Показано, что одной из важнейших форм проявления технизации, сциентизации и рационализации жизни современного человека являются пароцессы активного воздействия на коренные, экзистенциальные точки его существования - точки жизни и смерти. Раскрыто содержание понятия философии жизни, проведен историко-философский анализ его концепций в западноевропейской философии конца ХІХ - середины ХХ ст. В контексте современных философских дискурсов проанализировано историческое наследие направлений: "философии жизни", экзистенциализма, философской антропологии, феноменологии.

Проведено порівняльний аналіз змісту концепцій філософії життя в західноєвропейській філософії кінця XIX - першої половини XX ст. З'ясовано причини їх переходу від пріоритетного розгляду феномену життя до вивчення проблеми сутності та природи людини. Визначено причини формування некласичної філософської думки та її актуалізації у філософії XIX ст. Досліджено процеси та явища в інтелектуальній, соціальній і матеріальній сфері, які стимулювали процес формування ірраціоналізму. Розглянуто витоки формування "філософії життя" - основної ірраціоналістичної течії кінця XIX - початку XX ст. Показано значущість філософських досліджень С. К'єркегора та А.Шопенгауера у формуванні нових ідей, відмінних від ідей класичної філософії. Визначено й охарактеризовано основні етапи змін поглядів представників "філософії життя" на основну проблематику - феномен життя. Здійснено історико-філософський аналіз концепцій філософії життя Ф.Ніцше, В.Дільтея, А.Бергсона, Г.Зіммеля, О.Шпенглера та П.Тейяр де Шардена, виявлено трансформацію їх поглядів на феномен життя. Розкрито значущість і ступінь впливу гносеологічних досліджень філософії життя. Визначено вплив на філософські концепції життя природничо-наукових досліджень. Показано зв'язок ідей західноєвропейської філософії кінця XIX - початку XX ст. з вченням В.Вернадського про "живу речовину" та з дослідженнями несвідомого З.Фрейда. Здійснено порівняння концепції філософії життя з метою визначення загальних характеристик і відмінностей, а також встановлення особливостей висвітлення основної проблематики - феномену життя.

Проаналізовано релігійно-моральну проблематику в нігілістично орієнтованому екзистенціалізмі та вітчизняному екзистенціалістському філософуванні. Виявлено трансформацію релігійних і моральних феноменів у релігійній філософії С. Кіргегора та у французькому атеїстичному екзистенціалізмі. Встановлено екзистенціалістські мотиви та їх специфіку у бутті української культури. Розкрито принципи релігійно-моральних суперечностей в екзистенціалістській філософії, а також своєрідність експлікації зазначених питань в роботах українських філософів. Розкрито релігійні та моральні проблеми у літературно-філософських творах Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного, М. Хвильового та з'ясовано співзвучність багатьох їх екзистенціалістичних положень з філософськими інтенціями європейського екзистенціалізму.

Проведено культуро-філософський аналіз ідеї інтертекстуальності як феномену взаємодії тексту з семіотичним культурним середовищем. Досліджено питання, пов'язані з новим, некласичним розумінням тексту, згідно з яким текст (у широкому сенсі) не лише відображає реальність, а й сам є реальністю культури і, відповідно, - реальністю цілого світу. Проведено теоретико-філософський аналіз постструктуралістського текстоцентризму, провідних текстологічних теорій сучасності, комунікативної природи тексту. Досліджено механізми та типи інтертекстуальних зв'язків культури та функції інтертекстового аналізу. Проаналізовано семіотику інтертекстуальності шляхом порівняння феномену діалогізму як семіотики, орієнтованої на процес, та феномену інтертекстуальності як семіотики, орієнтованої на код. Акцентовано увагу на моментах інтертекстуальності: жоден новий текст не може бути визначеним як автономний через обов'язкову присутність у ньому інших текстів; тексти функціонують лише у дискурсивній частині культури. Формулювання сучасної цілісної концепції культури неможливе без детального дослідження ідеї інтертекстуальності.

Рассмотрены возможности комплесного теоретико-методологического анализа биографии как социокультурного феномена. Раскрыты основания биографического подхода в современном социогуманитарном знании на междисциплинарном его уровне. Изучены трансформации внутри самой сферы Humanities, актуализирующие и тематизирующие биографическую проблематику.

Приведены результаты исследования гендерного дискурса в контексте философии постмодернизма. Рассмотрены философские основы становления гендерной теории и главные подходы к мировоззренческому конфликту феминизма и гендерных исследований. Раскрыты проблемы взаимодействия и взаимовлияния философии постмодерна и гендерной теории.

Досліджено онтологічні, гносеологічні та методологічні засади гуманітарного знання у філософії постмодерну. Виявлено, що постмодерні тенденції в гуманітарному знанні призводять до впровадження плюралізму та відходу від жорстких єдиних критеріїв науковості. Обгрунтовано твердження, що онтологічно гуманітарне знання у філософії постмодерну є знаково-смисловим конструктом, а гносеологічною основою гуманітарного знання є конститутивний акт творення знаково-смислового простору людської культури. Дискурс постмодерну спонукає вийти за межі методології у сферу постметодології, яка за умов тотальності тексту визначає його діяльність, самопородження смислового простору культури. Зазначено, що за умов тотальної текстуальності, гуманітарне знання набуває здатності бути технологіями з перетворення та насичення смислового простору життєдіяльності людини.

Висвітлено історичні та логічні аспекти розвитку структурного підходу та його трансформацію у структуралізмі та постструктуралізмі. Розкрито взаємозв'язок методології лінгвістики та семіотики із структуралізмом і постструктуралізмом, онтологічні та гносеологічні засади структурного підходу, структуралізму, постструктуралізму. Розглянуто питання застосування структурної методології (СМ) у різних напрямах гуманітарного пізнання. Описано елементи СМ у спадщині українських філософів, розкрито семіотичні аспекти творчості Г. Сковороди у дискурсі структуралізму та постструктуралізму, структурно-семіотичні розвідки відомого українського вченого С. Балея з філософії та психології творчості.

Освещены исторические и логические аспекты развития структурного подхода и его трансформация в структурализме и постструктурализме. Раскрыты взаимосвязь методологии лингвистики и семиотики со структурализмом и постструктурализмом, онтологические и гносеологические основы структурного подхода, структурализма, постструктурализма. Рассмотрены вопросы применения структурной методологии (СМ) в разных направлениях гуманитарного познания. Описаны элементы СМ в наследии украинских философов, раскрыты семиотические аспекты творчества Г. Сковороды в дискурсе структурализма и постструктурализма, структурно-семиотические исследования известного украинского учёного С. Балея по философии и психологии творчества.

Розглянуто основні підходи щодо розуміння метаантропології й її методологічного значення в сучасній філософії. Розкрито базові принципи сучасної філософської антропології й основні підходи щодо типологізації філософської антропології. Проаналізовано підставу типологизації - поняття антропологічна межа, розкрито типи концепцій людини: передмежова антропологія, помежова антропологія, постмежова антропологія. Обгрунтовано даний методологічний принцип "антропологічної усвідомленості".

Освещены историко-философские проблемы теории познания, учения об универсалиях и общих вопросах теории коммуникации. Внимание уделено исследованиям универсализма и партикуляризма в современной западноевропейской философии, особенностям национального и универсального в польской философии, а также философско-этическим воззрениям К. Войтылы и Э. Мунье.

Проаналізовано особливості тлумачення сутності держави і права (визначення їх завдань, ролі і призначення у суспільстві) у концепціях зарубіжних (Р. Штаммлер, Г. Коган, П. Жане та ін.) та вітчизняних (Б. Кістяківський, Є. Спекторський та ін.) представників неокантіанства другої половини ХIХ - початку ХХ ст.

Проаналізовано антропологічно налаштовані естетичні концепції, що найбільш оригінально та змістовно відтворені феноменологічно-екзистенціальною філософською традицією. Феноменологія Ф. Брентано, Е. Гуссерля, М. Мерло-Понті, Р. Інгардена, М. Дюфренна презентує той діапазон філософсько-антропологічних досліджень, в якому розробляється специфічний метод і категоріальний ряд феноменологічної естетики.

Розглянуто проблему застосування феноменологічного методу у дослідженні взаємозв'язку мови та мислення. На основі першоджерел і значної кількості інтерпретативної літератури показано етапи розробки Е. Гусерлем проблеми судження з порівнянням його аналізу мови з вченням сучасників - М. Шелера і Г. Шпета. Виявлено одночасну спорідненість та альтернативність підходів засновників феноменологічної філософії до вивчення ролі мовного компонента в структурі свідомості.

Досліджено персоналізм як парадигмальний вектор розвитку української філософії. Обгрунтовано, що природа персони визнавалася американськими персоналістами такою, що ніколи небуває об’єктом, оскільки повне занурення її у світ речей означало б втрату духовної унікальності. Доведено, що європейські персоналісти розглядають поняття особи як процес розвитку особистісного начала, яке досягається шляхом єднання з Богом та суспільством. Доведено, що генеза персоналістських ідей в українській філософії простежується у творчій спадщині Г. Сковороди, Т. Шевченка та В. Стуса через їх розуміння людини як такої, що може самореалізуватись лише завдяки вияву в собі особи. З’ясовано, що становлення ідей персоналізму в українській філософській думці поширюється на погляди А. Шептицького, Й. Сліпого, О. Кульчицького та С. Кримського. Окреслено філософські ідеї А. Шептицького та Й. Сліпого як прояв християнського персоналізму в українській філософській думці. Досліджено персоналістські інтенції у філософії О. Кульчицького як вияв національного персоналізму, де нації трактуються як сукупність колективних осіб. Проаналізовано монадологічний персоналізм С. Кримського, який виявляється у визнанні ним особистості як такої, що здатна репрезентувати собою свою націю, культуру, епоху, усвідомлюючи цим свою індивідуальність.

Шляхом історико-філософського дослідження визначено ретенції (ретроспективи) та протенції (перспективи) вчення щодо "азійського способу виробництва" та "цивілізації". Доведено концептуальний ізоморфізм їх конотацій, наявність спільних елементів змісту, взаємне співвідношення як частини цілого. Цивілізаційну теорію розглянуто і як певне уточнення та доповнення європоцентричної формаційної концепції, де азійський спосіб виробництва позначив специфіку розвитку неєвропейських цивілізацій. Показано особливості сучасної деконструкції формаційного та цивілізаційного схематичних конструктів історії, які становлять концептуальне підгрунтя для розробки нового методологічного підходу до розуміння суспільного розвитку. Визначено їх футурологічне значення, що виявляється у своєрідному передбаченні К. Марксом і А. Тойнбі сучасних процесів глобалізації. Показано доцільність уживання концептів "азійський спосіб виробництва" та "цивілізація" під час вивчення особливостей української історії.

Проведено аналіз історико-філософської еволюції ідей та концепцій, що вплинули на виникнення, становлення і генезис як тектології О. О. Богданова, так і праксеології Т. Котарбіньського. Встановлено, що виникненню як тектології, так і праксеології, сприяли, насамперед, такі вчення, як марксизм, емпіріокритицизм, американська практична філософія, праці представників австрійської школи економічної праксеології, а також ряд практично-методологічних розробок щодо наукової організації та оптимізації діяльності. Проаналізовано структуру моделі соціальної організації, в межах якої О. О. Богданов прагнув реалізувати свої тектологічні принципи. Досліджено секуляризований варіант етики Т. Котарбіньського та методи теорії агонології (праксеологічної теорії боротьби).

Розглянуто феномен виходу за межі людського існування на основі матеріалів західноєвропейського й японського екзистенціалізму. Досліджено особливості розуміння екстатичності представниками даної філософії. Визначено, що для обох варіантів екзистенціалізму особистісне існування реалізується в екстатичності, коли самість переступає себе, виходить за свої межі. Визначено певні розбіжності в японському та західноєвропейському розумінні екстатичності, обумовлені специфікою світосприйняття та традицією філософування на Сході та на Заході, такі як розуміння Бога, буття та небуття, ставлення до смерті, самосвідомості тощо. Подано пояснення, чому предметом, що має бути покладений в основу порівняння феномена екстатичності в концепціях західноєвропейських та японських екзистенціалістів має виступити проблема Ніщо або Порожнечі, яка є центральною для обох традицій. Виявлено, що вихід людини за межі свого існування можна сприймати як такий, що має певний напрямок, а відтак і характер екстатичності у концепціях західноєвропейських та японських екзистенціалістів має певну спрямованість, що виступає основою для побудови типології екстатичності. З'ясовано, що визначальними рисами екстатичності в західноєвропейській та японській екзистенційній філософії є важливість поєднання розумового зусилля із вольовим напруженням, авторитет особистого внутрішнього людського досвіду, акцентуація стану Ніщо, до якого потрапляє душа, що прагне вийти за свої межі.

Мета роботи - вивчення інтелектуальних взаємовпливів філософських концепцій та методологій соціально-гуманітарних наук. Досліджено когнітивний діалог філософських ідей мислителів Східної Європи першої половини ХХ століття та теоретичні підходи історичної антропології. Наукова новизна статті полягає у аналізі когнітивних взаємовпливів різних напрямків філософських пошуків та потужного представника історичного пізнання, історичною антропологією. Реалізовані реконструкції та вивчення когнітивного діалогу цього напрямку історичної науки із концепціями філософії й історії науки, філософськими основами етнічної психології, теоріями філософії культури.

Мета дослідження - у критичній реконструкції проблематики гендеру в річищі сучасної політичної філософії та політичної антропології, поглибленому осмисленні феноменів справедливості, ідентичності, людської гідності в аспекті їх гендерних вимірів та пошуку відповіді на засадниче для провідних гендерних дискурсів запитання: чи насправді свобода та справедливість можливі лише разом із переживанням, відчуттям своєї сенсово-вкоріненої приналежності до тієї чи іншої спільноти? Доповнення феноменологічної і трансцендентальної методології методом контрактуалізму спрямовує дослідження означеної в назві статті проблематики в нове річище, оприявнює її істотні виміри та аспекти. Осмислення гендеру як важливої філософсько-антропологічної проблеми та складного "соціального конструкту" саме в межах новітніх критичних та самокритичних версій теорії суспільної угоди відкриває плідні перспективи і для політичної філософії та антропології. Дослідження феноменів "визнання" (А. Гонет) "гендерної справедливості" (Н. Фрейзер), "морального чуття" (Е. Тугендгат) окреслює можливості та сенс наповнення принципу суспільної угоди конкретним теоретичним і практичним змістом, обгрунтовує необхідність розширення філософсько-антропологічного простору тлумачення гендерної проблематики. Значущість гендерної спільноти для соціокультурної та екзистенційної ідентичності особистості уможливлює (через органічну, життєсвітову приналежність до певної традиції та культури) її безпеку та можливість гідно орієнтуватися в складних життєвих ситуаціях. Проте головною метою життя людини постає здатність до самототожності навіть за глибинних змін структури особистості, які виникають за складних ситуацій зневаги та несправедливості.

Проаналізовано філософський та психологічний контексти соціальних очікувань особистості, сформовано загальні наукові положення, розкриті властивості, закономірності становлення, розвитку та функціонування соціальних очікувань як процесу, результату відображення й конструювання соціальної дійсності. Теоретичний базис дослідження грунтується на феноменології Е. Гуссерля, філософії соціального конструктивізму Л. С. Виготського, П. Бергера, Т. Лукмана, К. Дж. Джерджена, ідеях конструктивного альтернативізму Дж. Келлі, психології соціальних очікувань особистості як єдності психічного процесу, психічного стану і властивостей очікувань. Соціальні очікування особистості розглянуто як філософський і психологічний виміри дослідження, що представлений аналізуванням очікувань у соціальному конструктивізмі, екстерналізацією себе, побудовою моделі очікуваного майбутнього. З'ясовано деякі теоретико-методологічні аспекти дослідження закономірностей соціальних очікувань у відображенні й конструюванні соціальної дійсності. Окреслено роль соціальних інститутів у становленні й формуванні системи очікувань. Показано поліаспектність досліджуваної проблематики. Обгрунтовано, що формування, реалізація соціальних очікувань в організації взаємодії особистості та соціального оточення можлива за наявності об'єкта, предмета й змісту діяльності. Соціальні очікування впливають на соціальну поведінку і визначають поведінку окремої особистості, малої контактної групи, спільноти чи великої маси людей. Соціальні очікування здатні встановлювати своєрідні вимоги, норми, санкції, ідеали, які учасникам процесу необхідно виконувати чи не порушувати. Філософський вимір дослідження інтегрує онтологічні, гносеологічні, аксіологічні передумови формування та реалізації соціального ідеалу, представлений дослідженням очікуваного майбутнього у формах утопії, есхатології і танатології. Психологічний вимір дослідження має достатньо розроблену змістову спрямованість від психологічних змістових параметрів соціальних очікувань до ролі очікувань у соціальних інститутах та різних сферах буття людини. Системний, діяльнісний, саморегуляційний, суб'єктний підходи склали верифіковану систему тлумачення соціальних очікувань особистості як процесу, результату відображення й конструювання соціальної дійсності. Тематика соціальних очікувань особистості ще далека від свого завершення; перспективним на наш погляд є створення більш глибокої філософської концепції соціальних очікувань особистості. Окреслена тематика набуває особливої актуальності у контексті соціально-політичної невизначеності, домінування масової свідомості, втрати національної та культурної ідентичності.