Доведено, що проблема життя та смерті посідала чільне місце в українській думці XI - XV ст. Проаналізовано специфіку проблеми в межах релігієзнавчих студій. Досліджено періоди формування, становлення та розвитку проблеми духовності тогочасного східнослов'янського населення. Обгрунтовано положення, що в українській духовній традиції раннього періоду панувала богословська інтерпретація досліджуваної проблеми. Теоретичний аналіз проблеми життя та смерті в українській думці даного періоду засвідчив своєрідність її становлення та розвитку в тісному взаємозв'язку з соціально-політичними та історичними детермінантами. Зазначено, що розуміння та висвітлення даної проблеми зазнало впливу соціально-історичних реалій тих часів.

Висвітлено соціально-філософські та етико-гуманістичні аспекти проблеми смерті й безсмертя на рівні осмислення останньої у свідомості провідних в українському суспільстві XVII ст. спільнот духовенства і козацтва, які визначали основи соціальної поведінки особи. На підставі дослідження новітніх соціально- й етико-філософських інтерпретацій концепту смерті обгрунтовано правомірність вивчення автентичного потенціалу осмислення понять життя - смерть - безсмертя в духовному досвіді минулого. Відтворено основи барокової концептуалістики конверсивності зазначених понять у межах уявлень про смерть як "хворобу до зцілення". Розглянуто специфіку мілітарного (елліністичного) тлумачення проблеми конечності в контексті ідеї, за якою особисте безсмертя підтверджувалось гідною пам'яті нащадків "живою славою", трансформуючись в ідею виживання українського роду загалом.

Здійснено філософсько-релігієзнавче дослідження православної барокової антропології І.Галятовського, зокрема її проблеми - концепції православної людини, пошуків нею правди та шляхів досягнення ідеалу правдивого життя, що розумівся як життя за законами християнської моралі для служіння "православному народові та Батьківщині". Уперше у вітчизняному релігієзнавстві до наукового обігу введено комплекс проаналізованих богословських і проповідницько-полемічних творів видатного представника Чернігівського релігійно-філософського кола другої половини XVII ст. Простежено генетичний зв'язок вчення про правду та правдиве життя православної людини І.Галятовського з православною антропологічною традицією, яка започаткувалась в Україні в добу Київської Русі, знайшла відновлення та продовження у філософії Транквіліона-Ставровецького та Чернігівського науково-мистецького гуртка другої половини XVII - початку XVIII ст., в цілому приєднується до української релігійно-філософської православної традиції, закладеної П.Могилою. Розкрито релігійні та філософські засади, а також ідейні джерела християнських антропологічних поглядів І.Галятовського, релігійно-філософські засади його розуміння людини, правди, істини. Досліджено співвідношення правди й істини у православній антропології І.Галятовського. На підставі порівняння біблійного вчення про людину й антропологічних творів філософа визначено особливості інтерпретації ним правдивої особистості, умов її становлення. Вивчено релігійно-філософські погляди І.Галятовського й особливості формування правдивої православної людини у суспільстві, специфіку осмислення правдивості як