Досліджено еволюцію культового жанру католицького обряду Stabat Mater від XVI до XXI ст., розглянуто семіотичну амплітуду образу Mater Dolorosa у контексті вивчення архетипних, екзистенційних і психологічних чинників. На підставі вивчення способів реалізації жанрово-семантичного інваріанта за різних історико-стильових умов виявлено мотивацію жанрової мобільності, її межі та художню результативність, специфіку жанрової парадигми Stabat Mater, яку утворюють середньовічна григоріанська монодія; багатоголосні акапельні мотети та лауди доби Ренесансу (Жоскен Депре, Дж. Палестріна, О.Лассо); цезурно-циклічні камерні та великі кантатні Stabat Mater XVII - XVIII ст. (Е.Асторгі, А.Скарлатті, Дж.Перголезі, А.Вівальді, А.Кальдара, Ф.Тума, Л.Боккеріні, Й.Гайдн); кантатно-мотетні або мотетно-кантатні Stabat Mater романтичної та постромантичної доби; мішані жанрові утворення XX - XXI ст.