народного артиста Украины Ю. Чайки, который работал в академических и национальных театрах оперы и балета Одессы, Днепропетровска, Донецка, преподавал в Оперной студии Днепропетровской академии музыки им. М. Глинки. Освещена общественная деятельность Ю. Чайки в должности председателя Днепропетровского межобластного отделения Национального союза театральных деятелей Украины.

Проведено аналіз стилістичних ознак фортепіанних творів Михайла Вериківського у контексті композиторських пошуків середини XX століття. Окреслено визначальні особливості стилістики та семантики фортепіанних творів митця різних періодів творчості. Розглянуто цикл "Волинські акварелі" як один із прикладів композиторського мислення Михайла Вериківського.

Досліджено біографію А. П. Чехова в аспекті зв'язків письменника та драматурга з музикою та узагальнено функції музичного начала його творчості. Уперше проаналізовано всі опери українських композиторів періоду 1963 - 2002 рр., створених за сюжетами А. П. Чехова: "Ведмідь" і "Пропозиція" Л. Грабовського; "Віронька", "Водевіль" і "Ми спочинемо" Ю. Іщенка, "Палата № 6" В. Зубицького; "Смерть чиновника" Г. Толстова; "Ведмідь" І. Губаренко, "Сліпа ластівка" (перший епізод "Червона пустеля" О. Щетинського). Розроблено критерії періодизації зазначених опер. Розроблено періодизацію, яка дозволила розподілити вивчені опери на три періоди та простежити їх розвиток у зв'язку з загальносвітовими, соціально-політичними тенденціями. Обгрунтовано значення українських опер на чеховські сюжети в контексті культурно-історичного процесу останньої чверті ХХ ст.

Подано інформацію про основоположника української класичної музики М. В. Лисенка, життя і творчість якого пов'язані з Рівненщиною. Вміщено архівні документи, що свідчать про перебування його в цьому краї. Увагу приділено численним концертам та імпрезам на пошанування композитора впродовж XX ст. і в незалежній Україні.

Увагу приділено визначенню літургійної символіки в оперній музиці російських та українських композиторів. Запропоновано системний підхід до аналізу опер, вміст яких включає християнську символіку, елементи богослужіння. Зазначено, що його специфіка виявлена на рівнях сценічної композиції, драматургії та жанрово-інтонаційної концепції творів. На матеріалі чотирнадцяти опер виявлено сфери реалізації християнської символіки (загальна ідея, драматургія, музичні прийоми, текст лібрето) та ключові релігійно-етичні проблеми (совість, любов, обраний шлях). Здійснено комплексний аналіз опер російських та українських композиторів, виявлено їх ідейні та стильові зв'язки з концепцією перетворення (Преображення), воскресіння, з християнськими таїнствами, обрядами, елементами богослужіння, з певними релігійно-етичними настановами, авторськими інтерпретаціями християнських символів, наявність цитат і алюзій на богослужбові тексти, на житія святих, псалмів, молитов тощо. На основі аналізів творів сучасних російських (Р. Щедрін) та українських (О. Козаренко, О. Щетинський, Л. Дичко) композиторів виснувано, що оперне мистецтво кінця XX - початку XXI ст. набуває рис самобутності, суттєво оновлює музично-мовні можливості оперного жанру з одного боку, з іншого - демонструє звернення до християнських основ культури, до літургійної символіки, до етичних цінностей, що пов'язані з відродженням релігійності та самосвідомості.

Висвітлено проблему режисерського втілення музичної вистави на театральних сценах у контексті постановок опер Віталія Кирейка: драми-феєрії «Лісова пісня», романтичної опери-драми «У неділю рано…», гротесково-сатиричної феєрії «Марко в пеклі», камерно-комічної опери «Вернісаж на ярмарку» та опери-драми «Бояриня». Питання розглянуто крізь призму власної режисерської сценічної інтерпретації «У неділю рано…» (2014 р.) та знакових факторів успішності постановки, а саме: сценографічне рішення, пластичний рисунок ролей, потенційний конфлікт при співпраці режисера, диригента та виконавців, що виникають у зв’язку з неоднозначним тлумаченням постановниками композиторського задуму, специфіка роботи над матеріалом з акторами-вокалістами, взаємодія з глядачем. Систематизовано інформацію про втілення опер на театральних сценах України шляхом класифікації архівних матеріалів: з ЦДАЛМУ, Львівського національного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької, кафедри історії української музики Національної музичної академії імені П. І. Чайковського (серед них – невідомі раніше історичні джерела), приватного архіву композитора (рукописи, статті у періодичних виданнях, фотографії з постановок, рецензії на вистави фахівців музичної та театральної галузей, афіші, програмки), а також спогадів самого композитора В. Кирейка, очевидців – глядачів, постановників та виконавців вистав.

Різнобічно досліджено творчість М. Лисенка в історико-культурному контексті XIX ст. з точки зору висвітлення ним козацького міфу. Зроблено аналіз творів М. Лисенка (в ідейно-тематичному та героїко-персональному аспектах), в яких оспівано історичні події Козаччини. Виявлено та проаналізовано вербальні маркери - міфологеми козацького світу — в творах М. Лисенка, а також фольклорні музичні моделі на рівні мелодики та ритму, узагальнено жанрово-стильові фольклорні особливості у втіленні композитором козацького міфу. Здійснено глибокий порівняльний аналіз повісті "Тарас Бульба" М. Гоголя та однойменної опери М. Лисенка стосовно розкриття двома митцями козацького міфу. Уточнено роль М. Лисенка у формуванні модерної національної свідомості українського народу. Узагальнено: наукові знання про міф та міфологічну свідомість; особливості інтерпретації козацької історії та її популяризування українськими романтиками XIX ст.; розкриття поступового накопичення козацького народно-музичного матеріалу, визначення його історичних пріоритетів, ставлення упорядників збірників до козацьких фольклорних джерел (на основі наявної дослідницької літератури, а також аналізу збірників українських народних пісень та дум XIX ст.). Запропоновано власне трактування поняття "козацький міф" у контексті музичної культури. За основу для аналізу розглянуто аранжування козацьких пісень, записи українських дум, камерно-вокальні, хорові, інструментальні та оперні твори (зокрема "Тарас Бульба") М. Лисенка на козацьку тематику.

Здійснено аналіз публіцистичних матеріалів Остапа, Нестора, Меланії Нижанківських, присвячених концертним виступам С. Крушельницької початку ХХ сторіччя. Розглянуто рецензії, опубліковані в галицьких часописах "Діло" та "Назустріч". Охарактеризовано особисті творчі контакти композиторів Остапа і Нестора Нижанківських. Визначено джерелознавчу цінність газетних статей яскравих представників родини Нижанківських для історіографії української культури.

Досліджено жанрову своєрідність дитячої опери XX – початку XXI ст. Розширено відомості про передумови появи цього феномену. Узагальнено результати наукових досліджень щодо широкого кола питань стосовно жанру, що вивчається. Виявлено термінологічні розбіжності у працях вчених різних національних шкіл, внаслідок чого запропоновано «дитячу оперу» вважати «зонтичним терміном» (В. Руф), що об’єднує два жанрових різновиди – оперу для дітей-виконавців та оперу для дітей-слухачів, кожна з яких отримує визначення.