Цим томом збірника завершується публікація унікального архіву останньої третини XVII ст. компанійського полковника Іллі Новицького (бл. 1630–1704), у якому представлені листи гетьмана Івана Самойловича, лубенських полковників Максима Ілляшенко та Леонтія Свічки, сотників Лівобічної Гетьманщини, представників православного духовенства (митрополити, єпископи, архімандрити) та ін. Листи стосуються головним чином діяльності компанійських (охочекомонних) полків, їх ролі в обороні південних кордонів Гетьманщини, вирішення проблем забезпечення, розташування компанійців на зимових квартирах, боротьби з ординськми нападами тощо.

Розкрито постать Йосифа Сліпого як богослова у світовому контексті. Розглянуто його наукову спадщину та педагогічні ідеї. Висвітлено історико-культурні аспекти діяльності Патріарха, присвячені переслідуваній УГКЦ. Акцентовано на витоках і сьогоденні співпраці церкви, освіти та суспільства.

На міждисциплінарному перехресті історії й імагології досліджено контексти, творці, зміст та еволюція уявлень про видатного церковного і громадського діяча України Андрея Шептицького. Джерелами дослідження уявних образів Шептицького стали характерні взірці публіцистики та історіографії, що постали в домінантних середовищах української діаспори на Заході впродовж тривалого часу, який минув від смерті греко-католицького митрополита (1944) до виходу знакової збірки наукових досліджень його постаті "Morality and Reality" (1989). Видання підготовано в рамках наукового замовлення Українського католицького університету.

У праці здійснено реконструкцію політики радянського, німецького та румунського тоталітарних режимів на території України у релігійній сфері в період Другої світової війни й перші повоєнні роки. Широкий воєнно-політичний контекст дав змогу проаналізувати підходи державних структур до нормативно-правового регулювання діяльності релігійних конфесій в умовах тотальної війни та окупації. Висвітлено особливості діяльності релігійних об'єднань, спрямованої на духовну опіку, соціальну й моральну підтримку цивільного населення, збереження його національної та політичної ідентичності. Розкрито форми взаємодії з окупаційними адміністраціями та стратегії виживання представників духовенства і мирян. Охарактеризовано заходи радянської влади щодо формування уніфікованого конфесійного ландшафту в Україні та ліквідації у зв'язку з цим Української автокефальної православної та Греко-католицької церков.

Дана наукова праця - кандидатська дисертація О. Шевченко, яка була захищена на кафедрі Новітньої історії України імені М. Грушевського в ЛНУ ім. І. Франка під назвою “Церковна і громадсько-політична діяльність Тита Войнаровського” у 1917 р. Авторка на основі використаних першоджерел і літератури аналізує роботу священика як генерального адміністратора Центральної адміністрації столових дібр Галицької митрополії, депутата до Державної Ради Австро-Угорщини, голови “Сільського господаря”, “Рідної школи” та інших українських громадських організацій, видавця газети “Нове слово”, мецената. Висвітлено парцеляційну діяльність о. Т. Войнаровського. З’ясовано також погляди священика та митрополита А. Шептицького на об’єднання церков. Авторка наголошує, що обидва церковні достойники вважали греко- католицьку церкву частиною вселенської католицької церкви і категорично заперечували ідею переходу греко-католиків на православ’я. Натомість вони прагнули злуки всіх церков візантійського обряду під проводом папи римського. Саме цей намір прагнув втілити у життя владика А. Шептицький. Дана наукова праця також допоможе читачеві глибше зрозуміти суспільно-політичні та економічні процеси, які відбувалися в Галичині в кінці XIX - першій половині XX ст.

Збірка включає в себе сім автобіографічних розповідей представників найстаршої - на момент проведення інтерв’ю в 1990-х рр. - генерації діячів гре-ко-католицького підпілля радянського періоду: єпископа Филимона Курчаби, священиків Миколи Маркевича, Володимира Сеньківського та Ярослава Тихого, єромонаха-василіянина Дам’яна (Григорія) Богуна, сестри-студитки Марії (Фаїни) Ляхер та активної мирянки, дочки священика Наталії Попович. Життєві історії оповідачів, що розгортаються на тлі буремних подій XX століття: світової війни, радянської та німецької окупацій, сталінських репресій, - віддзеркалюють прагнення до правди, гідності та свободи і являють приклад надхненого вірою опору проти тоталітаризму. Поряд із розповідями про дитинство, шкільну й духовну освіту, церковне та громадське життя міжвоєнної доби в них присутні й драматичні епізоди, пов’язані з насильницькою ліквідацією УГКЦ, поневіряннями в таборах ГУЛАГу, організацією підпільного душпастирства та боротьбою за легалізацію Церкви.

Мета дослідження - системний аналіз політики радянської влади та органів державної безпеки, спрямованої на ліквідацію Української греко-католицької церкви в контексті вирішення національного питання на західноукраїнських землях. Використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння, діалектичний) та спеціальних (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний) методів історичного пізнання. Завдяки залученню нових документів проаналізовано процес ліквідації владними радянськими структурами УГКЦ у Західній Україні, з'ясовано заходи, спрямовані на нівелювання впливу греко-католицької церкви на місцеве українське населення та висвітлено репресії стосовно її кліру. Висновки: із потраплянням після Другої світової війни під радянський вплив західноукраїнських територій перед сталінським керівництвом постало питання впокорення й консолідації місцевого населення, котре сповідувало греко-католицизм, що передбачало насамперед нейтралізацію УГКЦ, яку розглядали церковною "п'ятою колоною" Ватикану, а окремі її представники підтримували тісний зв'язок з українськими націоналістами. Ліквідацію УГКЦ було здійснено з ініціативи вищого партійного керівництва СРСР за найактивнішої участі органів держбезпеки, котрі використовували різноманітні політико-ідеологічні засоби впливу на священнослужителів і віруючих. Діяльним учасником знищення УГКЦ стала Російська православна церква, що співпрацювала з НКВС. Важливу роль відіграли також репресії щодо кліру й вірян. Проте ідеологічно-пропагандистські та репресивні заходи радянського керівництва все ж не призвели до остаточного зникнення УГКЦ, оскільки вона продовжувала діяти в підпіллі.

Мета дослідження - висвітлення основних напрямів діяльності духівництва та вірян УГКЦ після депортації українського населення на західні та північні землі Польщі в 1947 р. Використано методи історичного дослідження, зокрема критичний (щодо архівних та опублікованих джерел), усталених поглядів у сучасній історіографії, бібліографічний аналіз (в основному щодо польської історіографії), а також статистичні, географічні, соціологічні. У сучасній Україні обмаль праць, в яких висвітлюється становище греко-католиків у Польській Народній Республіці та їх прагнення до відновлення діяльності Української греко-католицької церкви. У Польщі цією темою цікавляться історики українського походження. Однак цілісного висвітлення долі греко-католицької конфесії в період комуністичного правління немає. Висновки: по Другій світовій війні польська влада наслідувала приклад СРСР, прагнучи ліквідувати на своїй території Українську греко-католицьку церкву. Після акції "Вісла" поширилося уявлення щодо остаточного розв'язання проблеми УГКЦ. Юридично влада її не визнавала, утім вона існувала фактично - без структур, ієрархів, майна. Вірні та окремі священики намагалися відновити діяльність своєї церкви не тільки на нових місцях поселення після депортації, але також і на рідних землях. Однак комуністична держава чинила перешкоди, допомагаючи Польській православній церкві "перехоплювати" греко-католиків. Натомість римо-католицьке духівництво та ієрархи ставилися до греко-католицького питання по-різному: одні виступали за ліквідацію цього обряду, а інші допомагали в його відродженні. Велику роль відіграв особисто Папа Римський Іван Павло II, який сприяв греко-католикам, а також деякі римо-католицькі ієрархи і священики. Завдяки цим факторам стало можливе не тільки юридичне відновлення Української греко-католицької церкви в Польщі після 1989 р., але також її розвиток.

На основі комплексного аналізу наукових праць досліджено внесок митрополита Андрея Шептицького в розвиток та збереження культурно-мистецької спадщини українського народу. Основними напрямками фінансової допомоги митрополита Шептицького були: підтримка освітніх навчальних закладів - від дошкільних - до закладів вищої освіти; допомога малозабезпеченим сім'ям та сиротам; збереження мистецької спадщини та підтримка обдарованих молодих митців; пам'яткоохоронна діяльність. Проаналізовано погляди митрополита на здійснення меценатської діяльності та способи її реалізації. Вся благочинна місія Андрея Шептицького була спрямована на отримання конкретних результатів від його роботи, які б зумовили системні зміни у культурному розвитку суспільства. Митрополит був ініціатором запровадження різних видів суспільної опіки для українського населення. Доведено, що Андрей Шептицький допомагав багатьом громадським організаціям, які підтримували матеріально незаможні верстви населення. Серед них - Марійські товариства, які діяли при церквах і допомагали бідним та незаможним людям; Крайовий комітет допомоги українському студентству, який надавав матеріальну підтримку студентам закладів середньої та вищої освіти; Товариство Вакаційних Осель - влаштовувало відпочинок дітей у заміських комплексах, зокрема в с. Миловання Товмацького повіту та в с. Кошів Коломийського повіту. Одним із першочергових завдань митрополита Андрея Шептицького було якісна освітня та виховна підготовка майбутніх священників у Львівській Духовній Семінарії. Для реалізації цього завдання митрополит часто відвідував освітній заклад, проводив бесіди з настоятелями та богословами, фінансово допомагав талановитим вихованцям отримати освіту за кордоном. Намагаючись підняти авторитет Греко-католицької церкви серед населення Галичини, митрополит Андрей Шептицький організовував конференції, реколекції, фінансував друковані видання. Важливим аспектом меценатської діяльності Андрея Шептицького була допомога дітям-сиротам. У 1915 р. з його ініціативи було засноване товариство "Захист ім. Митрополита Шептицького для сиріт у Львові", яке піклувалося про їх різнобічний розвиток та самореалізацію в майбутньому. Окремим напрямом діяльності товариства була підготовка вихователів і підвищення кваліфікації педагогічних працівників для освітньо-виховних закладів, які фінансувалися греко-католицькою церквою. Окремим вектором меценатської діяльності митрополита Шептицького було збереження мистецьких пам'яток та підготовка мистецької інтелігенції. Він підтримав заснування та сприяв діяльності Національного музею у Львові, фінансував проведення археологічних розкопок, сприяв підтримці обдарованих молодих митців, забезпечуючи їх навчання за кордоном. Серед стипендіатів митрополита Андрея Шептицького були Олекса Новаківський, Модест Сосенко, Михайло Бойчук, Яків Струхманчук, Іван Старчук, Станіслав Ігнацій Віткевич, Микола Федюк та ін. Відомий меценат, громадсько-політичний діяч, митрополит Греко-католицької церкви зробив неоціненний внесок у розвиток української культури. Він був людиною, яка наділена надзвичайними якостями: людяністю, добротою, милосердям, цілеспрямованістю, повагою до інших.

Досліджено історію Мукачівської греко-католицької єпархії з акцентом на відносини зі світською державою Чехословаччиною у 20 - 30-ті pp. XX ст. Розглянуто державнй модернізм і зміни єпархіальних кордонів. Увагу приділено розвитку єпархіальних інституцій, духовним навчальним і опікунським закладам єпархії, освітньо-опікунській та місіонерській діяльності чернечих чинів, виховній діяльності василіанок і сестер служебниць.

Зауважено, що митрополит Андрей Шептицький (1865 - 1944) по праву вважається однією з найвпливовіших і водночас найскладніших постатей в історії Української Греко-Католицької Церкви. За більш як сорок років на митрополичому престолі він стикався з усіма тими катаклізмами, що спіткали європейців у першій половині XX століття: світовими війнами, розпадом імперій, поширенням і пануванням тоталітарних ідеологій тощо. І хоч сам він не вважав себе політиком, його пастирське служіння неминуче набувало суспільно-політичного виміру та значення, а його ставлення, зокрема, до нацистського режиму та його діяльність у роки німецької окупації ще й досі дістають діаметрально протилежні оцінки. В дослідженні запропоновано новий погляд на діяльність галицького ієрарха в 1941 - 1944 pp., реконструювавши перебіг трьох років його життя під нацистським пануванням. Розглянуто особистість А. Шептицького в широкому контексті, який визначався тогочасними уявленнями про відносини між Церквою і державою, надіями на здобуття української державності, мріями про поєднання Церков, а також тими викликами, що поставали перед Церквами під владою безбожних і людиноненависницьких режимів. Показано, як митрополит шукав відповіді на складні питання та які були реальні межі його можливостей в умовах німецької окупації.

Висвітлено життя та діяльність Константина Богачевського (1884 - 1961) - другого єпископа, призначеного Апостольською столицею для опіки над українцями - греко-католиками у США, і першого митрополита створеної в 1958 р. Філадельфійської митрополії. Обійнявши управу над фінансово збанкрутованою емігрантською Церквою, він зумів перетворити її на самодостатню інституцію, що в 1990-х pp. змогла надати велику допомогу Церкві в Україні у період її відродження після довгих десятиліть підпілля. Попри величезні заслуги на ниві розбудови українських освітніх і культурних інституцій на еміграції, Богачевський мусив пройти крізь запекле протистояння з американсько-українською громадськістю, обстоюючи незалежність Церкви від політично обумовленого зовнішнього втручання і протидіючи внутрішньому розбратові та розкольницьким тенденціям. Поступово подолавши недовіру з боку власної пастви, він став однією з найавторитетніших постатей української еміграції, залишивши своїм наступникам широку мережу парафій і католицьких шкіл, кілька коледжів, семінарію та Український музей у Стемфорді. Основана на обширному матеріалі з українських, американських і ватиканських архівів, ця книжка змальовує яскравий портрет митрополита Богачевського як людини й релігійного діяча та розкриває специфіку церковного життя й соціальних відносин в українській еміграції у США в першій половині XX ст.

Викладено результати дослідження понад двохсотлітньої історії розвитку греко-католицької спільноти на Буковині в межах сучасної України - Чернівецької єпархії УГКЦ та Румунії - Буковинського деканату Українського генерального вікаріату Румунської ГКЦ. Висвітлено процес поступової розбудови мережі греко-католицьких парафій і його значення для збереження національної ідентичності буковинських українців, а також подвижницьке служіння греко-католицького священства за австрійської, румунської та радянської влади. Особливу цінність становлять біограми близько трьохсот душпастирів, які трудились або нині трудяться у краї, сприючи розвиткові греко-католицької спільноти.

Проаналізовано життя та духовно-інтелектуальну спадщину провідника "Руської Трійці" о. Маркіяна Шашкевича, а також діяльність його однодумців та опонентів: як попередників, так і сучасників та наступників. Спираючись на солідну джерельну й історіографічну базу, відтворено ґенезу ідей Маркіяна Шашкевича та його середовища, показано ті перешкоди, що довелося долати галицьким будителям, з'ясовано чинники, що посприяли їх успіху, відстежено багатопланові впливи покоління "Руської Трійці" на культурне та громадсько-політичне життя Галичини. Викладено величезну кількість контекстуального фактичного матеріалу: біографічних даних, відомостей про стосунки між окремими діячами, про культурні взаємовпливи між народами Габсбурзької монархії тощо. Подано інформацію про Михайла Тершаківця як ученого-літературознавця та педагога, окремо наведено його автобіографію, а також перевірений і доповнений список праць.

Розглянуто світоглядні константи видатного політичного, суспільно-економічного, громадсько-освітнього, музичного діяча Галичини початку ХХ ст. отця Остапа Нижанківського. Визначено тип індивідуальної картину світу галицького митця. Висвітлено родинне середовище, релігійної еліти, у якому зростав і формувався світогляд о. О. Нижанківського. Проаналізовано діяльністьгромадсько-культурного діяча як ретранслятора української музики поза межами Східної Галичини. Описано його тісну співпрацю з М. Лисенком. Наведено його блискучі виступи на ювілейних святкуваннях та похороні наддніпрянського композитора. Охарактеризовано хорову, інструментальну, камерно-вокальну спадщину. Розглянуто впровадження ним національної соціально-економічної моделі господарювання на Стрийщині і в Галичині. Досліджено його співпрацю з політичною організацією "Підгірська рада", молодіжними товариствами "Січ", "Соколи".

Висвітлено взаємини між двома греко-католицькими провінціями – Галицькою митрополією та Мукачівською єпархією. На основі аналізу неопублікованих та опублікованих джерел, а також декількох праць церковних та світських істориків здійснено комплексне дослідження як інституційних відносин між церковними спільнотами, так і особистісних взаємин між їх кліром. Хронологічні межі дослідження охоплюють 1919 ‒ 1991 рр. Проаналізовано основні аспекти взаємин між двома церковними інституціями в контексті проведення реформи ЧСВВ в Мукачівській єпархії галицькими монахами-василіанами, розкрито їх місійну та культурно-просвітницьку діяльність, розглянуто взаємини митрополита А. Шептицького із представниками закарпатської духовної та світської інтелігенції. Досліджено також відносини між Галицькою митрополією та Мукачівською єпархією через призму трагічних подій Другої світової війни та репресивної політики радянської держави, яка була націлена на ліквідацію Греко-Католицької Церкви як інституції. Висвітлено феномен "катакомбної Церкви", а саме співпрацю духовенства обох провінцій в умовах підпілля. Окрему увагу присвячено постаті митрополита Йосифа Сліпого та його відносинам з священиками Мукачівської єпархії в умовах ув'язнення. Прослідковано як особистісні взаємини між кліром "Церкви мовчання" вплинули на подальшу долю ГКЦ і, особливо, процес її легалізації.

Досліджено творчу біографію львівського митця Луки Долинського в контексті його діяльності для унійної церкви кінця XVIII - початку XIX ст. та визначено внесок митця у трансформацію релігійно-мистецької традиції українського іконопису. Розглянуто головні мистецькі проекти Л. Долинського у світлі важливих церковно-релігійних процесів, як усередині унійної церкви, так і в міжконфесійному контексті Львова кінця XVIII - початку XIX ст. Проаналізовано теологічні та художні особливості оздоблення унійних церков, ініційованого та патронованого унійними ієрархами та духовенством. Окреслено та проаналізовано особливості діяльності Л. Долинського для чину св. Василія Великого (у Почаєві та Львові). Запропоновано трактування головної ідеї розпису в підкупольному просторі, що містив зображення отців Східної та Західної церкви, як утвердження ідеї відновення церковної єдності обох гілок християнства. Обґрунтовано концепцію первісної ідейної програми оздоблення Успенської церкви Почаєва, пов'язаної із сакральною топографією чудотворного місця та паломницькою роллю святині. З'ясовано, що тематична релігійно-мистецька програма першого великого проекту Л. Долинського, яким було внутрішнє оздоблення собору Св. Юра, узгоджувалася і обумовлювалася замовником в особі єпископа. Виділено основні пункти цієї програми та визначено комплексність унійного богословсько-мистецького синтезу. Розкрито тезу про специфіку семантичних і візуальних конотацій образу св. Юрія Змієборця, увічненого на фасаді та в інтер'єрі собору, як своєрідного символу "унійного тріумфалізму" епохи Л. Шептицького. Опрацьовано публікації, архівні та візуальні джерела, вирізнено основні етапи професійної біографії Л. Долинського, висвітлено її маловідомі сторінки й окреслено стосунки митця із середовищем духовенства у контексті розвитку унійної церкви кінця XVIII - початку XIX ст. Реконструйовано канву професійних та особистих стосунків Л. Долинського.

Одним із позабутих подвижників Подільської землі є про¬тоієрей, священник, автор перших проповідей українською мовою, які мали значний вплив на духовно-культурних роз¬виток України другої половини XIX століття - Василь Якович Гречулевич. Хрестоматія містить матеріали для самостійного опрацю¬вання курсів «Історія педагогіки», «Історичне краєзнавство». Адресовано студентам вищих педагогічних навчальних за¬кладів, магістрантам, аспірантам, слухачам закладів після- дипломної педагогічної освіти, всім тим, хто цікавиться істо¬рією Подільського краю.

Мета дослідження - проаналізувати перебіг конфлікту між єпископами унійної церкви Яном Малаховським та Інокентієм Винницьким наприкінці XVII ст. Місцем пастирського служіння для обох було визначено один і той самий єпископат Перемишля, але першого призначив Рим, а другого - король. Конфлікт набув такої сили й непримиренності, що врахувати повністю інтереси сторін було дуже складно, це загрожувало розривом дипломатичних відносин між Короною Польською та Римом, підривало основи Брестської унії. Тема протистояння чітко простежується в листуванні, особливо в 1691 p., між королем Яном III Собеським і кардиналом-протектором Корони Польської Карло Барберіні. Використано такі методику та підходи, як систематичний і критичний аналіз листів, що зберігаються у Ватиканській апостольській бібліотеці, у поєднанні з деякими документами з архіву Священної конгрегації пропаганди віри. Із цих матеріалів випливають чимало деталей конфлікту між сановниками унійної церкви в Україні, а також між їх покровителями в Римі та Варшаві. Суперечка спалахнула після докору, зробленого Малаховським Винницькому, із приводу того, що останній не демонстрував вірності католицькому обряду. Утім, ця історія мала свій підтекст, адже йшлося про складне переплетіння прерогатив короля та римської церкви, на які впливала політика Московського патріархату. Дослідження цього церковного спору на підставі вивчення листування польського монарха й кардинала Барберіні раніше не проводилися, що зумовлює наукову новизну статті. Висновки: упродовж багатьох років у розв'язанні зазначеного конфлікту брали участь як Священна конгрегація пропаганди віри та апостольські нунції у Варшаві, так і сам король Ян III Собеський. При цьому всі сторони були зацікавлені в конструктивному й мирному вирішенні суперечки між єпископами. Що, зрештою, і призвело до позитивного результату.

Видання присвячене особі брата-василіянина Иосифа (Івана) Ґрод- ського (1869-1947), який 37 років був близьким помічником митр. Андрея Шептицького, виконавцем багатьох його довірочних доручень, управи¬телем митрополичих палат і касиром митрополичих маетностей. Як лі¬тератор, бр. Ґродський залишив по собі, крім низки релігійних творів для народу, декілька обширних мемуарних нарисів про митр. Шептиць¬кого та відносини в тодішній Греко-Католицькій Церкві, а зокрема про обставини призначення у Станиславів єп. Хомишина та конфлікти се¬ред галицького єпископату, запровадження в Галичині нових монаших згромаджень, вивезення митр. Шептицького до Києва у вересні 1914 р., зустрічей митрополита з православними архиереями в 1919 р., поїздки митр. Шептицького до Америки й Канади в 1910 і 1921-1922 рр. та його інтернування в Познані, візитацію о. Гудечека в 1934 р. Ці нариси, досі практично невідомі науковій громадськості, публікуються тут здебільшо¬го на основі оригінальних машинописів та рукописів з докладним кри¬тичним коментарем.