Розглянуто проблему онтологічного аргументу у філософії Канта. На підставі аналізу змісту поняття "онтологічний аргумент" у текстах Канта стверджено, що в інтерпретації Канта онтологічний аргумент має невіддільні від нього досвідні передумови. Увагу приділено розгляду співвідношення доказу буття Бога з "Прослогіону" Ансельма Кентерберійського з кантівським розумінням і критикою онтологічного аргументу. Показано, що ідея онтологічної аргументації у розумінні Канта та Ансельма є спільною, проте особливості логічної структури цієї аргументації мають суттєві відмінності. Висвітлено особливості Кантової критики онтологічного аргументу з акцентом на проблеми екзистенційної предикації та проаналізовано деякі напрямки сучасної логіки.

Проанализирована объяснительная функция науки, основная цель которой - объяснение того, почему происходит именно так, а не иначе.

Доведено, що обгрунтування є необхідною умовою визначення та реалізації пропозиційного знання. Запропоновано референційну модель прагматичного визначення знання як варіант вирішення проблеми Геттіера. Зазначено, що застосування еволюціоністської ідеї про пізнання як форми адаптації є засобом вирішення не лише проблем реалізму, але й позитивного вирішення проблеми єднання нормативного та дескриптивного статусу обгрунтування, це положення водночас є підтвердженням гіпотези про залежність нормативного епістемологічного дослідницького рівня від дескриптивного. Виявлено, що можливість зняття протиставлення в дослідженнях нормативістської та дескриптивістської епістемологічних орієнтацій, а також узгодження екстерналізму та інтерналізму як підходів до обгрунтування здійснюється на основі постнекласичного типу аналітичної епістомології. Доведено, що у межах трирівневої концепції обгрунтування є можливим узгодження інтерпретацій обгрунтування пропозиційного знання (декларативної евіденціалістської та процесуальної релаєбілістської) шляхом установлення залежності між доксастичним і процесуальними рівнями аналізу обгрунтування та їх включення до єдиної нормативної моделі. Визначено, що існує залежність між двома видами скептичних аргументів і двома підходами щодо розгляду проблеми обгрунтування: скептичні аргументи "трилеми Агріппи" окреслюють напрямок розвитку дослідження структури обгрунтування як основи його "відповідальнісної" інтерпретації; "картезіанські" скептичні аргументи визначають "істиннісну" інтерпретацію обгрунтування через встановлення відношення між обгрунтуванням та істиною.