Проведено соціально-філософське дослідження взаємодії необхідності та свободи, якими визначалися суспільні перетворення у переломні моменти історії України. Розглянуто методологічний аспект проблеми, зроблено спробу вдосконалити систему категорій соціального детермінізму. Викладено авторське розуміння об'єктивності та суб'єктивності свободи, запропоновано критерії щодо оцінювання їх поступального розвитку, визначено чинники, здатні впливати на виникнення й еволюцію даних різновидів свободи. Детально охарактеризовано основні чинники виникнення сучасної кризи українського суспільства та фактори, що перешкоджають успішному завершенню процесу реформування та державного будівництва в Україні. Встановлено критерії, що спричинюють необхідність трансформації суспільної системи, а також виявлено детермінанти, здатні оптимізувати виборчу діяльність нашого народу та прискорити темпи його розвитку.

Вперше у вітчизняній соціально-філософській традиції асиметричні відсуб'єктно-відоб'єктні бінарні категоріальні опозиції пре-постмодерної соціально-естетичної парадигми деконструйовано у тернарні концептні композиції; системно концептуалізовано феномен антропосоціокультурної тотальності як онтологічної підстави соціально-естетичного семіозису, конфігурація якої зумовлює специфічну для кожного типу соціальності диспозицію суб'єктних моментів її саморефлексивної суб'єктивності; атомарні та гуртові індивіди як чинники соціальної детермінації естетичної свідомості кваліфіковано за єдиною концептуальною підставою - ознакою індивідності. Розроблено категоріальний ряд соціального детермінізму, доповнений поняттями суб'єктності та об'єктності соціоестетичних когітацій і об'єктивації та суб'єктивації споживачів соціально-естетичних цінностей. Запропоновано ідею "взаємооборотності" естетичних емоцій як таких, що не є актами інтуїтивно-емотивного осягнення суб'єктами естетичної когітації міри досконалості її об'єктів, безвідносної до міри досконалості суб'єктів. Поглиблено уявлення про діалектику валюативно-емотивних та дескриптивно-когнітивних моментів емотивно-естетичної істинності. Уточнено мету оптимізації соціальної детермінації естетичної свідомості, якою визнано необхідність заміни згубного естетизму партикуляристського типу холістичним пост-естетизмом. Розвинуто вчення про людську свободу як про спроможність людей не лише узгоджувати засоби з природою переслідуваних ними цілей, а й гармонізувати зміст останніх зі станом антропоприродної сфери свого буття.