Проаналізовано спільні та відмінні аспекти розуміння поняття "структура" у структуралізмі та постструктуралізмі. Доведено, що це основоположне для обох напрямів поняття тлумачиться як засіб пізнання, модель (епістемологічно), а не як онтологічна основа об'єктивного світу.

Проаналізовано особливості становлення основних ідей та ролі контексту у формуванні структуралізму. Виявлено характер еволюції концепції структуралізму як провідного чинника формування структуралістської методології. Розглянуто структуралістський підхід у контексті сучасних гуманітарних методологій. Обгрунтовано методологічний потенціал ідей структуралізму у сфері соціально-гуманітарних досліджень за доби глобалізації, оскільки тенденція до структуризації пізнавального матеріалу є головною рисою структуралізму. Розглянуто структуралістську методологію у сукупності здійснених за допомогою підходу практик в історичному, еволюційно-концептуальному й соціокультурному аспектах, а також позитивний досвід застосування структуралістської методології в різних сферах гуманітарного знання, що дозволило обгрунтувати її евристично-пізнавальний потенціал. Виявлено, що методологічна спільність різноманітних напрямків структуралізму представлена подібністю принципів в уявленнях про поняття структури та способи її визначення. Спільною рисою методологічних підходів є єдність проблемного поля дослідження з базовими поняттями (структурою, епістемою, симулякром).

Досліджено археологію знання М. Фуко в контексті постструктуралістської філософії (Р. Барт, Ж. Бодрійяр, Ж. Дерріда, Ж. Дельоз). Проаналізовано дослідження фукольдіанської та "постфілософії" в працях вітчизняних і зарубіжних авторів. Показано специфіку методології М. Фуко, сформовану "на межі" структуралізму та постструктуралізму. Розкрито фукольдіанську археологію знання, археологічний метод і топологічно-картографічне осмислення простору в контексті постструктуралістських дискурсів Р. Барта та Ж. Дерріда (крізь концепти "гетеротопія", "годологія", "слід", "текст", "мова"), Ж. Дельоза та Ж. Бодрійяра ("зовнішнє", "згин-складка", "складка", "відмінність і повторення", "симулякр").

Оприлюднено новий напрям інтегративного філософського дослідження структурної методології, що синтезує принципи діалектичного методу, син- та діахронічні підходи, елементи синергетики. Встановлено, що методологія структуралізму та постструктуралізму, сформована на засадах структурної лінгвістики, є серцевиною радикального повороту від раціоналізму до ірраціоналізму в дискурсивному полі європейської культури. Проведено компаративний аналіз методології структуралізму та постструктуралізму в системі філософських принципів і категорій. Визначено перспективні напрями впровадження цієї методології в європейських, в тому числі українських дискурсивних практиках.

Структуралістське тлумачення людини як тексту відображає новий принцип розуміння природи людини та складає новий структуралістський світогляд, який стверджує себе як ще один спосіб методологічної рефлексії вчення про людину. Ю. Кристєва сформулювала концепцію гено- і фено-тексту. Генотекстом вона називає систему змістів і значень, засвоєну індивідом на ранніх стадіях розвитку, фено-тексти - це реальні тексти, окремі фрази та висловлювання, різні типи дискурсів. Р. Барт розглядав текст як динамічний феномен, який знаходиться у постійному русі та розвитку і який належить дискурсу, що виходить за межі докси (побутової думки). У будь-якому тексті існує 5 кодів, які організують його семіотичний простір. Р. Барт називає кодами асоціативні поля, надтекстову організацію значень, які нав'язують уявлення про певну структуру. Творцем структурного психоаналізу є Ж. Лакан. Саме він сформулював нове розуміння особистості як споконвічно розщепленої, подвійної істоти, яка зазнає бажання внаслідок своєї символічної природи. Нову модель аналізу в межах постструктуралізму запропонував Ж. Дельоз. Він сформулював теорію шизоаналізу, яка полягає в запереченні ідеї зовнішнього впливу (вимушеної каузальності). Психотерапія тільки починає опановувати структуралістську парадигму. Але з часом психотерапевтичний дискурс усе ж таки посяде своє місце в низці мовних практик, які доповнять зміст постмодерністських ідей.