Розглянуто ліберальний світогляд і базові засади "відкритого суспільства". Висвітлено проблеми оптимального співвідношення раціонального й ірраціонального в життєдіяльності постмодерного соціального організму, забезпечення належної свободи конкуренції в політиці й економіці, протидії небезпеці перетворення ліберальних ідей на догму, а демократії - на репресивну систему. Особливу увагу приділено поглядам видатного соціального філософа К.Поппера.

Рассмотрены либеральное мировоззрение и базисные основы "открытого общества". Освещены проблемы оптимального соотношения рационального и иррационального в жизнедеятельности постмодерного социального организма, обеспечения надлежащей свободы конкуренции в политике и экономике, противодействия опасности превращения либеральных идей на догму, а демократии - на репрессивную систему. Особое внимание уделено взглядам выдающегося социального философа К.Поппера.

Досліджено людський вимір у сучасному концепті соціального прогресу, розкрито світоглядні та методологічні засади основних концепцій соціального розвитку. Визначено сутність сучасного соціального прогресу і його критерії. Обгрунтовано, що соціальний прогрес за сучасних умов полягає в переході суспільства до стану, який забезпечує найбільш повні умови для гармонійного існування людини в системі "індивід - суспільство - природа", захисту соціуму від новітніх загроз існуванню людства і навколишнього середовища. Викладено концепції розвитку особистості за умов реалізації сучасного концепту соціального розвитку, які базуються на прагненні до збереження природних нерозривних зв'язків людини із суспільством, з іншими людьми та природою. Описано основні якості особистості за умов сучасного концепту соціального розвитку, зокрема: цілісність світогляду; єдність свідомості та мислення, спрямованих на об'єднання, досягнення органічної цілісності та взаємопроникнення різних знань і досвіду, традицій і звичаїв минулого, реальності та перспектив на майбутнє; свобода думки і творчості; прагнення до самореалізації та активності особистості; пошук змісту своїх вчинків, суспільних і природних явищ, прагнення людини зрозуміти своє призначення та всю сукупність зв'язків і процесів у світі в їх єдності; потреба жити в єдності й гармонії з людьми і природою.

Визначено зміст поняття соціальної взаємодії, проаналізовано її структуру та виявлено залежність соціального простору та феномену взаємодії. Концептуалізовано значення діалогу як організуючого механізму соціальної взаємодії. Проведено соціально-філософський аналіз постіндустріального суспільства на сучасному етапі розвитку. Розкрито діалогічну варіативність міжсуб'єктної взаємодії у різних сферах соціального буття сучасного суспільства. Проведено ретроспективний аналіз формування культурно-історичних особливостей соціальної взаємодії в Україні, розроблено рекомендації щодо оптимізації соціальної взаємодії за умов сучасної української дійсності. Розглянуто реалізацію інноваційної творчості особистості в сучасному постіндустріальному суспільстві.

Розглянуто соціально-економічні умови розвитку суспільства в концепціях зарубіжних філософів, зокрема модель інформаційного суспільства Е. Тоффлера, в якій поняття світу, часу, простору, мислення набувають іншого виміру, а рівень самореалізації, самоусвідомлення людини стає головним фактором інформаційної доби.

Проаналізовано в історичній перспективі процес трансформації цивілізації від індустріального до інформаційного типу. З'ясовано особливості соціального буття людини на кожному з етапів розвитку. Виділено такі риси існування людини в період індустріального суспільства, як нерівномірність історичного розвитку, панівне ставлення до довкілля, автономність особистості. В період інформаційного суспільства розглянуто наступні риси людського буття: свобода самовираження особистості, вільний доступ до будь-яких когнітивних джерел, соціальний консенсус, визнання цінності інформації. Акцентовано увагу на тих якісних змінах буття, які в подальшому призвели до глобальних наслідків, таких як демографічна та екологічна криза тощо. Аргументовано необхідність системно-синергетичного підходу до гармонізації життя за умов інформаційної цивілізації.

Увагу приділено дослідженню феномена інформаційної діяльності як засобу формування образу соціальної реальності й інформаційної картини світу. Розглянуто теоретичні інтерпретації природи та визначено основні наукові підходи до аналізу інформаційної діяльності, досліджено її сутність, місце та роль в інформаційно-комунікативному просторі сучасного суспільства. Опрацьовано фундаментальні наукові розвідки гуманітарного та технологічного спрямування й основні наукові концепції щодо дослідження феномена інформації, розкрито проблеми інформаційної діяльності як засобу формування образу соціальної реальності й її складових. Доведено нормативно-регулятивний потенціал інформаційної діяльності й її ціннісно-смислову змістовність. Розкрито основні модуси формування соціальної реальності в інформаційному суспільстві, які представлені глобалізаційними процесами віртуалізації та симуляції соціального простору, трансформації мови та соціальної пам'яті за допомогою сучасних інформаційних засобів, медіа конструювання соціальної реальності.

Увагу приділено соціально-філософським дослідженням трудового потенціалу та його зв'язку з соціальними трансформаціями в українському суспільстві другої половини XX - початку XXI ст. Встановлено, що на сучасному етапі розвитку зміст поняття "трудовий потенціал" наповнюється визнанням необхідності актуалізації творчого потенціалу в трудовій діяльності як окремої особи, так і суспільства загалом. На основі аналізу радикальних соціально-економічних змін, зокрема в українському суспільстві обгрунтовано залежність трудового потенціалу від переходу індустріального суспільства до постіндустріального (інформаційного) та в перспективі глобалізованого суспільства. Зазначений перехід відбувається на основі зміни домінування професій у системі "людина - природа", "людина - техніка", "людина - людина", "людина - знакова система", "людина - художній образ". У контексті цього творчий потенціал розглянуто не лише як необхідну умову становлення та розвитку трудового потенціалу особи, а й соціальної групи та суспільства загалом. Доведено, що нинішні світові реалії визначають необхідність всебічної модернізації трудового потенціалу українського суспільства. З'ясовано, що відтворення та розвиток творчого потенціалу українського суспільства перебуває у прямій залежності від здійснення стратегічної, теоретично обгрунтованої державної політики, зокрема в галузі освіти та науки.

Досліджено практики формування колективних ідентичностей за умов глобального полікультурного середовища. Проаналізовано найгостріші суспільні виклики, що зумовлюють кризу сучасної національно-культурної ідентичності. Обгрунтовано роль держави щодо формування символічних полів, завдання яких - сприяти ототожненню людини з власною нацією. Трансформація ідей мультикультуралізму разом із появою нових ідентифікаційних моделей розглядаються як форма протистояння глобалізаційному тиску на соціокультурну сферу. Наголошено на необхідності вироблення принципів визнання множинності культур та релігій, самоцінності кожної з них, без яких утримання стану динамічної рівноваги як умови виживання людської цивілізації видається неможливим. Ініційовано пошук альтернативних стратегій культурної політики як механізму зниження ризику втрати етнокультурної самобутності в контексті сучасних соціокультурних змін.

Проаналізовано феноменологію мудрості (ФМ) в контексті духовного капіталу постсучасності, що презентує наукове визначення поняття "феноменологія мудрості" в смислотвірному горизонті життєвого світу й його зв'язку із людською діяльністю. Розроблено інтерпретативний концепт структурної моделі креативності творчої особистості, що містить духовний капітал мудрості. Визначено в багатовимірному характері ФМ парадигмальну систему ціннісних орієнтирів, серед яких мовна свідомість є генеративним ресурсом в концептуальному аналізі національної ідеї. Виявлено, що в процесі сучасного розвитку суспільства освіта, наука та виховання є духовно діючими константами. Акцентовано увагу на смисложиттєвих настановах мудрості у сучасному безпекотворенні та перспективи розвитку гуманістичних ідей вищої освіти як духовного осмислення в життєвих імперативах. Доведено, що в світоглядних універсаліях глобальна фінансово-економічна криза виступає як деструктив та конструктив духу часу. Здійснено пошук можливостей превентивності шляхетної конституції українства. Спрогнозовано, що феномен мудрості як гуманістичний розвиток українства зберігає та примножує національну ідентичність завдяки архетипно-ментальній змістовності. Визначено, що основою щодо рефлексивної дії у кожній сфері сучасності є префікс "пост", який надає визначення змінам (перетворенням, модернізації) та проблематизації, актуальним для ФМ в контексті духовного капіталу. Підсумовано, що невичерпний ціннісний зміст нових інтелектуальних стратегій та технологій, які закладають передумови феноменальних змін у життєвих імперативах, є рушійним духом мудрості в новому етапі соціальних зв'язків.

Уточнено зміст понять "суспільна свідомість", "правова свідомість" у їх співвідношенні зі змістом поняття "глобалізація". Здійснено соціально-філософську реконструкцію рецепції суспільної правосвідомості в добу Модерну. Виявлено, що модерна правосвідомість орієнтується на особистісну свободу, автономність, цілераціональність, утилітаризм. Вона коригується ринковими відносинами, орієнтується на реалізацію приватних інтересів, умовою яких є свобода, що осягається розумом. Показано, що у процесі переходу від Модерну до Постмодерну, який наклався на глобалізацію, правосвідомість, як на повсякденному, так і на теоретичному рівнях, зазнає суттєвих змін, які виявляються в атомізації, біфуркаційності, епістемологічній невизначеності тощо.