Розглянуто один з найбільш проблематичних для наукового аналізу творів Т. Шевченка - поема "Марія". Мотивацію твору розкрито у двох основних контекстах: містичному й соціальному. Проаналізовано адекватність постатей євангельського тексту та образів поеми Т. Шевченка. Поет використовує аналогію як засіб для показу переходу від свідомості психологічного до свідомості духовного. Виявлено метафізику поетичної думки самого Шевченка та метафізику мислення головних героїв твору.

Наведено своєрідність образотворення Божої Матері у світлі фольклорно-апокрифічних зв'язків. Проаналізовано великий пласт історіографічних, джерельних матеріалів з цієї проблематики. Розроблено власну методику дослідження - вивчення образу Божої Матері як "поетичну біографію героя” на основі аналізу відображених в апокрифіці важливих подій у житті Богородиці. Розкрито семантику образу Божої Матері в українській народній культурі. Обгрунтовано, що сутність Богородиці як героя апокрифічної словесної традиції (в сюжетах народних легенд, духовних пісень, колядок) виявляє себе в аспектах богообраності, материнського покликання, заступництва.