Проаналізовано соціокультурні, наукові та духовні процеси в Європі Нового часу та особливості розвитку філософії. Розглянуто проблему субстанції у філософських вченнях голландського філософа Б.Спінози та німецького філософа і вченого Г.Лейбніца. Висвітлено соціально-філософські та суспільно-політичні ідеї англійських філософів Нового часу Т.Гоббса і Д.Локка.

Проанализированы социокультурные, научные и духовные процессы в Европе Нового времени и особенности развития философии. Рассмотрена проблема субстанции в философских учениях голландского философа Б.Спинозы и немецкого философа и учёного Г.Лейбница. Освещены социально-философские и общественно-политические идеи английских философов Нового времени Т.Гоббса и Д.Локка.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ч30 в2:Ю2 + Ю3(4)5

Рубрики:

Загальні питання педагогіки

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено журналістику як об'єкт теоретичного аналізу в європейській науковій думці XIX - першої половини XX століть.

Проведено порівняльний аналіз змісту концепцій філософії життя в західноєвропейській філософії кінця XIX - першої половини XX ст. З'ясовано причини їх переходу від пріоритетного розгляду феномену життя до вивчення проблеми сутності та природи людини. Визначено причини формування некласичної філософської думки та її актуалізації у філософії XIX ст. Досліджено процеси та явища в інтелектуальній, соціальній і матеріальній сфері, які стимулювали процес формування ірраціоналізму. Розглянуто витоки формування "філософії життя" - основної ірраціоналістичної течії кінця XIX - початку XX ст. Показано значущість філософських досліджень С. К'єркегора та А.Шопенгауера у формуванні нових ідей, відмінних від ідей класичної філософії. Визначено й охарактеризовано основні етапи змін поглядів представників "філософії життя" на основну проблематику - феномен життя. Здійснено історико-філософський аналіз концепцій філософії життя Ф.Ніцше, В.Дільтея, А.Бергсона, Г.Зіммеля, О.Шпенглера та П.Тейяр де Шардена, виявлено трансформацію їх поглядів на феномен життя. Розкрито значущість і ступінь впливу гносеологічних досліджень філософії життя. Визначено вплив на філософські концепції життя природничо-наукових досліджень. Показано зв'язок ідей західноєвропейської філософії кінця XIX - початку XX ст. з вченням В.Вернадського про "живу речовину" та з дослідженнями несвідомого З.Фрейда. Здійснено порівняння концепції філософії життя з метою визначення загальних характеристик і відмінностей, а також встановлення особливостей висвітлення основної проблематики - феномену життя.

Проведено історико-філософський аналіз проблеми взаємозв'язку душі та тіла у контексті західноєвропейської філософської традиції. Досліджено дві протилежні парадигми розуміння взаємозв'язку душі та тіла - суб'єктно-об'єктної та трансценденталістської, що визначають специфіку філософського дискурсу стосовно розуміння людського "Я". Відзначено, що взаємовплив двох протилежних парарадигм взаємозв'язку душі та тіла у філософії Нового часу завжди інтенціональний, тобто такий, що розмірковується, осмислюється. Передумовою цієї інтенціональності є фактичний взаємовплив душі та тіла людини, індивида, особистості. На підставі аналізу цієї проблеми показано, що зміст кожної з розглянутих парадигм виявляє його автономність щодо конкретних проявів взаємозв'язку душі та тіла. Зазначено, що джерела суб'єктно-об'єктної парадигми експлікуються у філософському контексті античності, зокрема, в онтології та психології Арістотеля. Вони містять вихідні характеристики розуміння взаємозв'язку душі та тіла як специфічних сутностей, які можна розглядати як відносно самостійні й аналізувати у межах конкретних наук. Трансценденталістська парадигма взаємозв'язку душі та тіла найбільш яскраво представлена у метафізичних системах Р. Декарта, Б. Спінози та Г. Лейбніца.

На основі відкритого у постнекласичній філософії та експлікованого у загальнофілософському сенсі топологічного підходу здійснено аналіз трансформаційних процесів у філософії епохи трансцендентального мислення, який дозволяє зробити висновок про те, що метафізика не втратила свою значимість у постнекласичній філософії та основним процесом, що детермінує всі етапи трансформації некласичної та постнекласичної філософії, є релятивізм. Доведено, що застосування топологічного, релятивістського та деконструктивного підходів (перший використовується у даній роботі у загальнофілософському сенсі, а останній розглядається як новий інтегродиференціальний метод) щодо основних філософських концепцій епохи трансцендентального мислення (трансцендентальної системи І.Канта та діалектичної системи Г.Гегеля, що знаходились біля джерел релятивістської транформації філософії, феноменології Е.Гуссерля та М.Гайдеггера, що виявили основні ідеї некласичної філософії, а також до систем постнекласичної філософії) дозволило знайти ряд нових закономірностей у зазначених системах та у метафізиці досліджуваного періоду.

Розглянуто актуальні питання теорії пізнання, особливості західноєвропейського сприйняття сутності буття в контексті різних філософсько-методологічних підходів, починаючи з позитивістських концепцій, які розвилися протягом останніх двох сторіч, і до сучасних постмодерністських уявлень. З'ясовано сутність і сучасний стан сприйняття провідних напрямів західноєвропейської філософії: позитивізму, ірраціоналізму, екзистенціалізму, персоналізму як важливих складових європейської культури. Розглянуто основні напрями та сутність філософсько-релігійних і постмодерністських уявлень про предмет і призначення філософії.

Розкрито концептуально-парадигмальний характер історико-філософського процесу. Висвітлено природу історико-філософського знання в різні історичні епохи. Розглянуто всі основні напрями, школи, системи, ключові терміни та персоналії світової філософської думки. Увагу приділено питанням Нової філософії XIX ст., сучасної світової, а також української та російської філософії. Наведено інформацію про позитивізм Г. Спенсера, емпіріокритицизм Р. Авенаріуса, філософії А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, В. Дільтея, прагматизм, неопозитивізм, релігійну філософію XX ст.

Раскрыт концептуально-парадигмальный характер историко-философского процесса. Освещена природа историко-философского знания в разные исторические эпохи. Рассмотрены все основные направления, школы, системы, ключевые термины и персоналии мировой философской мысли. Уделено внимание вопросам Новой философии XIX в., современной мировой, а также украинской и русской философии. Дана информация о позитивизме Г. Спенсера, эмпириокритицизме Р. Авенариуса, философии А. Шопенгауэра, Ф. Ницше, В. Дильтея, прагматизме, неопозитивизме, религиозной философии XX вв.

Розкрито характер засвоєння ідей новоєвропейської філософії в рабиністичній літературі Східної Європи у XVIII ст. Аналіз ставлення до філософії та способу цитування філософських текстів в творах "передвісників Гаскали" та хасидських авторів дозволяє розглянути специфіку побутування в ній філософії взагалі - як середньовічної єврейської, так і популярних ідей європейської філософії Нового часу. Цю специфіку обумовлює негативне ставлення до філософії як такої, що покладена у руслі середньовічної антираціоналістичної традиції; конфронтація між потужними містичними рухами Східної Європи (зокрема, хасидизмом) та єврейським Просвітництвом. На прикладі енциклопедичного трактату Пінхаса Гурвіца "Сефер га-бріт" досліджено процес трансляції ідей європейської філософії Нового часу (зокрема, І. Канта) в єврейське традиційне середовище. Розкрито, яким чином наукові та філософські відкриття Нового часу взаємодіють з кабалістичним, зокрема луріанським, світоглядом, притаманним "передвісникам Просвітницва". В результаті дослідження розроблено методологічну базу для історико-філософського аналізу рабиністичних текстів Східної Європи, що відкриває шлях для подальших досліджень в цій галузі.

Дослідження спрямовано на розкриття сутнісних особливостей релігійної віри як екзистенційноперсоналістичної моделі формування людини, її світоглядних орієнтирів та діяльності, що передбачає послідовне розв'язання таких задач: акцентувати на різноманітні підходи до осмислення феномену "релігійна віра" (як проблемі принципової відкритості, незавершеності людини, як проблемі стосунків "Я-інший", як проблемі синтезу людського та божественного тощо); розкрити духовні можливості релігійної віри, її особливості в пограничних ситуаціях. Автор виходить із недостатнього осмислення релігійної віри як впевненості в невидимому. Релігійна віра виступає тим екзистенціалом, завдяки якому людина долає суперечності між скінченністю та нескінченністю, тим конструктом людського духу, який уможливлює її вихід в царину трансцендентного. В цьому контексті релігійна віра є своєрідним критерієм "наростання" людського в людині, критерієм її духовності та гуманності. Релігійна віра, являючись складовою буття людини, надає йому ірраціональних вимірів, уможливлює неможливе. Екзистенційний потенціал релігійної віри слугує тією "точкою опори" людини, завдяки якій вона самоактуалізується, самоздійснюється й формує певну світоглядну модель. Доведено, що релігійна віра, в якій віддзеркалюються світоглядні орієнтири людини, виявляється одним із принципів її самовивищення, способу вирішення екзистенційних проблем. Причому в ній відображаються, з одного боку, сутнісні характеристики, властивості самого Божества, а з іншого - граничні можливості й неможливості людини у всьому розмаїтті унікальності та специфічності її буття. Релігійна віра, виступаючи чинником активності людини, вибудовує її ціннісно-світоглядну модель світу. Вона "опікується" фатальними проблемами людського буття, так як має виняткове значення при вирішенні сенсожиттєвих питань людського існування. Екзистенційний досвід віруючого набуває статусу події, що відкриває поле нових можливостей, нового духовного досвіду. Акумулятивний ефект даного досвіду формує духовно-ціннісні пріоритети людського буття, задає певні координати життєдіяльності людини, завдяки чому вона самовизначається, знаходячись у діалогічному спілкуванні з Абсолютом. Релігійна віра, розгортаючись як постійний процес "пошукзнаходження", відкриває код трансцендентності, нові грані стосунків царини Людського та Божественного.

Дослідження спрямовано на розкриття сутнісних особливостей релігійної віри як екзистенційноперсоналістичної моделі формування людини, її світоглядних орієнтирів та діяльності, що передбачає послідовне розв'язання таких задач: акцентувати на різноманітні підходи до осмислення феномену "релігійна віра" (як проблемі принципової відкритості, незавершеності людини, як проблемі стосунків "Я-інший", як проблемі синтезу людського та божественного тощо); розкрити духовні можливості релігійної віри, її особливості в пограничних ситуаціях. Автор виходить із недостатнього осмислення релігійної віри як впевненості в невидимому. Релігійна віра виступає тим екзистенціалом, завдяки якому людина долає суперечності між скінченністю та нескінченністю, тим конструктом людського духу, який уможливлює її вихід в царину трансцендентного. В цьому контексті релігійна віра є своєрідним критерієм "наростання" людського в людині, критерієм її духовності та гуманності. Релігійна віра, являючись складовою буття людини, надає йому ірраціональних вимірів, уможливлює неможливе. Екзистенційний потенціал релігійної віри слугує тією "точкою опори" людини, завдяки якій вона самоактуалізується, самоздійснюється й формує певну світоглядну модель. Доведено, що релігійна віра, в якій віддзеркалюються світоглядні орієнтири людини, виявляється одним із принципів її самовивищення, способу вирішення екзистенційних проблем. Причому в ній відображаються, з одного боку, сутнісні характеристики, властивості самого Божества, а з іншого - граничні можливості й неможливості людини у всьому розмаїтті унікальності та специфічності її буття. Релігійна віра, виступаючи чинником активності людини, вибудовує її ціннісно-світоглядну модель світу. Вона "опікується" фатальними проблемами людського буття, так як має виняткове значення при вирішенні сенсожиттєвих питань людського існування. Екзистенційний досвід віруючого набуває статусу події, що відкриває поле нових можливостей, нового духовного досвіду. Акумулятивний ефект даного досвіду формує духовно-ціннісні пріоритети людського буття, задає певні координати життєдіяльності людини, завдяки чому вона самовизначається, знаходячись у діалогічному спілкуванні з Абсолютом. Релігійна віра, розгортаючись як постійний процес "пошукзнаходження", відкриває код трансцендентності, нові грані стосунків царини Людського та Божественного.