Рассмотрены предпосылки становления морального потенциала постнеклассической науки, проанализированы новые стратегии ее переориентации. Установлен статус научной рациональности как одной из возможных альтернатив осмысления окружающей реальности. Сформирована постнеклассическая модель взаимосвязи науки и морали. Исследованы проблемы этической и моральной нагруженности научного знания, определено место этики и морали в иерархии наук. Показано влияние христианства на культурное и научное развитие общества. Проанализированы гуманистические аспекты морального потенциала постнеклассической науки. Освещены последствия использования инновационных научных достижений и проблемы моральной, этической и социальной ответственности ученых. Охарактеризованы основные этапы формирования прикладной этики как нового направления науки и морали, возникшего в конце XX ст.

Досліджено особливості інноваційного розвитку сучасної науки (фундаментальної і прикладної) та вплив етичних цінностей на особливості процесів, які відбуваються у ній.

Обгрунтовано правомірність аксіологічного аналізу науки. Розглянуто зв'язок аксіології з гносеологічним, епістемологічним, методологічним, антропологічним, соціокультурним, метафізичним та онтологічним аспектами буття науки.

Обгрунтовано положення, що за умов техногенної цивілізації формується постнекласична наука як "історично саморозвинена людиновимірна система", в якій домінантним є єдність науки та людини. Постнекласична наука досліджує класичну дилему: наука для людини чи людина для науки. Ці складові є взаємозумовленими. Проаналізовано основні характеристики постнекласичної науки, нові аспекти переорієнтації науки. Розкрито нові підходи в аналізі моралі. Зазначено, що нові реалії людського життя та діяльності, науки та моралі визначили необхідність переосмислення характеру їх взаємозв'язку. Обгрунтовано, що новою моделлю взаємозв'язку науки та моралі є "моральний потенціал науки", який дозволяє зняти категоричність, однозначність й одномірність у вирішенні питання "моральна чи антиморальна наука?". Моральний потенціал науки відбиває істотні зрушення, що відбулися не тільки в науці та моралі як соціокультурних реаліях, але й у самому процесі їх взаємин і взаємодії. Відзначено, що моральний потенціал науки вражає сучасну тенденцію єдності людини та науки, дозволяє детально проаналізувати її людський вимір. Зазначено, що модусами морального потенціалу науки є гуманізм і відповідальність. Досліджено специфіку цих модусів в українській ментальності. Наведено християнське бачення морального потенціалу науки. Розкрито прояв модусів морального потенціалу науки в прикладній етиці, у практиках евтаназії, клонування.

Висвітлено роль високих технологій як однієї зі смислових домінант у життєдіяльності суспільства ризику, виділено основні характеристики їх ролі. В контексті технологічного розвитку сучасної цивілізації визначено потенційний вектор гуманітарних перспектив сучасної людини. Проаналізовано еволюцію взаємозв'язку наукового дискурсу та ціннісно-промислових елементів культури. Розкрито роль етики як чинника міждисциплінарного синтезу за умов техногенних цивілізаційних трансформацій. Зауважено, що основною особливістю цієї ролі є етизація відповідного дискурсу та процес проліферації етичних теорій. Наведено філософську рефлексію методологічного потенціалу аксіологічних зрушень для наукового дискурсу.

Проаналізовано актуальну проблему співвідношення науки та моралі. Наукова діяльність стає ціннісно-орієнтованою і визначається вибором стратегії, відмінної від тієї, що домінувала у класичний період. Homo faber та homo sapiens із величезними труднощами перетворюються в homo moralis.

Зосереджено увагу на спроможності сучасного світу протистояти використанню знань на шкоду людям. Аргументовано твердження, що поки немає переконливих підстав для сподівань стосовно розв'язання цього завдання у найближчому майбутньому. Акцентовано увагу як на підгрунті для скептичного висновку, на дисонансі, який має тенденцію до посилення, між створенням глобального інформаційного простору та інтеграцією світової спільноти в правовому, географічному, адміністративно-територіальному, міждержавному просторі. Зазначено, що чим грунтовніші людські знання, то до більшої руйнації вони можуть призвести в ірраціональних життєвих виявах людини. Підкреслено, що у нестабільному, розбалансованому світі сильніші знання роблять його більш хитким, а отже вразливішим.