Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3,22

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4Укр)46 + Ю3,22

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3,22

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3,22

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто питання, пов'язані з осмисленням постаті філософа у культурно-історичному, соціальному та психологічному аспектах. Проаналізовано взаємні кореляції ідейних прагнень філософа, його життя, ціннісних, соціальних і політичних орієнтувань. Увагу приділено соціальній ролі та функції філософа у сучасному суспільстві.

Рассмотрены вопросы, связанные с осмыслением личности философа в культурно-историческом, социальном и психологическом аспектах. Проанализированы взаимные корреляции идейных устремлений философа, его жизни, ценностных, социальных и политических ориентаций. Уделено внимание социальной роли и функции философа в современном обществе.

Проаналізовано нео- та постмодерністські інтенції в американській та європейській філософії, а також перспективи їх розвитку. Висвітлено деякі ознаки тенденції до подолання постсучасною філософією перехідного "лабораторного" стану, відмови від естетизації та розмивання образу філософа. Зауважено, що ця проблема більшою мірою усвідомлюється європейською філософією, водночас, констатовано послідовний скептицизм американського неопрагматизму, його настанову на уникання філософської ідентифікації та прагнення зберегти недоторканість посткультурного простору. Всі варіації розглянуто як іпостасі фігури самостійного мислителя - адогматика та антифундаменталіста. Таким чином, відзначено зв'язок між класичним, некласичним та посткласичним образами мислителя. Проаналізовано головні складові частини образу філософа: образ мислення та життя в соціумі. Значну увагу приділено проблемі статусу суб'єкта, а також питанню про коеволюцію образів філософа та людини. Зроблено висновок, що філософствування завжди зберігає соціальну значущість завдяки тому, що філософ утворює новий образ думки та змінює образ людини. Проте роль філософа вимагає не соціальної активності, а прояву творчої праці в області надісторичного смислу.

Вперше у вітчизняній історико-філософській літературі тематизується особистість філософа та здійснюється теоретична реконструкція історії європейської думки з метою комплексного аналізу процесу становлення особистісного виміру філософствування та окреслення своєрідності його рецепції на сучасному етапі. РозвТязано задачу осмислення дослідницької літератури для вивчення принципів методології, експліковано основні чинники деперсоналізації в класичній і сучасній філософії, окреслено і осмислено основні форми прояву особистості мислителя. Запропоновано концептуальне бачення особистісного виміру філософствування у цілому, а також звернення до кожного з окремих розділів філософського знання - гносеології, онтології, етичного вчення та філософської антропології. Зазначено, що специфічний для філософської думки кількох останніх століть онтологічний підхід до тлумачення філософських проблем значно детермінує доцільність зосередження основної уваги на проблемі світоглядно-філософських виявів самості. Зосереджено увагу на повноті екзистенціалу любові, онтології мужності як сутнісного утвердження людини, філософії як форми особистісно-духовного буття, жанрової унікальності філософських концептів. Експліковано особистісну парадигму філософської творчості Р. Декарта, а також запропоновано тлумачення критичної філософії І. Канта як формування процесу самотворчості його особистості.

Показано, що екстраполяція природничої термінології на явища біосоціального порядку, застосування досягнень точних наук під час аналізу людських спільнот підтверджують тезу про "міждисциплінарний" характер сучасного наукового знання, про перманентне розширення його обріїв. Доведено, що час і простір органічно поєднані між собою, оскільки є двома аспектами однієї і тієї ж матриці, завдяки якій свідомість організує утворення уявлень про оточувальний світ. Синтез часу і простору знайшов вияв в понятті "хронотоп", запропонованому вченим М. Бахтіним, яке широко використовується нині в науці. Зазначено, що у понятті "хронотоп" виражений внутрішній зв'язок сприйняття простору і часу, це поняття є невід'ємною основою адекватного реаліям буття бачення світу. В соціальній філософії традиційно поняття хронотопу є одним з фундаментальних, адже осягнути філософський сенс історичних феноменів можливо лише через часово-просторові виміри, через темпоральний і географічний, або, як нині зазвичай формулюють, ландшафтний аналіз. Показано, що зв'язок ландшафту і культури, стереотипу поведінки певних людських спільнот за географічних умов знаходить відображення в "просторовій поведінці", формує специфічне світосприйняття. Зазначено, що цей методологічний засіб сприяє виділенню окремих типів культур, наприклад, "сільської", "напівміської", "міської" тощо. Продемонстровано, що ситуація в соціально-філософських студіях, яка склалася протягом останнього часу, внесла певні корективи до традиційного категоріального апарату, усталеного як в межах філософської інтерпретації історії, так і в філософському "лексиконі" взагалі, а також до змісту і методик темпорального аналізу, і напряму пов'язаного з фундаментальною проблемою фазисності історичного руху та його хронотопних вимірів.

Представлено ідеї відомого польського філософа Романа Інґардена, представника феноменології і засновника так зв. "другої феноменології". Проаналізовано погляди Романа Інґардена, які стосуються проблем зі сфери онтології, епістемології, антропології, естетики, аксіології, філософії літератури. Крім того, підкреслено значення Романа Інґардена для сучасної філософії та здійснено порівняння його поглядів з іншими сучасними філософами - представниками феноменології, Львівсько-Варшавської школи, сучасної семіотики, філософії діалогу та ін.