Вперше в українській і світовій історіографії проведено дослідження ролі та значення буддійської церкви у виникненні та розвитку національно-визвольного руху монгольських племен на початку XX ст. Розглянуто особливості поширення буддизму в Монголії, визначено соціальні функції монгольської церкви та місце релігійного фактора у політичному житті країни. Проаналізовано основні етапи монгольського національно-визвольного руху на початку XX ст. і політичну діяльність далай-лам. Досліджено зовнішню політику Японії, Росії та Китаю щодо колонізації Монголії. Висвітлено революційні події 1911 р. і особливості впровадження теократичної монархії в країні.

Впервые в украинской и мировой историографии проведено исследование роли и значения буддийской церкви в возникновении и развитии национально-освободительного движения монгольских племен в начале XX ст. Рассмотрены особенности распространения буддизма в Монголии, определены социальные функции монгольской церкви и место религиозного фактора в политической жизни страны. Проанализированы основные этапы монгольского национально-освободительного движения в начале XX ст. и политическая деятельность далай-лам. Исследована внешняя политика Японии, России и Китая относительно колонизации Монголии. Освещены революционные события 1911 г. и особенности установления теократической монархии в стране.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э350.9(5МОН)-103.8

Рубрики:

Буддизм в окремих країнах

Шифр НБУВ: Ж69560 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дисертацію присвячено проблемі впливу буддійської церкви на суспільно-політичні процеси в Монголії в період становлення її державності на початку ХХ ст. Проведено критичний і логічний аналіз соціальних функцій монгольської церкви, показані взаємини духовної та світської еліт, економічний стан країни. Підкреслено визначну роль духовенства в процесі відновлення держави, розбудови її політичних та економічних інститутів. Пропонується на розгляд припущення, що для монгольського суспільства на початку ХХ ст. варіант релігійного лідера в ролі верховного правителя був найбільш прийнятним, беручи до уваги як суцільну клерикалізацію всіх сфер життя, так і відсутність єдності в середовищі монгольської аристократії. Дається об'єктивна оцінка політичній діяльності церкви після революції 1921 р., особливо в період 30-х рр., коли вона фактично перетворилася на політичну опозицію в монгольському суспільстві.