Исследованы основные свойства теории как главного итога познавательной деятельности. Рассмотрена природа методологического анализа научного знания. Определены основные черты предметного мира теории. Проанализирована природа моделей обоснования теории (дедуктивной и индуктивной). Изучены пути представления конкретно-научной теории в виде логической модели, связь проблемы обоснования теории с основными идеями современной логики.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю225.4 + Ю251.3

Рубрики:

Раціональне пізнання. Розум

Логічна структура наукового пізнання

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проанализирован феномен парадигмы, раскрыты ее структура и функции. Введен новый объект исследования - парадигмальная наука. Парадигмальность рассмотрена как качественная характеристика бытия науки с момента ее институциализации. Уделено внимание анализу понятийного и категориального аппарата аксиологии, предложен аксиологический метод исследования, который может быть применен для изучения науки, а также любой человекомерной системы.

Проаналізовано теоретичну "навантаженість" наукового факту, яку вперше запропоновано в постпозитивізмі, описано її механізм, в основі якого - системний синтез (реїстичний, атрибутивний, реляційний) подієвої частини наукового факту і його теоретичної інтерпретації. Розглянуто онтологічну та гносеологічну природу наукового факту, проблему зв'язку факту і теорії. Наведено класифікацію видів "навантаженості", порівняння механізмів "навантаженості" наукових фактів з галузей природничого і гуманітарного знання. Висвітлено параметричну загальну теорію систем, розроблену А.І.Уйомовим. Доведено, що теоретична "навантаженість" наукового факту утворює цілісність системної моделі факту та теорії, яка його інтерпретує.

Здійснено методологічний аналіз феномену інтерпретації з точки зору проблемної реальності сучасної гносеології. Досліджено основні концепції інтерпретації, представлені у світовій філософській думці. Розглянуто інтерпретацію як невід'ємний момент буття людини, її духовно-практичного освоєння дійсності, як вид соціально-культурної, комунікативно-пізнавальної діяльності, що проявляється як метод і аксіологічна процедура надання смислу. Інваріантність механізмів інтерпретації знаходить виявлення в базових універсаліях - герменевтичних ситуаціях розуміння (діалог, переклад, письмовий текст). Обгрунтування та реалізація сучасного методологічного підходу до інтерпретації необхідні та можливі на філософському, загальнонауковому, приватнонауковому рівнях в їх єдності та взаємозв'язку. Встановлено, що на сучасному етапі розвитку науково-теоретичної діяльності поняття інтерпретації набуває особливого, універсально-інтегративного статусу, допомагає більш глибоко дослідити процеси інтеграції та диференціації наукового знання та різних сфер культури, зокрема науки, релігії, освіти, мистецтва.

Наведено результати цілісного філософського дослідження такого феномену, як парадигмальна наука. Виявлено новий онтологічний параметр підходу до вивчення науки - парадигмальність. Розглянуто основні сутнісні характеристики парадигмальної науки, закономірності та причини її становлення та розвитку. З метою вивчення специфіки парадигмальної науки, її функціонування та взаємозв'язку з іншими соціокультурними інститутами розроблено та застосовано аксіологічну методологію як найбільш адекватну об'єкту дослідження. Запропоновано новий напрямок філософського вивчення науки - аксіологія науки. Досліджено дію цінностей у всіх площинах наукового знання - гносеологічній, епістемологічній, методологічній, антропологічній, соціокультурній, метафізичній, онтологічній. Виявлено зв'язок логіки оцінок у цих сферах буття науки з ціннісною орієнтацією вченого, наукового співтовариства, дисципліни та науки як соціокультурного інституту. З позицій аксіологічного аналізу та критики розглянуто проблеми взаємодії парадигмальної науки з реаліями інформаційного суспільства, зв'язок науки з його економічними, політичними і соціальними цілями. Зазначено, що аксіологічна критика в даному випадку розуміється не як ціннісне відношення чи оцінне судження, а як метод виявлення обмежень, які накладаються на науку парадигмою.

Розроблено концепцію стохастичності як інтердисциплінарної ідеї, здатної виправдовувати парадигмальні наміри нелінійних теорій. Надано оригінальне трактування взаємодії філософського та наукового детермінізмів та їх ролі у становленні провідних "засобів наукового опису". Запропоновано критичні підходи щодо традиційного тлумачення сімейства понять, семантично споріднених щодо "стохастичності". Визначено філософсько-методологічні перспективи постнекласичної наукової раціональності.

Досліджено основні форми усвідомлення проблем у науці. Проведено думку, що кожна з форм усвідомлення проблем у науці існує як пріоритет конкретного етапу її розвитку. Проаналізовано місце та роль таких форм усвідомлення проблем у науці як апорійність, нонсенс і парадокс.

Розкрито засоби до досягнення успіху, але не монодисциплінарним підходом. Рекомендовано, як можна знайти перетини у власному житті та як перетворити ідеї у проривні інновації. Показано, як можна зруйнувати асоціативні бар'єри й погляди на проблеми по-новому, як цілеспрямовано поєднувати різні концепції, як перейти від звичного до незвіданого.

Досліджено когнітивно-ціннісний потенціал неявного знання в науці, теоретико-методологічні засади осмислення його природи в контексті генези наукової раціональності, нові можливості з погляду потенціалістичного підходу, синергетики та постмодерністського філософсько-методологічного дискурсу, аксіологічні засади актуалізації особистісних, людиномірних, інтуїтивних, позараціональних, неартикульованих форм інтелекту. Простежено еволюцію смислових інтерпретацій неявного знання у взаємозв'язку з генезою наукової раціональності, розкрито головні методологічні трансформації неявного знання за умов переходу від кумулятивізму до історизму. З'ясовано шляхи та способи актуалізації неявного гуманітарно-наукового та природничо-наукового знання, охарактеризовано ціннісні передумови пізнавальної діяльності як взаємодії явного та неявного знання. Проаналізовано роль синергетичної та постмодерністської методології у становленні концепції неявного знання, виявлено евристичний потенціал комунікативно-мережевої парадигми в його осмисленні.

Проведено многоаспектное исследование смыслового содержания противоречивого соотношения "понятие - концепт" в оценочной деятельности. Предложено разработать и внедрить в современную систему международных стандартов оценочной деятельности словарь концептов - "концептуарий" - на смену традиционному понятийно-терминологическому глоссарию МСО-2011.

Досліджено соціокультурні фактори, які зумовлюють зміни у понятійно-термінологічному апараті філософії, зокрема ті, що призводять до трансформації понять, що виникають у сучасному філософуванні. Формування і трансформація філософських понять є складним і суперечливим соціально-культурним процесом, зумовленим змінами у суспільному житті, ціннісних орієнтирах людей. Загалом же сучасні філософські поняття є похідними від історично попередніх понять, які вимагають певної "археології знання" (М. Фуко), "яка розкопує історичну онтологію людської ментальностіі". Проте виникнення нових філософських течій і напрямків, які грунтуються на досягненнях природничих і соціально-гуманітарних наук, наприклад, філософії психоаналізу, структуралізму і постструктуралізму, деконструкції тощо, потребують утворення специфічного понятійного апарату, який би репрезентував проблемне поле відповідної філософської школи чи напрямку філософування. Разом із тим, особливої обережності вимагає застосування у філософських дослідженнях понятійного апарату конкретних наук: воно має бути доречним і досить зваженим. Словесна еквілібристика здатна лише вуалювати неспроможність певної теоретичної (а насправді, псевдотеоретичної) конструкції, за якою нічого серйозного не стоїть. Філософія впродовж своєї історії виробила власний багатий понятійний апарат, який має значний соціокультурний потенціал для розвитку філософського знання.

Проведено філософсько-методологічний аналіз методу екстраполяції, його наукового статусу та ролі у соціальному пізнанні. Розглянуто особливості еволюційного становлення та розвитку цього методу. Зазначено, що екстраполяція є своєрідним інструментом, інваріантом форм і засобів пізнання, евристичним прийомом відкриття нового, та є нерозривно взаємопов'язаною з основними класичними методами творчого наукового пошуку. На основі принципів соціосинергетики як методу екстраполяції критично розглянуто сценарії майбутнього розвитку України, розроблені відомими вітчизняними та зарубіжними філософам, соціологами, політологами, державними та громадськими діячами.

Проаналізовано сутність і призначення управління соціальними системами у його зв'язку з соціальним пізнанням. Увагу приділено дослідженню залежності логіки та методології управління від результатів соціального пізнання. Розглянуто характер взаємозв'язку логіки та культури управління, в тому числі на прикладі управління міським господарством. Розкрито сутність та особливості управління проектами і його логіку. Показано необхідність логіки управління в процесі професійної підготовки майбутніх керівників.