Вперше проаналізовано метафізичний аспект філософії організму А. Н. Вайтгеда через розкриття її головних понять та принципів в історико-філософському ракурсі. Проаналізовано, що онто-гносеологічний вимір філософії організму А. Н. Вайтгеда встановлюють наступні фази: початкову (дане, фізичні почуття, векторна форма), додаткову (концептуальні почуття, об'єктивно дане, скалярна форма, естетичне та інтелектуальне додавання) та сатисфакцію (обмеження абстрактної можливості до особливої реальної потенційності); та види процесів (мікро- та макроскопічний). Розглянуто, що семіотичним аспектом філософії організму А. Н. Вайтгеда є символічне відношення як пропозиція зміни аристотелівської суб'єктивно-предикативної форми побудови суджень. Визначено, що особливістю етико-теологічного змісту філософії процесу є: когерентність індивідуальної та суспільної відповідальності; процесуальний характер свободи та абсолюту; танок, як образ співвідношення свободи та залежності людини та Бога. Вдосконалено генетичну основу метафізики процесу А. Н. Вайтгеда, якою є античний платонізм у бінарних опозиціях "порядок/хаос", "буття/становлення", "субстанція/акциденція".

Здійснено комплексний аналіз історико-філософського дослідження східної філософії Б. Расселом. Розкрито концептуальні засади, культурно-історичні передумови та наслідки звернення мислителя до філософської традиції Сходу. Адже філософ окреслив поле комунікації Західної та Східної культур, основою якого стала орієнтація на діалог та розуміння особливостей кожної. Простежено генезу філософських поглядів Б. Рассела, а також зміну основних світоглядно-філософських орієнтирів протягом життя мислителя в контексті його суспільно-політичної діяльності. Досліджено вплив філософських ідей Б. Рассела на представників сучасної китайської філософії. Визначено постаті послідовників вченого в Китаї (Фен Юлань, Ху Ши, Юань Вейши, Лян Цичао, Чжан Дунсунь, Дінг Веньянг, Чжан Шенфу та ін.). Наведено філософію Б. Рассела через виявлення нових мотивів у філософуванні, пов'язаних з художньою творчістю, компаративістикою, дослідженнями східної традиції філософування. Висвітлено його філософію як виразника основних тенденцій історико-філософського процесу XX ст. для створення більш цілісного розуміння Б. Рассела як філософа, історика філософії та суспільно-громадського діяча XX ст.

Досліджено проблему істини у логіко-семантичній системі Б. Рассела. Істина у британського філософа постає як відповідність "фактам", що уможливлює висновування щодо розуміння Б. Расселом феномену істини у її класичному варіанті. Зважаючи на це, автор доводить, що Б. Рассел є прихильником реалістської парадигми в аналітичній філософії.

Мета роботи - аналіз ранніх теорій ознайомленості та дескрипцій Рассела. Він намагався запропонувати рішення проблеми Майнонга щодо неіснуючих сутностей і використав формальну логіку для розробки теорії визначених дескрипцій, яка була пов'язана з гносеологічним принципом обізнаності. Зазначено, що, історичний Рассел змінив деякі свої погляди, але принцип обізнаності залишився "структурним ядром" у його філософії. Стверджується, що обізнаність також є регулятивним принципом його логічного атомізму, навіть якщо на перший погляд його основний інтерес був іншим. Проблема так званих пропозиційних конституентів виявляє цю приховану передумову та знову розкриває його емпіричний погляд, зафіксований у реляційній структурі.