Досліджено структурні та функціональні особливості феномену неявного особистісного знання, що розглядається як елемент цілісної неявної суб'єктивності людини. Виявлено своєрідність феномену на підставі зіставлення характеристик особистісного неявного знання з особливостями інших компонентів людської суб'єктивності. Доведено, що неявне знання знаходиться на межі свідомого та неусвідомленого. Визначено специфіку його участі у пізнавальній діяльності. Суттєва особливість досліджуваного феномену полягає у тому, що неявне особистісне знання функціонує у вигляді цілісного об'єднання - інтерпретативної схеми, яка формується відповідно до конкретного пізнавального завдання. Саме в такому вигляді неявне знання бере участь у здійсненні науково-пізнавального процесу. Обгрунтовано, що однією з головних функцій неявного знання є забезпечення взаємодії між свідомістю та неусвідомленням.

Розглянуто питання триєдності абсолюту, універсуму й людини, розкрито специфіку позанаукового пізнання. Висвітлено джерела і засоби світопізнання, використовувані езотерикою і окультизмом, астрологічну періодизацію історії цивілізації й езотеричну доктрину космо- і антропогенезу. Проведено концептуально-методологічне і філософське обгрунтування теоретико-вакуумного світорозуміння. Викладено концепцію фізичного вакууму в космології ХХІ ст., філософську концепцію нестабільності, інтегральні положення постфрідманівської картини світу. Визначено семантичну конгруентність нелінійного мислення і теоретико-вакуумного світознавства, методологічні новації в космофізичному пізнанні. Проаналізовано проблему істинності високоабстрактної космофізики в аксіологічному аспекті. Розкрито ідейно-концептуальні витоки концепції всеєдності, феномен творчості як антропософське обмеження наукової раціональності, роль сучасної квантової космології та девіантного знання в світопізнанні.