На підставі аналізу діяльності Української Греко-Католицької Церкви досліджено вплив релігійного чинника на українське державотворення та національну самоідентифікацію українців. Ураховуючи загальний історичний і культурний контекст, з'ясовано генезу, стан і перспективи ролі релігії та Церкви в сучасній Україні.

Вперше у вітчизняній історіографії здійснено системний аналіз діяльності радянських органів державної безпеки, спрямованої на ліквідацію Української греко-католицької церкви (УГКЦ) на західноукраїнських землях. До наукового обігу залучено значну кількість архівних документів радянських органів державної безпеки, що раніше не використовувались у вітчизняній і зарубіжній історіографії, що дозволило в новому аспекті висвітлити стратегічні наміри партійно-державного апарату СРСР щодо УГКЦ та ліквідацію унії. Аргументовано, що ліквідаційний процес був штучно створений, ініціатором якого виступила радянська влада з метою досягнення внутрішньополітичних і міжнародних цілей Кремля у контексті його імперської політики, та реально зводився до насильницької ліквідації греко-католицизму. Показано, що боротьба з УГКЦ була складовою та одним з способів утвердження комуністичного режиму на Західній Україні. Показано роль спецслужб як провідної, невід'ємної та надзвичайно важливої частини партійно-державного апарату, яка діяла притаманними їй методами таємного збору інформації, провокацій, тиску та репресій. Зроблено висновок, що ліквідація Львівської митрополії в Галичині так само, як і Мукачівської єпархії в Закарпатті була здійснена всупереч волі духовенства та віруючих Церкви карально-репресивними методами та шляхом штучного формування антикатолицької громадської думки й розпалювання міжконфесійної ворожнечі.

Розглянуто основні форми протидії греко-католиків релігійній політиці радянської влади. Висвітлено особливості ліквідації УГКЦ на території Галичини та Закарпаття та створення підпільної мережі церкви. З'ясовано фактори, що зумовили таку протидію. Виділено основні періоди протидії греко-католиків релігійній політиці радянської влади. Досліджено нормативно-правову базу, на основі якої проводилися відносини між підпільними структурами УГКЦ і церковними структурами РПЦ і державними органами влади. Проаналізовано способи адаптації віруючих до діяльності за підпільних умов.

Досліджено ідеологічні та організаційні засади діяльності органів державної безпеки щодо ліквідації інституціональних основ православної церкви у 1918 - середині 1950-х рр. Розглянуто процес вилучення майна православної церкви. Охарактеризовано реалізацію тактики розколів православної церкви і діяльності спецслужб. Вивчено ліквідацію УАПЦ та ескалацію репресій проти духовенства. Проаналізовано взаємодію органів державної безпеки з партійними комітетами та виконавчими органами у справі ліквідації Церкви. Обгрунтовано агентурно-оперативні аспекти чекістської діяльності у процесі підготовки та проведення Львівського церковного собору.

Досліджено діяльності Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) на тлі суспільно-політичних перетворень у СРСР в 1985 - 1991 рр. Увагу зосереджено на відносинах греко-католиків з радянською владою та іншими Церквами (РПЦ, УАГІЦ та РКЦ). Доведено, що зміни в релігійній політиці, хоча не стосувалися існуючих в підпіллі "уніатів", зумовили активізацію руху за легалізацію УГКЦ та створення його організованих форм (Комітет захисту УКЦ). Характерною ознакою легалізації УГКЦ була тісна взаємодія з національно-політичними рухами, опозиційними до радянської влади. Виявлено зв'язок між виходом греко-католиків з підпілля та ростом міжконфесійного протистояння. Історичні передумови конфлікту з РПЦ посилилися суперечками за храми. Відновлена УАГІЦ, хоч і оперувала подібними національно-державницькими ідеями, згодом стала ще одним опонентом греко-католиків у боротьбі за користування культовими спорудами. Доведено, що спроби церковних діячів та влади західних областей України на різних рівнях (міжцерковному та законодавчому) вирішити конфлікт між Церквами закінчилися невдачею, оскільки всі суб'єкти протистояння не бажали йти на компроміс.

Проаналізовано включення вчення Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) у сферу суспільно-політичного життя України 1991 - першої половини 2014 pp. Соціальні аспекти вчення УГКЦ розглянуто як богословсько-антропологічну систему нормативного характеру. Визначено та відтворено засади та історичні умови тлумачення УГКЦ понять гідності людини, свободи та відповідальності особи як визначальних для вчення конфесії. Досліджено становлення соціального вчення УГКЦ у контексті суспільно-політичних трансформацій в Україні, зокрема осмислення нею природи держави та державно-церковних відносин, її позицію щодо критеріїв демократії як політичного ладу і форми правління.

Комплексно висвітлено діяльність радянських органів держбезпеки як інструменту комуністичної партії в антирелігійній політиці, їх роль і функції на різних етапах боротьби з православною церквою. Проаналізовано ідеологічні засади більшовизму, які з класових позицій обгрунтовують насилля як засіб витіснення релігії з суспільного життя. Встановлено перманентний характер діяльності структурних підрозділів органів держбезпеки, які спеціалізувалися на антирелігійних оперативних технологіях. Висвітлено оперативно-агентурні та репресивні технології ліквідації економічної бази православної церкви, реалізації тактики церковних розколів. Виявлено особливості посилення оперативно-репресивних заходів у боротьбі з національним сегментом релігійного життя та ліквідації УАПЦ. Показано взаємодію органів держбезпеки та партійних і державних органів у реалізації антирелігійної стратегії. Досліджено механізм використання РПЦ як знаряддя в арсеналі засобів органів держбезпеки у процесі ліквідації УГКЦ. Доведено, що активне використання органів держбезпеки свідчить про доктринальний характер силової моделі державно-церковних відносин у радянській Україні та неспроможність атеїстично-пропагандистської альтернативи упродовж 1918 - середини 1950-х pp.

Досліджено і проаналізовано життя і діяльність греко-католицьких священиків в умовах переслідування комуністичним режимом, на прикладі отця доктора Івана Чорняка. Закцентовано увагу на найважливіших етапах його священичого служіння. Підкреслюється мужність, незламність духа і витривалість у боротьбі, проти тоталітарного режиму. Основними джерелами дослідження є матеріали Львівського Центрального Державного історичного Архіву, матеріали отця мітрата Миколая Пристая, зокрема його "історія Львівської Духовної семінарії", копії документів, а також інтерв'ю з особами, які були знайомі з отцем Чорняком.

Складні та суперечливі аспекти демократичних перетворень в Україні потребують значного наукового переосмислення ролі релігійного чинника у суспільно-політичних процесах України і зокрема у виборах. Значущість обраної проблематики зумовлена також активізацією реформування суспільно-політичної сфери в Україні та проблемами, які виникають внаслідок таких трансформацій. Аналіз місця і ролі УГКЦ у виборчому процесі України свідчить про складність взаємовідносин релігії та політики і потребує значного переосмислення, комплексного та глибокого аналізу всіх чинників і тенденцій такого взаємовпливу.

Проаналізовано функціонування Української Греко-католицької церкви (УГКЦ) в УРСР в контексті атеїстичної пропаганди партійно-радянської влади. Визначено політико-правовий статус Церкви після її заборони на Львівському псевдособорі 1946 р. Розкрито ієрархічну структуру й особливості душпастирської праці. Наведено особливості функціонування підпільних релігійних громад греко-католиків, монарших згромаджень та спільнот. Сформовано соціально-віковий та освітній узагальнюючий образ віруючого. Розглянуто механізми протидії партійно-державного апарату поширенню впливу (УГКЦ) на населення регіону. Встановлено вплив науково-атеїстичної пропаганди радянської влади. Проаналізовано процес формування органів влади у справах релігій.

Мета дослідження - системний аналіз політики радянської влади та органів державної безпеки, спрямованої на ліквідацію Української греко-католицької церкви в контексті вирішення національного питання на західноукраїнських землях. Використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння, діалектичний) та спеціальних (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний) методів історичного пізнання. Завдяки залученню нових документів проаналізовано процес ліквідації владними радянськими структурами УГКЦ у Західній Україні, з'ясовано заходи, спрямовані на нівелювання впливу греко-католицької церкви на місцеве українське населення та висвітлено репресії стосовно її кліру. Висновки: із потраплянням після Другої світової війни під радянський вплив західноукраїнських територій перед сталінським керівництвом постало питання впокорення й консолідації місцевого населення, котре сповідувало греко-католицизм, що передбачало насамперед нейтралізацію УГКЦ, яку розглядали церковною "п'ятою колоною" Ватикану, а окремі її представники підтримували тісний зв'язок з українськими націоналістами. Ліквідацію УГКЦ було здійснено з ініціативи вищого партійного керівництва СРСР за найактивнішої участі органів держбезпеки, котрі використовували різноманітні політико-ідеологічні засоби впливу на священнослужителів і віруючих. Діяльним учасником знищення УГКЦ стала Російська православна церква, що співпрацювала з НКВС. Важливу роль відіграли також репресії щодо кліру й вірян. Проте ідеологічно-пропагандистські та репресивні заходи радянського керівництва все ж не призвели до остаточного зникнення УГКЦ, оскільки вона продовжувала діяти в підпіллі.