Висвітлено проблеми щодо офіційних єпархіальних видань як інтегративного типу преси православної церкви. Розглянуто етнічні принципи християнства як основи періодичних видань 1910 - 1917 рр. Визначено засіб синтезування національної та релігійної засад, який є "класичним" для церковної преси. Проаналізовано питання виховної домінанти мистецтва у формуванні релігійно-світоглядних засад суспільства та особистості. Встановлено значення художньої літератури як публіцистичного засобу прищеплення православної моралі. Проведено дослідження критики популярних культурознавчих теорій, вміщених на сторінках церковних часописів даного періоду.

Освещены проблемы относительно официальных епархиальных изданий как интегративного типа прессы православной церкви. Рассмотрены этнические принципы христианства как основы периодических изданий периода 1910 - 1917 гг. Определен способ синтезирования национальной и религиозной основ, который является "классическим" для церковной прессы. Проанализированы вопросы воспитательной доминанты искусства в формировании религиозно-мировоззренческих основ общества и личности. Показано значение художественной литературы как публицистического способа взращивания православной морали. Проведено исследование критики популярных культуроведческих теорий, отраженной в церковных изданиях за данный период.

На підставі нових концептуально-теоретичних і науково-методологічних підходів проаналізовано історіографію, джерельну базу та методологію дослідження процесу впровадження більшовицької моделі державно-церковних відносин в Україні у 1917 - 1930-х рр. Висвітлено стан розробки даної теми у вітчизняній і зарубіжній історіографії та визначено етапи її вивчення. Обгрунтовано методологічні засади наукового дослідження в аспекті концептуального переосмислення усталеної парадигми державно-церковних відносин.

На основе новых концептуально-теоретических и научно-методологических подходов проанализированы историография, источники и методология исследования процесса внедрения большевистской модели государственно-церковных отношений в Украине в 1917 - 1930-х гг. Освещено сотояние разработки данной темы в отечественной и зарубежной историографии, определены этапы ее изучения. Обоснована теоретическая база научного исследования в аспекте концептуального переосмысления устоявшейся парадигмы государственно-церковных отношений.

Проаналізовано проблеми українського православ'я з урахуванням суспільно-політичних процесів в Україні, зокрема динаміки й еволюції внутрішньоцерковних процесів за умов незалежної України. Визначено причини контрадикторності, поляризації православної духовності. Висвітлено шляхи єднання православних церков як фактор національної інтеграції та консолідації суспільства. Розроблено новий підхід щодо з'ясування механізму інституалізації українського православ'я за умов суспільно-політичних перетворень у країні. Показано, що внаслідок демократичних перетворень, розпаду СРСР і утворення незалежної української держави, переходу українського суспільства від тоталітаризму до демократії, інституційний процес в українському православ'ї розвивається у природних, іманентно притаманних потребам релігійних організацій формах. Підсумовано, що дані, які характеризують церковно-інституційний процес в українському православ'ї, значною мірою визначаються особливостями політичного процесу та міжцерковними протиріччями.

Уперше в українській історіографії здійснено спробу дослідити історію православної церкви на Буковині в радянський період. Головну увагу приділено державно-церковним стосункам, які визначально впливали на церковний розвиток. Проаналізовано зміни церковного та світського характеру, які відбулися у статусі буковинської православної церкви після входження Чернівецької області до складу Української РСР та Радянського Союзу. Зроблено порівняльний аналіз організаційної структури та кількісних показників буковинської православної церкви до та після приходу радянської влади. Виявлено чинники, які визначали тогочасний статус церковної організації регіону. Вивчено цілеспрямовану політику державної влади у зазначений період. З'ясовано роль уповноваженого Ради по справах Руської православної церкви (релігій) при Чернівецькому облвиконкомі з питань державної політики щодо релігії та церкви. Охарактеризовано позицію духовенства та мирян щодо політики влади стосовно церкви та розкрито роль церковних дисидентів. Висвітлено зміни, які відбулися у державно-церковних взаєминах наприкінці 1980-х рр. Доведено причинно-наслідковий взаємозв'язок між рецидивами негативного ставлення влади до релігії та церкви у радянський час і певними явищами релігійного життя України.

Досліджено історичний континуум державно-церковних відносин на прикладі взаємодії Української держави й УПЦ. Виявлено особливості та закономірності розвитку державно-церковних відносин у різні історичні епохи та на сучасному етапі державотворення. Проаналізовано зарубіжний досвід вивчення сучасного стану й історичної складової сфери державно-церковних відносин і їх особливості. Проведено системний аналіз нормативно-правових актів національного законодавства та сфери державно-церковних відносин, а також нормативних актів у галузі забезпечення релігійних прав і свобод громадян. Розглянуто сучасний стан та інституційні особливості діяльності УПЦ і складові взаємодії з державою, виявлено пріоритетні напрями співпраці та соціальної діяльності церкви. Обгрунтовано основні засади взаємодії та розроблено механізми співпраці держави й УПЦ на сучасному етапі. Доведено концептуальну необхідність введення дисципліни духовно-ціннісного спрямування та морального змісту, що базується на християнській культурі й етиці, в систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Запропоновано духовно-ціннісний контент у Національній академії.

Проведено аналіз процесу взаємодії Церкви з інститутами держави в умовах трансформаційних перетворень. Виконано системне дослідження динаміки релігійно-світських відносин на різних етапах історичного розвитку Християнської Церкви, завершуючи періодом становлення та функціонування Української Православної Церкви. Обгрунтовано позиціонування Церкви як інституції громадянського суспільства. Сформовано теоретико-методологічну базу політологічного дослідження державно-церковних відносин з огляду на зміщення акцентів владного впливу в рамках різних моделей і концепцій. На прикладі діяльності УПЦ проаналізовано сфери державно-церковної взаємодії в Україні, систематизовано її нормативно-правове підгрунтя, виявлено прогалини інституційного механізму взаємодії УПЦ з органами державної влади, сформульовано рекомендації щодо його вдосконалення.

Досліджено ідеологічні та організаційні засади діяльності органів державної безпеки щодо ліквідації інституціональних основ православної церкви у 1918 - середині 1950-х рр. Розглянуто процес вилучення майна православної церкви. Охарактеризовано реалізацію тактики розколів православної церкви і діяльності спецслужб. Вивчено ліквідацію УАПЦ та ескалацію репресій проти духовенства. Проаналізовано взаємодію органів державної безпеки з партійними комітетами та виконавчими органами у справі ліквідації Церкви. Обгрунтовано агентурно-оперативні аспекти чекістської діяльності у процесі підготовки та проведення Львівського церковного собору.

Комплексно висвітлено діяльність радянських органів держбезпеки як інструменту комуністичної партії в антирелігійній політиці, їх роль і функції на різних етапах боротьби з православною церквою. Проаналізовано ідеологічні засади більшовизму, які з класових позицій обгрунтовують насилля як засіб витіснення релігії з суспільного життя. Встановлено перманентний характер діяльності структурних підрозділів органів держбезпеки, які спеціалізувалися на антирелігійних оперативних технологіях. Висвітлено оперативно-агентурні та репресивні технології ліквідації економічної бази православної церкви, реалізації тактики церковних розколів. Виявлено особливості посилення оперативно-репресивних заходів у боротьбі з національним сегментом релігійного життя та ліквідації УАПЦ. Показано взаємодію органів держбезпеки та партійних і державних органів у реалізації антирелігійної стратегії. Досліджено механізм використання РПЦ як знаряддя в арсеналі засобів органів держбезпеки у процесі ліквідації УГКЦ. Доведено, що активне використання органів держбезпеки свідчить про доктринальний характер силової моделі державно-церковних відносин у радянській Україні та неспроможність атеїстично-пропагандистської альтернативи упродовж 1918 - середини 1950-х pp.

У результаті вивчення нових архівних документів розкрито напрями, особливості і форми співпраці між кліром та вірними Сербської православної церкви з православними України, прихожанами Руської православної церкви. Хронологічно дослідження охоплює 50 - 80-ті роки ХХ ст. Показано роль Києва (його релігійна складова) у духовній підтримці СПЦ як у попередні часи, так і в період комуністичного атеїзму.

Досліджено джерельну базу проблеми відносин радянської держави і Православної Церкви в Україні міжвоєнного періоду на прикладі Київської єпархії. Джерелом дослідження стали архівні документи і матеріали, опубліковані джерела, періодичні видання міжвоєнного періоду, спогади, які покладені в основу наукового пошуку.

Проаналізовано роль традиційних релігійних цінностей в реалізації вітчизняних реформ, зокрема, наголошено на важливості звернення до православ'я як державотворчого елементу в стратегії модернізації суспільства. Оскільки українське суспільство досі не має власної концепції розвитку, яка спиралася б на національні інтереси, цінності та пріоритети. Саме дбайливе ставлення до виховної функції освіти є передумовою будь-яких реформ і змін. Соціально-економічний розвиток країни залежить від духовного оновлення суспільства, виховання почуття патріотизму та любові до своєї спадщини. В дослідженні увагу приділено необхідності забезпечення гармонійного сполучення традицій і новацій за умов євроінтеграції України.

Проаналізовано здобутки і проблеми української історіографії доби державної незалежності при вивченні історії Церкви в Українській революції 1917 - 1921 рр. Охарактеризовано суспільно-політичні та церковно-організаційні чинники, що впливали на динаміку і характер досліджень проблематики. Визначено місце окремих праць у формування напрямків історичних досліджень. Показано найбільш суттєві здобутки науковців у прирощенні наукових знань. Окреслено типові прорахунки у процесі досліджень. Встановлено коло проблем, що потребують поглибленої розробки, переосмислення та наукової інтерпретації.

Здійснено психолінгвістичний аналіз релігійних комунікацій у часи становлення Православної церкви України (ПЦУ). Представлено тлумачення поняття релігійних комунікацій та його основні характеристики. Зазначено особливості релігійних ЗМІ, переваги релігійних Інтернет-комунікацій. Здійснено огляд змісту друкованих видань Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) щодо висвітлення події утворення ПЦУ. Описано основні чотири етапи фреймового аналізу тексту, що містить також характеристику визначення сценарію тексту. За результатами здійсненого фреймового аналізу офіційної заяви Священного синоду УПЦ щодо ситуації в українському й світовому православ'ї виділено десять фреймів: структури, дії, агресія, люди, цінності, право, влада, території, релігійні терміни, часова орієнтація. Найбільшу кількість слів містять фрейми структури, дії, агресія, люди. Найменшими за обсягом є фрейми "релігійні терміни" та "часова орієнтація". Виокремленням найчастотніших слів у кожному фреймі визначено сценарій досліджуваної заяви: Церква, дії, розкол, віруючі, єдність, права, патріархат, шлях, Господь і рік. Загалом заява містить багато звинувачень про незаконні дії, утручання в життя Церкви Константинопольського патріархату, ПЦУ та державної влади. Заява не закликає до єдності, вона містить заклики до подальшого протистояння й "виправлення помилок". Чітким у заяві є прохання до влади щодо скасування закону про перейменування УПЦ МП, проте у цій заяві Синод називає себе УПЦ. Це вводить в оману пересічних українців, які не ідентифікують УПЦ як таку, що має російське підпорядкування.

Досліджено розвиток УПЦ як автономної церкви у складі Московської патріархії з 1988 до 2015 рр. Становлення УПЦ в 1988 - 1991 рр. було шляхом до автокефалії. Повернення до розвитку як автономії в 1992 р. привело УПЦ до необхідності партнерства із політичними силами проросійського спрямування. Відвернення загрози входження Константинопольського патріархату до України в 2000 - 2004 рр. породило стратегічне партнерство із Партією регіонів та В. Януковичем, у 2005 - 2008 рр. - діалог із УАПЦ. Поворот до українофільства в грудні 2007 р. був зумовлений викликами з боку Москви особистій владі митрополита Володимира і його оточення. Митрополит Володимир відстояв статут УПЦ, що передбачав її практично повну самостійність, створив ідеологію православного українофільства для УПЦ, запропонував і реалізовував політику відкритості у відношенні до інших церков України, домігся засудження проросійського "політичного православ'я". Криза УПЦ 2014 - 2016 рр. породжена переходом керівництва УПЦ на позиції релігійного фундаменталізму, проросійською інформаційною війною УПЦ проти УПЦ КП та її союзників, невмінням відстояти автономію власної юрисдикції, невдалою кадровою політикою попереднього предстоятеля.

Досліджено державно-церковні відносини в Україні 1920 - 1930-х рр. На основі широкого кола джерел з’ясовано стан наукової розробки проблеми в історіографії, систематизовано та проаналізовано джерельну базу. Досліджено політико-правове поле становища Православної Церкви в Україні, її роль в культурно-освітній сфері. Визначено засади радянської державної політики щодо церковного майна та ліквідації культових споруд. Розкрито становище православного духовенства в період формування радянської тоталітарної держави.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню діяльності Київської єпархії в умовах відносин радянської держави та Православної церкви (1920 - 1930-х pp.). Досліджено церковно-територіальну організацію та структуру управління Київської єпархії в умовах реалізації радянської моделі державно-церковних відносин. Визначено засади радянської державної політики щодо церковного майна в межах Київської єпархії. Проаналізовано становище православного духовенства єпархії в умовах відносин держави та церкви й атеїстичної пропаганди. З’ясовано наслідки радянської державної політики для Київської єпархії.

Охарактеризовано становище Київської єпархії міжвоєнного періоду як церковної адміністративно-територіальної одиниці РПЦ. Досліджено наслідки запровадження радянського антицерковного законодавства та атеїзації суспільства, що підірвали соціальну та економічну базу Православної Церкви в Україні, зламали сформовані століттями державно-церковні відносини. Введення радянською владою обмеження прав віруючих громадян і релігійних організацій позбавило Церкву впливу на суспільне життя в країні, легалізувало секуляризаційний характер політики держави. Відсутність діалогу з духовенством у перші роки радянського режиму стало однією із причин загострення протиріч у відносинах Православної Церкви і держави. Кампанії з ліквідація святих мощів, вилучення церковних цінностей, створення організацій з антирелігійної пропаганди, переслідування релігійних об'єднань, закриття храмів, перепрофілювання або руйнація культових споруд, ініціювання репресій проти священиків, позбавлення їх виборчих прав внесли розкол у релігійне середовище, мали деструктивний вплив на культуру і самобутність українського народу, свідомість і духовність суспільства. Ідея швидкого перевтілення країни в атеїстичне суспільство виправдовувала жорстокість щодо священиків, єпископів та служителів культу різних конфесій.

Мова йде про політичний тиск влади на православну церкву та її служителів в час активного наступу, а саме - у період упокорення голодом 1932 - 1933 рр. На основі збірок усних свідчень жителів різних регіонів України висвітлено трагічну картину існування церкви. Охарактеризовано прояви адміністративного, економічного тиску влади на духовенство та перетворення церков на клуби, кінотеатри, сховища. Підтверджено тезу, що не дивлячись на прагнення влади викорінити релігію з повсякденного життя людей, віра зберігалась, церковне життя продовжувалося.