Розглянуто роль месіанських уявлень, яку вони відіграють у процесах духовного засвоєння суспільної трансформації, оновлення засад людського буття в світі. Здійснено пошук категорій спільності, ліній збігу основних уявлень про фундаментальну структуру релігійної свідомості. Зроблено висновок, що месіанство є категорією релігійної свідомості в монотеїстичних релігіях, за допомогою якої вона рефлексує невідповідність історично посталих форм суспільного життя його новим духовно-практичним засадам. Висунуто тезу, що завдяки існуванню цієї категорії суспільна свідомість (однією з форм якої є релігія) здатна осягнути необхідність входження в нову систему уявлень, остаточного відокремлення від минулого, але зі збереженням минулого досвіду освоєння світу.

Проведено теоретичне узагальнення та виконано наукове завдання, яке полягає у висвітленні впливу есхатологічних очікувань на транформаційні процеси в Європі. Розкрито витоки есхатологічних очікувань у Західній Європі, які засвідчені пророцтвом Іоанна Богослова та були інструментом впливу Церкви. Проаналізовано роль очікувань кінця світу у формуванні засад модерного часу. Обгрунтовано вплив есхатологічних очікувань на формування сакрального типу державної влади на теренах Східної Європи.

Зроблено спробу проаналізувати проблему смерті й усвідомлення власної смертності у філософській і релігійній традиції. Осмислення проблеми смертності розглянуто як чинник виникнення і становлення есхатологічних вчень релігійного та нерелігійного характеру. Особливими формами есхатологічних візій сучасності є есхатофобія й есхатоманія.

Психоісторик Володимир Ващенко досліджує спільні стратегії конструювання інтелектуальних та медичних біографій трьох знакових представників доби Модерну - Ф Ніцше (1844 - 1900), 3. Фройда (1856 - 1939) та М. Грушевського (1866 - 1934), які радикально переформатували чинне поле європейської гуманітаристики у критичних пунктах філософії, психології та історієписання. Цей радикальний модерністський "гуманітарний проект" було реалізовано ними на межі століть (з 1882 до 1904 рр.) у просторі специфічної релігійності - т. зв "малих есхагологій" - п'янкого вибухового "коктейлю" з "уламків" традиційних сакральних гранд-наративів, "наукових" теорій XIX ст і болючих сюжетів власного екзистенційного досвіду пережитих смертей близьких. Спільний кумулятивний заряд "«малих есхатологій" приводився у дію текстами "нових одкровень" епохи Fіп-dе-Sіесle й підривав традиційну "патріархатну ідеологію". Поява текстів "нових одкровень" трьох знакових персонажів цієї книги виростала з їх персональної кризи - "креативної хворо", пов'язаної з трансгенераційною травмою - тугою за втраченим батьком й не завершеною "роботою скорбот". За абстрактною "смертю Бога""«Отця і Сина") у Ф Ніцше, "вбивством батька сином" ("едіповим комплексом") у 3. Фройда чи бунтом проти "історії як різновиду батьківської генеалогії" (родини Романових) у М. Грушевського стояли трагічні родинні "смертельні історії" з їх фатальними датами і хронологіями "Прив'язка" до цих дат і складала "нумеролегію" "останніх часів" "малих есхатологій" німецького філософа, австрійського психолога й українського історика. Спираючись на теоретичні досягнення у галузі психогенеалогії, насамперед, концепти "синдрому предків" та "ювілейних реакцій" - вивчаються механізми «числової прив’язки", "фіксації" та програмування "останніх часів" (метафізичних та біографічних) трьох великих постатей Модерну.