Здійснено філософсько-релігієзнавчий аналіз концептуальних основ християнсько-мусульманського богословського діалогу. Зауважено, що на сучасному етапі християнство й іслам мають значний потенціал до відкритості та діалогу. На початку XXI ст. помітний прогрес відносно розуміння пророчого служіння учасників міжрелігійного діалогу. Віднайдено проекти спільного розуміння Слова Божого, явленого у різних священних книгах. Запропоновано нову герменевтику, в якій іудаїзм, християнство та іслам є трьома елементами складної структури єдиного монотеїстичного світогляду. На початку XXI ст. більша увага приділяється відносинам віруючого із Богом, сприйняттю краси світу, яка є відображенням любові Бога до свого творіння. Важливими аспектами діалогу стають визнання принципів гідності людини, релігійної свободи, множинності шляхів до Бога. Ісмаїл аль-Фаруджі був першим ісламським теологом, який свідомо розвивав теоретичні засади діалогу з християнством та іудаїзмом. При цьому іслам був представлений як мета-релігія, що є універсальним цілим, в якому інші монотеїстичні релігії мають віднайти власну повноту. Сучасні ісламські мислителі Ф. Рахман, М. Аркун, Н. Абу Зейд розвивають екуменічну герменевтику, лібералізуючи традиційне уявлення про нествореність Корану. А саме, Коран нестворений у своїй основі, при усній передачі через Мухаммеда і перше покоління мусульман. Цінності та принципи, сповіщені у цьому Корані, - абсолютні. Елементи відносності з'являються при записі Корану та його інтерпретаціях. Така методологія дозволяє зарахувати до ядра ісламу лише гуманістичні цінності та принципи, а мову агресії вважати привнесеною людським елементом при творенні Корану.