Роботу присвячено вивченню особливостей лірницьких, козацьких, рекрутських, чумацьких, ліричних, весільних, дитячих і колискових, а також заробітчанських та емігрантських пісень. Значну увагу приділено колядкам, щедрівкам, веснянкам та гаївкам.

Висвітлено проблеми збереження фольклорно-етнографічного оригіналу народного танцю у творчій праці балетмейстерів кінця XIX - початку XX ст.

Обговорено шляхи реалізації та перспективи розвитку хореографічної освіти, проблеми народної хореографії, народно-сценічного танцю як одного із основних засобів виразності хореографічного мистецтва. Охарактеризовано систему організації навчального процесу хореографів Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв.

Обсуждены пути реализации и перспективы развития хореографического образования, проблемы народной хореографии, народно-сценического танца как одного из основных средств выразительности хореографического искусства. Дана характеристика системы организации учебного процесса хореографов Государственной академии управляющих кадров культуры и искусства.

Розглянуто найбільш яскраві описи танцювальних сцен у творчості Т.Шевченка, визначено їх характер. Визначено ставлення поета до мистецтва танцю і місце даного питання в його житті та творчості. Зазначено, що Т.Шевченко володів своєрідним стилем опису танцювальних сцен та самих танців. Простежено роль та функцію народної хореографії в суспільному житті українського народу.

Рассмотрены наиболее яркие описания танцевальных сцен в творчестве Т.Шевченко, определён их характер. Определено отношение поэта к искусству танца и место данного вопроса в его жизни и творчестве. Указано, что Т.Шевченко владел своеобразным стилем описания танцевальных сцен и самих танцев. Прослежена роль и функция народной хореографии в общественной жизни украинского народа.

У контексті категорії національної вдачі та її соціально-психологічних аспектів (ерос, етос і рекреація) розглянуто накопичений (переважно в пам'яті) впродовж більш, ніж тридцятилітнього фольклористичного досвіду матеріал з даної теми на прикладі танцювально-інструментально-приспівкових та побутових ситуацій і рефлексій, спостережених автором особисто за польових умов.

В контексте категории национального характера и его социально-психологических аспектов (эрос, этос и рекреация) рассмотрен собранный (преимущественно в памяти) на протяжении более чем тридцатилетнего фольклористического опыта материал по данной теме на примере танцевально-инструментально-припевных и бытовых ситуаций и рефлексий, возникших от их наблюдения автором лично в полевых условиях.

Розглянуто самобутні художні твори Л.Українки, які містять відомості з пісенно-танцювального фольклору українців: "Приязнь", "Лісова пісня", "Розмова". Зазначено, що поетеса записувала народні пісні, ігри та казки Волині протягом усього свого творчого життя, була добре обізнана з музичним письмом, тому її фольклорні записи є цінними для сучасних дослідників-фольклористів та етномузикознавців.

Рассмотрены самобытные художественные произведения Л.Украинки, содержащие сведения с песенно-танцевального фольклора украинцев: "Приязнь", "Лесная песня", "Разговор". Указано, что поэтесса записывала народные песни, игры и сказки Волыни на протяжении всей своей творческой жизни, была хорошо осведомлена с музыкальным написанием, поэтому ее фольклорные записи являются ценными для современных исследователей-фольклористов и этномузыковедов.

Дисертація присвячена поетичній мові українського танцю, його лексиці, морфологічній структурі, історичному розвитку, еволюції, шляхів збагачення. Вперше не лише у вітчизняній, але й у світовій науці подається повна уніфікація та класифікація національної лексики.

Досліджено творчість засновника концепції українського народного балету В. К. Авраменка. Розглянуто понятійний і методологічний апарат, необхідний для парадигмальних параметрів у вивченні художньої (балетмейстерської) творчості В. Авраменка, культурно-історичні умови його становлення як митця, зміст концепції "український народний балет", яка була для нього засадничою, та засоби її художнього втілення. Доведено, що завдяки зусиллям В.К. Авраменка та його учнів український танець у діаспорі 1920 - 1930-х рр. зберіг особливості самобутності та достеменності більше, ніж на батьківщині. Показано розбіжності ідеологічного та художнього спрямування в обробці танцювального фольклору, які в Україні призвели до занепаду сучасної народної хореографії та витіснення з неї фольклорних зразків.

Висвітлено та систематизовано мистецько-педагогічні ідеї К.Василенка. Здійснено цілісний науковий аналіз його діяльності. Розкрито внесок педагога до сфери дослідження української танцювальної лексики, розвитку української народної хореографії та функціонування хореографічних колективів. Визначено та теоретично обгрунтовано основі етапи становлення та розвитку української народної хореографії в його спадщині та діяльності. З'ясовано й охарактеризовано основні чинники формування педагогічних поглядів і світоглядні позиції К.Василенка, узагальнено досвід його діяльності на посаді завідувача кафедри хореографії Київського державного інституту культури, у самодіяльних танцювальних колективах, що дозволило обгрунтувати його дидактичну концепцію та висвітлити перспективні напрями використання творчого доробку педагога за сучасних умов.

Здійснено комплексне аналітичне дослідження танцювальної символіки українського народного танцю в історичному контексті. Запропоновано теоретичне узагальнення стосовно проблематики пластичного символу. Проаналізовано найбільш традиційні побудови та хореографічну лексику українського народного танцю. Наведено інтерпретацію орнаментальних мотивів ужиткового мистецтва як графічного "запису" символічних структур танцю, здійснено класифікацію танцювальної символіки за образно-семантичними ознаками. Пластична мова української народної танцювальної культури є синтезом певних елементів, а саме: руху, малюнку, художнього образу, що відіграють роль символічної форми вираження смисложиттєвих домінант людського буття.

На підставі аналізу наукових джерел обгрунтовано, що історико-культурний аналіз української народної хореографічної культури XX ст. може бути реалізовано у трьох напрямках: функціональному, лексико-семантичному та концептуально-теоретичному, - а аналіз її розвитку здійснено в аспектах: український народний танець у побуті, у контексті розвитку драматичного театру, як самостійний твір мистецтва, у контексті становлення та розвитку української хореографічної освіти. Розглянуто лексичні, жанрові, стилістичні інновації у процесі їх взаємодії з існуючими традиціями українського народного танцю на фоні його становлення та розвитку як культурно-мистецького феномену.

На підставі вивчення наукових джерел та сучасної мистецької практики комплексно проаналізовано синтез мистецтв у сценічній хореографії як самостійну наукову проблему. Обгрунтовано поняття синтезу мистецтв ХХ ст. як процес взаємодоповнення та взаємодії мистецтв відповідно до особливостей художнього світосприйняття ХХ ст. Визначено тенденції розвитку процесу синтезу мистецтв в українській сценічній хореографії. Розглянуто особливості жанрового синтезу в українському сценічному хореографічному мистецтві кінця ХХ ст. Узагальнено сценічно-хореографічний досвід у контексті масової культури в Україні.

Розглянуто народне хореографічне мистецтво у сучасному соціокультурному просторі України. Розкрито роль національного як базової складової українського народного хореографічного мистецтва. Визначено місце народної хореографії в системі національної культури, її роль у формуванні, збереженні та трансляції національно-культурних цінностей. На основі теорії поколінь Штрауса - Хоува здійснено уточнення концепту "цінності" у контексті досліджень народного хореографічного мистецтва. Згідно з теорією поколінь, яка вказує на змінність та циклічність базових цінностей суспільства, визначено соціокультурні функції українсько народної хореографії, висвітлено сучасний стан та змальовано перспективи збереження і трансляції національно-культурних цінностей засобами хореографічного мистецтва. Окреслено місце фестивального руху та хореографічної освіти як засобів репрезентації та актуалізації національно-культурних цінностей. Відзначено роль особистості як дієвого чинника розвитку української народної хореографії.

Висвітлено постать В. Верховинця як українського хореографа та науковця, який перший порушив питання про створення українського національного класичного балету на основі фольклорного матеріалу. Проаналізовано досягнення В. Верховинця та їх значення у становленні та розвитку українського народного танцю.

Розглянуто питання сучасних виховних можливостей до обрядового сценічного танцю.

Рассмотрены вопросы современных воспитательных возможностей обрядового сценического танца.

Devoted the questions of modern educate possibilities to a ceremonial stage dance.

Індекс рубрикатора НБУВ: Щ325(4УКР)

Рубрики:

Народний танець

Шифр НБУВ: Ж22799 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено основні етапи розвитку народно-сценічного танцю. Розглянуто різні теорії виникнення танцювального мистецтва, досліджено характерні особливості української хореографії. Зроблено висновок, що український народ створив самобутнє хореографічне мистецтво, якому належить одне з чільних місць не тільки у слов'янській духовній культурі, але й у всесвітній. Розкрито жанрову різноманітність, тематику, сюжети та локальні особливості українських народних танців. Досліджено хороводи та сценічні танці, показано їх тематичну спорідненість. Відзначено вплив хореографічної культури російського, білоруського, румунського, чеського, словацького, молдавського й інших сусідніх народів на формування характерних особливостей українського народної хореографії.

Освещены основные этапы развития нароно-сценического танца. Рассмотрены различные теории возникновения танцевального искусства, исследованы характерные особенности украинской хореографии. Сделан вывод, что украинский народ создал самобытное хореографическое искусство, занимающее одно из главных мест не только в славянской духовной культуре, но и во всемирной. Раскрыты жанровое разнообразие, тематику, сюжеты и локальные особенности украинских народных танцев. Исследованы хороводы и сценические танцы, показана их тематическую родственность. Показано влияние хореографической культуры российского, белорусского, румынского, чешского, словацкого, молдавского и других соседних народов на формирование характерных особенностей украинской народной хореографии.

Проведено дослідження українського танцю у безпосередньому зв'язку з особливостями національної культури, а також у контексті умов побутування, звичаїв. Зроблено висновок, що український народ створив самобутнє хореографічне мистецтво, якому належить одне з чільних місць не лише у слов'янській духовній культурі, але й всесвітній. Розкрито жанрову різноманітність, тематику та сюжети українських народних танців, проаналізовано їх локальні особливості.

Проведено исследование украинского танца в непосредственной связи с особенностями национальной культуры, а также в контексте условий существования и обычаев. Сделан вывод, что украинский народ создал самобытное хореографическое искусство, которому принадлежит одно из главных мест не только в славянской духовной культуре, но и всемирной. Раскрыты жанровое многообразие, тематики и сюжеты украинских народных танцев, проанализированы их локальные особенности.

Виявлено основні зміни способів репрезентації образу українського танцю у мас-медійному просторі України новітньої доби. Зазначено, що у перше десятиліття спостерігалась стійка тенденція до зникнення тематичних програм, присвячених українському танцю, трансляцій концертів колективів народного танцю, активне проникнення сучасного танцю на екрани. Від початку 2000-х рр. робляться регулярні спроби відродити інтерес до українського танцю за допомогою телевізійних шоу, але це часто призводить до спотворення його художньо-естетичних основ. Елементи українського народного танцю у практиці гумористичних шоу перетворюються на кітч, що формує неадекватне уявлення про танець та національну культуру українців. В останнє десятиліття відбувається експансія специфічних форм медіа в мережі інтернет, що потребує потужних заходів, спрямованих на популяризацію українського танцю через ютуб канали, блоги та ін.

Досліджено естетику українського народного традиційного танцю крізь призму семіотичного аналізу. Акцентовано увагу на тому, що він є носієм сутнісних естетичних цінностей, які закодовані у пластичних символах хореографічної дії. Традиційний танець розглядається як процес естетичної комунікації людини з найважливішими цінностями її життя. Проводиться аналіз естетичного змісту українських народних традиційних танців, зокрема гаївки "Зайчику, зайчику", парного "Роман" та жартівливого "Шевчик".