На підставі аналізу платонівської теорії мистецтва описано генезис дискурсу образотворчої репрезентації в європейській філософсько-естетичній традиції. Обгрунтовано, що саме Платон започатковує есенціальний дискурс і в його координатах - сферу репрезентації, у якій будь-яка річ або явище трактується як адекватне або неадекватне зображення-представлення певної сутності. Досліджено витоки проблематики "недовіри мистецтву", "симулякрів і симуляції", а також магістральних тенденцій в осмисленні репрезентативної сутності мистецтва, які визначатимуть суперечливе ставлення до художньої образотворчості від античних часів до сучасних.