Розглянуто соціально-політичні фактори еволюції концептуальних засад етнополітології у другій половині ХХ ст., трансцендентальні схематизації в гносеології І.Канта, своєрідність скептичної позиції Д.Юма стосовно означення природи людини. Висвітлено сутність логіко-методологічного аналізу, філософсько-правові погляди П.Юркевича, взаємозв'язок партійної та виборчої систем в Україні. Проаналізовано символіку стародавнього християнського храму в Київській Русі, проблему страждання у православному морально-філософському осмисленні, світовий досвід щодо трансформації політичних режимів, а також питання формування національної спільноти як громадянського суспільства тощо.

Висвітлено філософську систему Д.Юма з урахуванням її гуманістичної складової, проаналізовано сучасну інтерпретацію основної філософської проблеми - феномену людської природи. Встановлено можливість альтернативного тлумачення філософії Д.Юма в контексті органічно поєднаних гносеології та етики, що надає можливість нестереотипного сприйняття його філософії, яка традиційно зводилась до гносеології як єдиноцінного досягнення шотландського філософа. Виявлено, що філософія Д.Юма спрямована на розкриття сутності людини як цілого, про що свідчить взаємозв'язок теорії пізнання, етики, політичної філософії (скепсис до розуму обумовлює довіру до відчуттів, достовірність безпосереднього сприйняття детермінує методологічний скептицизм), тому філософську концепцію Д.Юма визначено як антрополого-гносеологічну. Визначено гуманістичні засади вчення про людську природу, що полягають у дослідженні Д.Юмом людини як істоти, що наділена симпатією (перевага у природі людини симпатії до інших над егоїзмом), справедливістю (гармонійне поєднання благ людини та суспільної корисності), свободою (відчуття свободи під час виявлення волі згідно приховано-внутрішній детермінації). Досліджено неповну адекватність сучасного сприйняття проблем філософії Д.Юма у історико-філософських постмодерністських тлумаченнях.

Проаналізовано скептичні ідеї Гоббса у його полеміці з Декартом і в "Левіафані". Досліджено антискептичні стратегії Локка та Барклі, виявлено специфічні для кожної з них внутрішні протиріччя, через які Локк суперечить власній теоретичній конструкції, а Барклі, всупереч власному задуму, заново стверджує скептичну філософію. Доведено, що скептична криза, описана Х'юмом наприкінці першої книги "Трактат про людську природу", обумовлює радикальне переосмислення філософом скептицизму та філософії як такої. Встановлено ступінь спорідненості та відмінності у розумінні скептицизму у Х'юма та Секста Емпірика. Виявлено залежність сучасних англомовних інтерпретацій античного скептицизму від розуміння скептицизму та людської природи, вперше висловленого у філософії Х'юма. З'ясовано, що результатом антискептичної стратегії Ріда, сформованої у полеміці з Х'юмом, є не самообгрунтування, а самоспростування рідівської "філософії здорового глузду".

Проаналізовано феномен філософських систем Дж. Локка і Д. Юма та їх вплив на сучасний стан філософського та історико-філософського знання. Здійснено виокремлення історико-філософської основи у досліджені філософії Дж. Локка і Д. Юма. Досліджено смислове значення поняття досвіду в розумінні людини Дж. Локком та oхарактеризовано поняття враження в системі філософії людини Д. Юма. З'ясовано, що поняття "досвід" Дж. Локка і поняття "безпосередність враження" Д. Юма є такими, що можуть бути зіставленими та співвіднесеними.

Розглянуто проблеми норми естетичного смаку, критерію істинності естетичних суджень. У 18 столітті проблема естетичної цінності природних об'єктів і творів мистецтва опинилась у центрі уваги численних теорій естетики, художньої критики. Обговорення норми естетичного смаку передбачає пошук відповіді на декілька основних питань: Чи можливий пошук такої норми? Де і ким може бути знайдена така норма? Якою саме є надана норма? Пошук відповідей на ці питання здійснюється шляхом порівняння двох найважливіших естетичних концепцій 18 в., представлених Девідом Юмом і Олександром Джерардом.