Досліджено проблему семантики басового вокалу, яка склалася в оперній класиці XIX - XX ст. у контексті архаїчних засад чоловічого співу у низькому регістрі, у взаємозв'язку з культово-містеріальною практикою Європи та Китаю. Наголошено на наявності мислительного порубіжжя міфологічно-релігійного синкрезису та раціоналізму у філософії пантеїзму, що зумовлило ідеологічний контекст втілення оперного вокалу на "штучному" диханні, а також розкриття повноти прояву можливостей людського голосового звучання. Обгрунтовано двоїсту природу вокального мистецтва, наявну у басовому вокалі, а саме: похідність від містеріальної-релігійної, ритуально-церемоніальної сфер та одночасно представництво світської театральної природи співу. Значну увагу приділено аспекту використання достоїнств виразного співу басів у давньоцерковній традиції в операх російських композиторів і взаємопов'язаних з цим виразним комплексом творів західноєвропейських авторів. Значну увагу приділено архетиповим, співвідносним з міфологемами Сходу, образно-сюжетним розкладам опер М.Глінки, О.Бородіна, М.Лисенка.

Звернено увагу на потребу вивчення артистичної індивідуальності українських балерин, від якої залежить якісний рівень розвитку балетного мистецтва і міра вирішення майстрами танцю актуальних ідейно-естетичних завдань. Появу творчих індивідуальностей слід розглядати як показник художнього прогресу духовної культурита інтелектуальний чинник її розвитку. Розкрито особливості артистичної індивідуальності таких відомих танцівниць українського балету, як В. Калиновська, О. та В. Потапови, і. Задаянна, О. Філіп'єва. Їхня артистична індивідуальність є виявом здібностей до пошуку неординарного рішення творчого завдання, перевтілення і створення нових образів. Завдяки їх творчості український балет відкрився для світу новими можливостями.