Індекс рубрикатора НБУВ: Ю811.11 + Ю3(4ДАН)5-578

Рубрики:

Естетичне і етичне. Прекрасне і моральне

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано зв'язок літературності філософських практик з антропологічним досвідом, що породжує ці практики, на прикладі християнського антропологічного проекту Сьорена Керкегора. Розглянуто рух філософії до літературності як одну з провідних тенденцій у сучасній західній філософії. Філософію описано як історико-літературний феномен через виділення трьох типів літературності: Платон (онтологія), Кант (гносеологія), Ніцше (комунікація). Проведено експлікацію базового поняття "літературність". Показано, що літературні практики залежать від антропологічних моделей, які їх породжують. Розглянуто зв'язок християнської антропології та літературного новаторства С.Керкегора.

Досліджено концептуальні засади конституювання екзистенції людини у філософській спадщині датського мислителя С.К'єркегора на підставі трьох основних стадій буття (естетичної, етичної й релігійної), двох проміжних - іронії та гумору та нульової. Розкрито сутнісні характристики кожної стадії у контекстії вивчення смислотвірних елементів екзистенції людської особистості. Доведено новизну осмислення К'єркегором поняття екзистенції, що у порівнянні з класичним тлумаченням є динамічною структурою у відношенні до Бога. Виявлено, що самотворення екзистенції відбувається як поступовий лінійний шлях через саморефлексійну діяльність людини та виражає антиманіпуляторну інтенцію у синтезі з вільним вибором власного існування. Доведено наявність рецепції стадіальнї концепцію датського мислителя у філософії екзистенціалізму, діалектичної теології та постмодернізму.

Розроблено концепцію європейського адогматизму. Зазначено, що адогматичне мислення виводиться з античного скептицизму та пов'язується з екзистенціальною філософією, зокрема, з філософією С. Кіркегора і Л. Шестова. Розглянуто термін "європейський адогматизм" у контексті узагальненого аналізу критичних течій скептицизму, нігілізму та постмодернізму, кожна з яких є джерелом ментально-креативних і онтологічних особливостей адогматизму. Адогматизм базується на найбільш плідніх ідеях цих філософій і надає їм нових синтетичних смислів та значення, за цього він поступово перетворюється у самостійну парадигму, спрямовану на виявлення й аналіз найбільш гострих суперечностей буття та мислення (абсурду, парадоксів, конрадикцій). За використання текстового підгрунтя праць С. Кіркегора, Л. Шестова як найбільш видатних фундаторів європейського адогматизму у полемічному аспекті висвітлено теорії Ф. Ніцше, Е. Гусерля, М. Гайдеггера, А. Камю, М. Бердяєва й інших представників критичного філософського знання. Проаналізовано простір європейського мислення у контексті поєднання віри та розуму, що дозволило сформулювати метафізичний постулат "віра є ентелехія розуму" та встановити онтологічний зв'язок між цими основоположними філософськими категоріями. На підставі розгорнутого тлумачення цього постулату запропоновано концепцію інтегрального раціоналізму, спрямовану на гармонійне поєднання філософських, наукових і релігійних форм пізнання світу.

Досліджено історико-філософські, концептуальні, екзистенціальні грані категорії віри у культурно-онтологічному, цінністно-мотиваційному аспектах. На підставі дослідження старозавітної історії Авраама зроблено висновок, що досвід віри Авраама є первісним для С. К'єркегора, виходячи з якого, будується його релігійно-екзистенціальна концепція віри. Показано, що поняття віри в екзистенціальній філософії С. К'єркегора обгрунтовано таким відношенням до світу всезагального, умовою якого є абсолютне.

З позиції екзистенціалістського розуміння людини та її буття проаналізовано абсурд і парадокс, які виступають модусами адогматичного мислення. Таке мислення веде до принципового перегляду ролі розуму. І Кіркегор і Шестов у своїх концепціях проголошують абсурд і парадокс межею мислення. Абсурд стає тим "буревієм" розуму, який потребує від нього нових уявлень, виходячи за межі можливого та звичайного. Парадокс же полягає в тому, що розум має змінювати сам себе, виводячи мислення на трансцендентне, яке є шляхом пошуку парадоксів і намагання розуму подолати межі ірраціонального.

В контексті теорії адогматизму розглянуто кіркегорівську та ніцшеанську інтерпретацію страждання на підставі аналізу віртуальних персонажів Заратустри і Квідама. Показано, що кіркегорівське розуміння страждання підточує його адогматизм, тоді як Ніцше в такому корінному для християнства питанні, як вічне блаженство демонструє атакуючий характер свого адогматичного мислення.

Розглянуто тему парадоксу віри та абсурду буття у просторі думок Кіркегора. Як вихідні положення "парадокс віри - абсурд буття" висвітлено як проблемне поле екзистенційного адогматизування. Показано, що Кіркегор своєю філософією окреслив широке коло проблем теології, які потребують адогматичного підходу до їх розгляду. Викладено основні положення лекції папи Бенедикта ХVI про суть і місце християнства в суспільстві, ставлення християнства до розуму та раціональності. З позиції адогматизму дана оцінка цих положень.

Розглянуто взаємозв'язок Абсолюту та людини, основні проблеми вибору та морального самовдосконалення людини в теоретичній спадщині С. К'єркегора. Звернено увагу на те, як мислитель висвітлював проблему Абсолюту не лише стосовно процесу пізнання, а й у поглядах на мораль та соціальне оточення.

Зроблено спробу розглянути радикальну контрадикцію як крайню в емоційному плані форму адогматизування: висвітлено ставлення С. Кіркегора та Ф. Ніцше до християнства. Деміургічне ставлення до питання "як стати християнином" у Кіркегора, і епікурейська нетерпимість - Ф. Ніцше - основні аспекти полеміки двох філософів щодо основних положень християнства. Антиномії - "нескінчений інтерес" до страждання як вимученої екзистенції релігійної людини, межі (confinium) між естетичною й етичною, етичною і релігійною сферами екзистенціювання С. Кіркегора - заперечування Бога разом з його благословенням у Ф. Ніцше. "Парадокс віри" датського мислителя - критика християнства на підставі історичних фактів творця "білявої бестії". Підсумовано, що адогматизм може сприймати один і той же предмет критики з суто контрадикторних позицій, доводячи зіткнення полярних точок до максимального радикалізму.

Сделана попытка рассмотреть радикальную контрадикцию как крайнюю в эмоциональном плане форму адогматизма: раскрыто отношение С. Кьеркегора и Ф. Ницше к христианству. Демиургическое отношение к вопросу "как стать христианином" у Кьеркегора, и эпикурейская нетерпимость у Ф. Ницше - основные аспекты полемики двух философов по основным положениям христианства. Антиномии: "бесконечный интерес" к страданию как вымученной экзистенции религиозного человека, границы (confinium) между эстетической и этической, нравственной и религиозной сферами экзистенции у С. Кьеркегора - оспаривание Бога вместе с его благословением "ничто" у Ф. Ницше. "Парадокс веры" датского мыслителя - критика христианства на основании исторических фактов у создателя "белокурой бестии". Подытожено, что адогматизм (агностицизм) может воспринимать один и тот же предмет критики, исходя из контрадикторных позиций, доводя столкновение полярных точек до максимального радикализма.

The offered theme develops one of aspects of the concept European adohmatyzmu, which we have put to the beginning in some publications (See "Attacking adogmatizm", Multiversium, 2006, pr. 52; "Antique scepticism as the ascending form European adohmatychnoho thinking", Multiversum, 2006, pr. 53; "Kontradiktornye fragments of philosophy of Lva Shestova in a context of phenomenology of Edmunda Gusserlja", Philosophical horizons, 2006/16, etc.).

Висвітлено динаміку розвитку одного із аспектів концепції європейського адогматизму.