Розкрито фольклорні витоки у художній спадщині західноукраїнських митців кінця ХІХ - першої третини ХХ ст., проаналізовано їх вплив на сучасний соціокультурний процес. Висвітлено індивідуальну та локальну виконавську стилістику Карпатської сопілкової музики, національні джерела та суспільно-громадську тематику у мистецькій спадщині визначного українського композитора С.Людкевича наприкінці ХІХ - у першій третині ХХ ст. Розглянуто питання формування складів оркестрів народних інструментів та напрями їх діяльності в Україні у 1920 - 1950 рр., інтерпретації оцінки національних героїв українського лялькового вертепу. Визначено зовнішні фактори синтезу мистецтв у контексті сучасного культурного досвіду.

Раскрыты фольклорные истоки в художественном наследии западноукраинских художников конца ХІХ - первой трети ХХ ст., проанализировано их влияние на современный социокультурный процесс. Освещены индивидуальная и локальная исполнительская стилистика Карпатской сопилочной музыки, национальные источники и общественная тематика в художественном наследии известного украинского композитора С.Людкевича в конце ХІХ - первой трети ХХ ст. Рассмотрены вопросы формирования составов оркестров народных инструментов и направления их деятельности в Украине в 1920 - 1950 гг., интерпретации оценки национальных героев украинского кукольного вертепа. Определены внешние факторы синтеза искусств в контексте современного культурного опыта.

Досліджено еволюцію східноукраїнського лялькового вертепу на базі семіотико-культурологічного підходу, що дозволило розглянути його як складний знак, а також комплексно осмислити вертеп як вияв української театральної культури та певний світоглядний архетип. Розвинуто положення про типологічні особливості східноукраїнського вертепу в проекції на систему виразних засобів, які в ньому використовуються. На підставі аналізу автохтонних текстів вертепної драми висвітлено трансформацію вертепного жанру в аспекті виявлення його художньо-стильової динаміки. Зроблено висновок, що вертеп є не застиглим явищем видовищної культури, а навпаки, виявляє ресурси для породження якісно нових форм, або трансформується в інші форми театральної культури.

Проведено дослідження соціокультурних вимірів ляльки як символічного двійника людини та проблеми оляльковування людини в сучасному суспільстві. Проаналізовано сутність ляльки стосовно людини, її основні виміри - антропоцентричний та антропоморфний. Виявлено базові передумови розуміння людини та ляльки як двійників у міфо-поетичній та фольклорній традиції. Розглянуто ляльку в історико-культурній ретроспективі, з огляду на проблему її десакралізації. Акцентовано увагу на функціонуванні ляльки в сучасній культурі та проблемі оляльковування людини.

Висвітлено життєвий шлях і творчу діяльність видатного діяча театру ляльок України другої половини XX ст., режисера, художнього керівника та директора Харківського театру ляльок ім. Н.К. Крупської, засновника першої в Україні професійної школи лялькарів, віце-президента Радянського центру Міжнародної спілки діячів театру ляльок, народного артиста України В.А. Афанасьєва. На прикладі його творчої біографії досліджено історію розвитку Харківського театру ляльок, заснованого у 1919 р. та усього мистецтва театру ляльок України 1950 - 1980-х рр. Наведено статті, виступи, доповіді та листи В.А. Афанасьєва, а також спогади про нього його колег, соратників та учнів.

Освещены жизненный путь и творческая деятельность выдающегося деятеля театра кукол Украины второй половины XX в., режиссера, художественного руководителя и директора Харьковского театра кукол им. Н.К. Крупской, основателя первой в Украине профессиональной школы кукловодов, вице-президента Советского центра Международного союза деятелей театра кукол, народного артиста Украины В.А. Афанасьева. На примере его творческой биографии исследована история развития Харьковского театра кукол, основанного в 1919 г. и всего искусства театра куокол Украины 1950 - 1980-х гг. Рассмотрены статьи, выступления, доклады и письма В.А. Афанасьева, а также воспоминания о нем его коллег, соратников и учеников.

Висвітлено підходи до визначення поняття "театр ляльок". Розкрито відому в літературі періодизацію історії театру ляльок. Аргументовано авторське виокремлення періоду відродження театру ляльок як виду мистецтва і зміщення акценту з театру ляльок для дорослих на театр ляльок для дітей у ХХ ст. Досліджено театр ляльок як громадське явище. Розкрито естетичні і педагогічні завдання театру ляльок у 1920 - 1990-х рр. Акцентовано увагу на напрямах роботи та високому освітньому і виховному потенціалі вистав театру ляльок на сучасному етапі. Розкрито естетичні і педагогічні завдання театру ляльок у 1920 - 1990-х рр.

Проаналізовано творчі пошуки режисерів театру ляльок України останньої чверті XX ст. Визначено їх вплив на формування нових виражальних засобів театру ляльок України. Досліджено складові процесу оновлення, виявлено гальмівні та стимулювальні фактори формування багатоскладової виражальної системи театру ляльок. Зазначено, що відпрацьована роками естетика театру ляльок ширмового, або однорідного, або "закритого прийому", що спиралася на реалістичні традиції театрального мистецтва, зазнала руйнівного впливу молодого покоління митців, які трансформували сам жанр театру ляльок, розвинувши принципово інакшу виражальну систему. Доведено, що пошуки режисерів театру ляльок України, хоча й з певним часовим відставанням, спираючись на глибокі естетико-художні засади і світоглядні концепти, пролягали цілком у руслі загальноєвропейських процесів та обумовили новий етап розвитку лялькового театру в Україні.

Проаналізовано діяльність Міжнародного фестивалю театрів ляльок "Подільська лялька", який проводиться Вінницьким академічним обласним театром ляльок. Розглянуто динаміку фестивалю від його заснування, жанрову специфіку й тематику фестивальних програм. Визначено місце і роль фестивалю в культурно-мистецькому й театральному житті Вінниччини та його значення у розвитку сучасного українського театрального мистецтва.

Висвітлено творчий аспект діяльності Івано-Франківського академічного обласного театру ляльок імені Марійки Підгірянки протягом першого двадцятиліття незалежності української держави (1990 - 2011 рр.). Осмислено особливості репертуарної політики, місце та роль творів української класики і традиційного українського фольклору в її формуванні, художньо-естетичні й виховні функції театру в новому соціокультурному контексті. Проаналізовано фестивальну і гастрольну діяльність театру, його взаємозв'язки з театрами України та Європи.