Представлены результаты изучения феномена Жизни при помощи методологии Причинности, разработанной В.П.Гочем. На основе большого теоретического и практического материала рассмотрены метафизика Жизни, ее валеософское понимание, особенности методологии Причинности. Раскрыта природа биополя и символическая природа человеческой духотелости, охарактеризованы основные принципы и ценности валеоэтики как этики взаимодействия с Жизнью.

Наведено результати філософсько-методологічного аналізу біоетики як світоглядної концепції, кентаврового постнекласичного знання та нормативно-ціннісної системи, які зорієнтовані на гармонізацію відносин "людина - природа" та "суспільство - довкілля". Досліджено філософсько-методологічні проблеми біоетики, філософсько-світоглядні та соціокультурні передумови її формування, тенденції й етапи розвитку, описано структурну організацію. Розроблено концепцію глобальної біоетики, в якій інтегровано завдання медичної й екологічної етики у єдину мету збереження та розвитку життя з урахуванням етичних принципів. На підставі аналізу внутрішніх і зовнішніх чинників становлення теорії та практики біоетики обгрунтовано такі концептуальні засади біоетики: життя як неметафізична сутність, самоцінність представників життя, їх право на життя, життя як співтовариство представників життя. Доведено, що світоглядною теорією біоетики є концепція постнекласичної раціональності, а її теоретико-методологічним підгрунтям - принципізм, механізми конкретизації та генералізації моралі. Обгрунтовано твердження, що аксіологічний вимір біоетики визначається цінностями Просвітництва, які трансформуються сучасним контекстом біоетики.

Зроблено соціально-філософське дослідження дикої природи як складової функціонування сучасного соціуму. Визначено специфіку соціально-філософського аналізу феномена дикої природи. Висвітлено етапи понятійного розвитку дикої природи, категоріального кола, що розкривають її сутність; з’ясовують атрибути дикої природи. Надано характеристика етапів розвитку взаємин дикої природи та культурного ландшафту в історії людства. Досліджено вплив дикої природи на формування світоглядних настанов людини і уявлення її як священного простору. Визначено змістовність та спрямованість дикої природи як ресурсу соціального розвитку та причин екологічних кризових явищ в соціальних практиках. Розглянуто протистояння культурного ландшафту та дикої природи як проблему сучасності. Наголошено на збереженні дикої природи та оцінено дику природу як фактор розвитку економічного потенціалу регіонів. Окреслено екологічні перспективи людства.

Увагу приділено біоетичним аспектам цінності людської особи, проблемі пошуку критеріїв для регулювання тих медичних практик, які трактуються як повага чи замах на життя людини. З'ясовано філософсько-антропологічні та онтологічні засновки аргументації прибічників двох біоетичних концепцій — святості та якості життя — які сформувалися у цьому дискурсі. Дослідження демонструє, як наявність полеміки між прибічниками концепцій святості та якості життя, пошук ними відповіді на питання про природу цінності людського життя та способи вираження поваги до неї стає підставою для переосмислення проблем метаетики.

Присвячено моделюванню життєвого циклу людини. Людина розглядається як відкрита складна система, а для моделювання вперше використовується теорія самоорганізації складних систем на основі аксіоматичної хвильової моделі С-простору. Витоки народження, розвитку, старіння і смерті людини закладаються ще під час виникнення життя як такого і набувають особливостей під час тривалого еволюційного процесу. Наведено відповідні факти та гіпотези, які використовуються для тестування теорії самоорганізації, а також для моделювання життєвих процесів. Смерть людини розглядається як руйнування складної системи, після чого окремі компоненти, які також є складними системами, продовжують існування за прогнозованими сценаріями. Для перевірки таких сценаріїв використовується історичний досвід людства, акумульований у текстах і артефактах. Викладено філософський погляд на проблеми життя та смерті.